Системи масової комунікації

Глобалізація систем масової комунікації тільки посилює дивер­гентність і дисперсність системи масової комунікації, струк­тури­зацію, фазовість, дискретність мов­лен­ня та монополіюна нього.

Як приклад дисперсності й дивергентності системи масової кому­нікації може бути система, в якій глядач споживає новини, виготов­лені редактором й опрацьовані ведучим, включені в програму на прохання за­снов­ника каналу й інтерпретовані певним чином на про­хання керів­ників телеорганізації (дивергенція). Для глядача ведучий є уособленням комуніканта, насправді ж функція повідомлення тут розсіяна між багатьма людьми (дисперсія).

Питанню глобального розвитку систем масової комунікації при­свя­тила свою книгу О. В. Зернецька “Гло­бальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини”. Історія поняття “гло­балізація” розкрита у розділі 2 цієї книги (с. 43 і далі).

Глобалізація системи масової комунікації пов’язана безперечно з технічною революцією, але ця революція не є єдиним чинником утво­рення глобальних масовокомунікаційних систем. Прикладом може бути Україна, яка відстає від Заходу в утворенні глобально транс­формованих систем комунікації. Причиною цьому є як економічне відставання, так і соціально-психологічна неготовність комунікато­рів до утворення глобальної системи комунікації й ак­тив­ного вхо­дження в світові інформаційні системи. Народ має пережити “гео­стратегічний землетрус”, щоб під упливом соціаль­них, економіч­них, технологічних, культурних, етнічних факторів шу­ка­ти навпо­мац­ки, як вважають А. Кінг та Б. Шнайдер у доповіді Рим­ському клубові “Перша глобальна революція”, свій шлях до розуміння но­во­го світу, а також, перебуваючи в імлі невідомості, вчитися, як керувати новим світом і не бути керованим ним (цит. за [Зернецька О. В., 44]).

У такі перехідні періоди для суспільства актуалізується поняття інформаційних технологій. Вони стають частинкою поняття глоба­лізації системи масової комунікації, оскільки без технологічної мо­дернізації процесу спілкування неможливим є утворення більш по­тужних систем збору, обробки, передачі й поширення інформації у масовокомунікаційному просторі. Суспільство тоді змушене шука­ти кошти й придбавати інформаційні технології, щоб не зали­шатися на периферії світового інформаційного простору.

Розвиток інформаційних технологій має переважно характер нау­ково-технічний, за яким дуже часто губляться поняття моралі й че­сті, соціальної відповідальності, психологічної ідентичності тощо. Прикладом може бути мережа Інтернет. В систему інтернетівського спілкування закладені великі технічні можливості, але зовсім від­сутні засоби стримування мовців й контролю за інформацією. Інтер­нетівська система спілкування, таким чином, має характер соціаль­но й психологічно незахищеної системи, в якій порушено соціаль­но-психологічний баланс правильного / неправильного, порядно­го / не­­по­ряд­ного, морального / аморального, естетичного / неесте­тично­го і т. д. Поки інформаційна система Інтернет залишається фактом віртуальної реальності цей дисбаланс і ця незахищеність фатально не шкодять суспільній інформаційній системі, а також самій системі Інтернет, оскільки вона все-таки існує як технічний витвір. Але як тільки ця віртуальна система стане частиною суспільної інформа­ційної системи, її кровоносною підсистемою і не будуть вироблені засоби інформаційного захисту, тоді суспільна інформаційна систе­ма, а разом із нею й суспільство деградують і загинуть, як будь-яке явище в природі при порушенні інформаційного балансу й систем захисту.

Людство, розуміючи таку загрозу, намагається “загнуздати” ін­тер­не­тівську систему й надати їй “людського вигляду”. Так, у Китаї обмежено діяльність інтернет-провайдерів. Вони тепер зобов’язані записувати й надавати інформацію правоохоронним органам про зміст сайтів і дані про користувачів (цит. за журналом “Мой ком­пьютер”, № 41, 2000, стор. 6). Безперечно, у пошуках “людського вигляду” для інформаційних систем можливі всілякі перегини, які властиві й людському суспільству як живому організму.

На розуміння терміна “глобалізація” мала великий вплив кон­цеп­ція канадського соціолога Маршалла Маклюена, основним кон­цеп­том якої було уявлення про світ як “глобальне село”. Глобалізація передбачає безупинний процес інтеграції одиничного, самобутнього в загальний культурний, соціальний, політичний контекст “гло­баль­ного села”. “За своєю суттю,— пише О. В. Зернецька,— все те, що перебуває в процесі глобалізації, не що інше, як сили, що уособ­люють виробництво, дистрибуцію та споживання продуктів і послуг, які, в свою чергу, спрямовані на гомогенізовану (однорідну, типову.— В. Р.) поведінку споживача (в якому б куточку світу він не жив). За глобалізаційною парадигмою, він повинен споживати одне й те ж їстівне (наприклад, стандартизовану їжу: кока-колу, продукцію мережі Макдональдс, пепсі, піцу) або неїстівне (про­грами телебачення, фільми, одяг, англосаксонський бізнесовий стиль і т. ін.). Цей процес, який дістав влучну назву “макдо­наль­ди­зація”, разом з тим вносить в дискурс про глобалізацію й нове по­няття — “глобальна культура”. Воно виникає як критичний концепт наприкінці 80-х років і належить до цілого комплексу потоків і процесів, які перетинають національні кордони за останні двадцять років” [Зернецька О. В., 47].

Як бачимо, ідея глобальної культури й глобалізації світових сус­пільних просторів з очевидністю має негативний компонент, пов’­яза­ний як з макдональдизацією, стереотипізацією поведінки людей, що входять в глобальну систему, так і з масифікацією, тобто втя­гу­ванням людини в запрограмовану на певну поведінку масу лю­дей. Все це, звичайно, руйнує національні культурні цінності краї­ни, яка потрапляє в систему глобальної культури, і підпорядковує її інтересам панівної нації в глобальній системі. Так, створюваний у наш час глобальний інформаційний світ має явно виражену проаме­ри­канську або прозахідну орієнтацію, де пострадянські країни почу­вають себе за­леж­ними від правил гри у цьому глобальному світі.

Глобальний інформаційний світ (глобальна культура, світова куль­тура) тримається на розвиткові багатонаціональних ринків, кор­по­рацій, надскладних систем комунікацій, сучасних медіа-технологій. Ця організаційно-технологічна основа глобального світу, з одного боку, сприяє єднанню людей, народів, з другого боку, нівелює їхні етнічні, політичні, культурні особливості. Але цей процес глобалізації є незворотним. Країна, яка спеціально буде стримувати себе у входженні у цей глобальний світ, сама ж себе і загубить у ньому, оскільки примусово буде поглинута глобальною інформаційною системою. Вихід один: якомога швидше сягати ви­со­кого рівня розвитку інформаційних технологій і комунікацій­них систем, щоб на рівних увійти у глобальний світ. На думку академіка Миколи Амосова, глобалізація — це сучасний (і планетарний!) етап розвитку цивілізації, суть якого у зростанні міжнародних зв’язків, взаємозалежності країн, розповсюдженні нових технологій та єдиних стандартів життя. Процес іде у різних сферах і має плюси та мінуси [Амосов Н.]. Плюси найчастіше помічають ті, які належать до благополучних у глобальній системі або захищають інтереси бла­го­получних. На мінуси вказують ті, хто, на жаль, не володіють світовою енергією, не контролюють світову промисловість, не воло­діють передовими інформаційними техноло­гіями.