Наука, як основна галузь Української культури

Разом з недостатньою матеріально-технічною базою інститутів це привело до загуби Академією наук головних позицій по ряду фундаментальних напрямів.

З ціллю стимулювання творчої діяльності і прискорення розвитку наукомістких і екологічно чистих технологій у 1991 році була заснована Академія технологічних наук України. Аналогічні завдання ставлять перед своїми членами і новоутворена Академія технологічної кібернетики України і Академія оригінальних ідей і проектів.

Деякі видатні закордонні вчені українського походження, працюючи в Україні, діляться своїм досвідом і результатами досліджень. Так, заснований у 1991 році Інститут східно ведення АН України очолив О. Прицак – професор Гарвардського університету (США).

Журнал “Сучасність”, видання котрого з 1992 року здійснюється у Києві, редагує Т. Гунчак – професор Радгчерського університету (Нью-Йорк).

Розвиток україністики за кордоном широко фінансують підприємці-меценати. В частості, канадський місіонер українського походження П. Яцик виділил кошти на заснування дослідницького центра української історії при Альбертовськом університеті, на організацію кафедри в Гарвардському україноведійному інституті, на видання україноведійної енциклопедії і др.

Однак низький рівень оплати праці науковців і викладачів, їх соціальна незахищеність знизили в суспільстві престижність їхньої праці, що позбавило багатьох талановитих молодих людей стимулів до занять науковою діяльністю. В багатьох вищих закладах освіти були практично відсутніми конкурси до аспірантури. Існувала також небезпека безповоротного занепаду відомих донедавна наукових шкіл з пріоритетних напрямів розвитку і технологій.

До успіху в галузі науки і освіти відкриття 1992 р. Навчального і наукового закладу нового типу – незалежного університету “Києво-Могилянська академія” (мовний режим – українська та англійська мови) де розпочали навчатися 200 першокурсників. Кілька нових наукових інститутів створено у системі Національної академії наук України: Археографічна комісія Інституту історії АН України переросла в Інститут української археографії ім. М. Грушевського (з двома філіями – у Львові і Дніпропетровську), відкрито Інститут української мови, Інститут східнознавства ім А. Кримського, Інститут світової економіки і міжнародних відносин, Інститут соціологічних досліджень, Інститут народознавства. Як навчальний і науковий заклад 1992 р. При Київському університеті створено Інститут українознавства (10 кафедр, аспірантура, докторантура, гуманітарний ліцей).

Зниження витрат на науку у внутрішньому валовому продукту

Головні події 1994 року:

· Підписання угоди між Інститутом електрозварювання ім Є. Патона і НАСА.

· Недостатнє фінансування наукових закладів, у тому числі і НАН України

· Академія наук України отримала статус національної

· 16 листопада Україна приєдналась до Умови про нерозповсюдження ядерної зброї (УНЯЗ)

· Зниження витрат на науку до 1,4% проти 2,5% у 1991 р., а у 1990 р. – 3,1%

· Нові технічні рішення на рівні винаходу містила кожна четверта розробка, а у 1994 р. – кожна шоста

· Зовнішній і внутрішній “відплив умів”. Щороку складає до 10 тис. Дипломованих спеціалістів

· Низький рівень матеріальної бази не дозволяє проводити дослідження на рівні світових досліджень

· США підтримує зв’язки з Україною в області прикладної космічної науки

· Зменшення кількості наукових шкіл і напрямків

· Скорочення науково-дослідних організацій, зменшення кількості наукових співробітників

Підготовка контракту між “Ожмашем” і фірмою “Спейслорелл” та ін.

3. Негативні тенденції у розвитку науки

Загальна чисельність наукових кадрів у республіці 1994 р. Була вдвічі більшою, ніж у Франції і становила майже 300 тис. осіб, з яких понад 80 тис. – доктори і кандидати наук. Найавторитетнішим науковим центром лишається Академія наук України, яка з 1994 р. отримала статус національної. Активізації наукового пошуку сприяло створення Міністерства України у справах науки та технологій, заснування низки галузевих академій.

Останнім часом більш як у 20 разів зросла кількість прямих угод про співробітництво між зарубіжними та українськими науковими центрами. Лише 1994 р. у США, Німеччині та інших країнах вийшло понад 20 монографій вчених НАН України.

Водночас у науковій сфері простежується низка негативних тенденцій:

1. Постійне зниження витрат на науку у внутрішньому валовому продукті. Так, вже 1994 р. вона знизилася до 1,4% проти 2,5% у 1991р., 3,1% у 1990 р. і досягла тієї критичної межі, за якою починаються незворотні руйнівні процеси.

2. Недостатня матеріальна база, обмежений доступ до новітньої наукової інформації. Відсутність належного фінансування зумовила відставання українських науково-дослідних установ за оснащеністю засобами автоматизації, науковими приладами, матеріалами, літературою від одно профільних установ розвинутих країн щонайменше на 10-15 років. Вітчизняні науковці мають обладнання та інформації у 100 разів менше, ніж їхні західні колеги, а доступ до найновішої інформації має фактично лише 1% фахівців.

3. Зниження ефективності функціонування наукових установ. Якщо 1990 р. принципово нові технічні рішення на рівні винаходу містила кожна четверта розробка вітчизняних науковців, то 1994 р. – лише кожна шоста. У цей час питома вага розробок, що за своїм техніко-економічними характеристиками перевищили кращі світові аналоги, впала до 4,1% проти 6% 1990 р. Понад 90% нових технологічних розробок не впроваджується у виробництво. Фундаментальні дослідження поступаються місцем прикладним, що в перспективі може призвести до значного відставання від інших країн на магістральних наукових напрямках.

4. Внутрішній і зовнішній “відплив умів”. Щороку внаслідок міграції Україна втрачає до 10 тис. дипломованих спеціалістів. Найбільше цінуються на Заході українські генетики, фізіологи, біохіміки, фізики-теоретики. Цей процес веде до катастрофічних втрат. По-перше, підготовка спеціаліста з вищою освітою, вченим ступенем, плюс втрачена вигода від використання такого спеціаліста становить, за розрахунками фахівців ООН, 300 тис. доларів. По-друге, за оцінками експертів, процес деградації вітчизняної науки може стати незворотним, якщо країну залишать 10-15% найперспективніших молодих спеціалістів. Не менш загрозливим є внутрішній “відплив умів”. Тяжке фінансове становище, падіння соціального престижу вченого призвели до того, що понад 20% науковців республіки перейшло до комерційних структур.

Головні події 1996 року