З іншого боку - почали розгортатися не менш страхітливі соціальні процеси, спричинені сталінським вченням про те, що по мірі зміцнення соціалізму зростає накал класової боротьби. Преса того часу чимало зробила для пропаганди цієї вочевидь вигаданої тези, покликаної для дальшого розкручування масових репресій, постачання наддешевої робочої сили через систему ГУЛАГу, забезпечення безумовної політичної монолітності радянського народу навіть ціною знищення його частини. Саме під цим гаслом проходили масові репресії 1937-1938 рр., відомі під назвою “беріївщини”. Країна продовжувала розвиватися не за об’єктивними законами розвитку суспільства, а за волею однієї людини - Сталіна, за законами культу особи.
Передвоєнна партійна преса України демонструвала кілька тематичних напрямків: вивчення основних положень сталінізму, прославлення успіхів, досягнутих на шляху побудови соціалізму, боротьби з ворогами народу.
Щодо вивчення основ казарменного соціалізму, “Правда” й місцеві газети розгортали цілі кампанії щодо освоєння чергових “шести ознак соціалізму”, проголошених вождем, або переймалися проблемами марксизму та мовознавства після написання “кормчим та рульовим” відомої статті на цю тему.
Характерною ознакою преси тоталітарної моделі ( в СРСР - періоду культу особи) завжди було друкування на перших сторінках газет портрету вождя. В СРСР - Сталіна, в Китаї - Мао, в Північній Кореї - Кім Ір Сена. Паралельно йшло широке цитування думок та настанов вождів, практично кожен більш-менш помітний матеріал мав бути “підкріплений” ізсередини посиланням на їхні твори.
Щодо боротьби з класовим ворогом - газети формулювали громадську думку, спрямовану, за вказівкою з гори, на смертні вироки політичним супротивникам вождя, друкуючи фотознімки розгніваних натовпів та подаючи величезні заголовки: “Розбити собачі голови ворогам народу!”.
Преса продовжує приділяти увагу соціальним питанням, в тому числі й будівництву житла, але при цьому так само пропагандистськи, замінюючи висвітлення реальної картини життя пропагандистськими вивертами: так, в порядку речей на протязі багатьох десятиліть було давати в статистичних даних та аналітичних статтях кількість введеного в дію житла - але без натяку на те, скільки при цьому людей зостається в так званих “чергах на житло”. Внаслідок цього лишається незрозумілим, чому ж після п’ятдесяти років напруженої праці останньому генсеку М. Горбачову доводилося створювати програму “Житло-2000”, яка, втім, також не була проведена в життя?
Газети стають все більше й більше тенденційними та ангажованими. Преса починає повністю працювати на диктаторський режим. Водночас центральні газети буквально розквітають видатними газетярськими талантами, найяскравішим з яких були у 1930-ті роки М.Кольцов, луганчани-правдісти Б. Горбатов, Ю. Жуков та інші.
Підбиваючи підсумки, зазначимо, що до початку Великої Вітчизняної війни в радянській Україні було створено новий тип преси - компартійний. Він відрізнявся від так званих буржуазних періодичних видань, що виходили тут раніше та продовжували виходити в ці роки за кордоном, кількома принциповими ознаками.
Характерні риси компартійної преси:
· ця преса була створена більшовиками задля захоплення й утримання за будь-яку ціну політичної влади в колишній Російській імперії та в світовому масштабі,
· вона була одним з найважливіших оплотів тоталітарного суспільства, забезпечуючи:
- ідейну однорідність суспільства в межах відданості справі побудування соціалістичної держави,
- абсолютну керованість суспільства в усіх його складових з єдиного партійного центру,
- придушення будь-якого опору в будь-якому вигляді рішенням і діям центру,
· спрямованість її виключно на будівництво соціалізму і комунізму,
· непримиренна ворожість її іншим соціальним ідеям поза межами комуністичної ідеї і навіть в межах її іншим варіантам окрім ленінсько-сталінського типу монопартійного, командно-адміністративного, казарменного соціалізму,
· незаперечною є участь цієї преси в організації репресій - або масових (часів культу особи Сталіна, коли критика в газеті із звинувачуваннями у підривній діяльності фактично дорівнювалась вироку), або вибіркових (часів неосталінізму, проти так званих дисидентів);
· наявність численних “табу”, тобто соціальних явищ, сфер, або тематичних пластів чи персон, які не могли бути піддані критиці,
· зорієнтованість на обмежене коло питань, завданих позаредакційними та навіть позажурналістськими факторами, такими, як рішення з’їздів комуністичної партії, вказівки партійних лідерів тощо;
· безпосередня участь у будівництві соціалізму: пропаганда панівної ідеології, агітація за більшовизм і проти його ворогів, організаторська робота по виконанню рішень центру;
· крім нав’язаності тематики, відчувалася завданість і в цілях, взагалі не притаманних ЗМІ: участь у підвищенні продуктивності праці, якості продукції, ефективності виробництва;
· вся преса дуже ретельно цензурувалася;
· таким чином, стають зрозумілими складові того соціального механізму, у якому партійно-радянська преса була безвідмовним “гвинтиком” - у великому й розвиненому механізмі партійного контролю за суспільством та впливу на нього з метою керування всіма його ділянками.
Водночас не можна не визнавати, що історія партійно-радянської преси СРСР та, зокрема, радянської України збагатила багатьма новими і цікавими явищами творчий досвід світової журналістики, стала своєрідним неповторним явищем в історії культури. Зокрема, мається на увазі:
· широке застосування масових форм редакційної роботи: “переклички”, огляди, рейди;
· масова участь добровільних кореспондентів, тобто “рабселькории”, у діяльності редакцій та у суспільному житті,
· координація творчих сил багатьох ЗМІ території, галузі тощо на вирішенні злободенних соціально-економічних проблем,
· в безлічі конкретних життєвих ситуацій преса приносила реальну користь у розв’язанні проблем підвищення продуктивності праці, підвищення якості продукції, вирішенні соціальних проблем тощо - хоч в історичному масштабі соціалістичний спосіб господарювання й довів свою безперспективність.
Завантажити реферат