Українські реферати, курсові, дипломні роботи
UkraineReferat.org
українські реферати
курсові і дипломні роботи

Люблінська унія

Реферати / Історія / Люблінська унія

План

1. Польський наступ.

2. Опір вельмож.

3. Організація братств, освіта.

4. Боротьба з католицизмом.

5. Реформи Могили їх наслідки.

6. Значення періоду XVI – першої половини XVII cтоліття.

Люблінська унія, усуваючи з українських земель литовську владу, знищила також рештки українських державних традицій, що заховалися під формами автономії у Великому кня­зівстві Литовському. В дальшому часі національно-політичне життя України не зв'язувалось уже з державою, а мусило творити собі нові Оганізаційні форми. Весь розвиток життя ішов Під важким насту­пом Польщі. Західний кордон, що в князівській епосі мав другорядне значення, тепер став головним бойовим фондом, українському народові загрожувало повне національне знищення, тому всю народну енергію довелося скерувати на те, щоб не дати себе знищити чужій силі. Національна організація набрала в значній мі; оборонного ха­рактеру. Тільки по тому, як уже забезпечено було основи існування, міг прийти нормальний розвиток життя.

Наступ Польщі йшов так само в господарській ділянці, як і в куль­турній. У колонізаційному поході провід вели польскі магнати. Опа­нувавши Холмщину, Галичину і Поділля, вони перейшли після Люблінської унії на Волинь, Брацлавщину, Київщиіу і врешті на Лі­вобережжя, займаючи порожні землі або витискаюч; з них місцевих власників. Струсі, Язловецькі, Замойські, Сінявскі, Жолкєвські, Калиновські, Потоцькі, Конєцпольські та інші магнатські роди зайня­ли величезні простори, творячи справжні латифунд до яких нале­жали сотні сіл, десятки містечок і замків,— цілі піосторі провінції. Ці “короленята” були необмеженими володарями областей, бо звичайно тримали і найвищі становища в адміністрації — воєвод, каштелянів, старостів; вони безоглядно проводили свої плани, не рахуючись ні з якими перешкодами. Дрібні землевласщки були супро­ти них безборонні — давні осілі бояри, міщани чи козаки мусили коритися їм і або добровільно віддавати їм свої землі та ставати пан­ськими васалами, або під загрозою втрати життя втікати світ-заочі. Всякі скарги до влади чи судові процеси не доводи/й ні до чого, бо магнати всю екзекутиву мали у своїх руках.

Магнати безжалісно експлуатували природні братства країни. Разом з магнатами сунула в Україну дрібна польська шляхта, голодна і незаможна, що при панах і собі сподіваліся доробитися маєтків і багатства. Такі чужосторонні зайди ставали ^ панів за слуг, економів, орендарів, старшин у магнатських військових частинах то­що і разом із своїми покровителями визискували місіеве населення. При магнатах наживу для себе знайшли також жиди що були пан­ськими агентами й факторами, брали в оренду корчмо млини, мита, посередничали в торгівлі і проводили всякі спекуляції.

Сильний польський наступ ішов на міста, особливо на західних землях, де міська верхівка, так званий патриціят, була спольщена. Головну полонізаційну акцію вело латинське духовенство, яке почало сильну експансію на Схід. Вже в XV ст., окрім Львова, Перемишля і Холма, засновано латинські єпископства також у Кам'янці, Луцьку і Києві. Одночасно на східних українських землях засновано багато латинських кляшторів — францісканів, домініка-нів та ін. У першій половині XVII ст. незвичайно широку пропаганду на Сході повели єзуїти, які здобули собі осідки в Ярославі, Перемиш­лі, Львові, Бересті, Луцьку, Острозі, Кам'янці, Барі, Вінниці, Києві і деяких містечках. Єзуїти вели пропаганду по своїх костелах, по дво­рах магнатів і шляхти, серед міщанства, звертали увагу особливо на заможних, талановитих і визначних людей, намагаючися залучити їх до латинської церкви і тим самим до польського національного та­бору; за найвизначнішими одиницями повинна була піти й сіра люди­на. Єзуїтські школи, улаштовані солідно і пишно, з добрими вчителя­ми, дбали про те, щоб притягати до себе українську молодь і її дена­ціоналізувати.

Опір вельмож. Українське громадянство стало до оборони і бо­ротьби з польським наступом. Люблінська унія — при всіх негатив­них наслідках — дала принаймні одну користь, що всі українські землі були злучені в одну цілість, що скасовано кордони, які відді­ляли Західну Україну від Східної. Тепер уся українська територія опинилася під тою самою владою, в тих самих обставинах. Вирівню­валися провінціальні різниці, різні землі передавали одна одній свої здобутки, могла витворитися спільна організація і спільна національ­на політика. Галичина і Холмщина, що мали вже за собою два сто­ліття боротьби з Польщею, ставали до спільної акції з Волинню і Наддніпрянщиною, в яких збереглися ще залишки і традиції держав­ного життя з литовських часів.

У найближчих трьох десятиліттях після Люблінської унії провід у національному житті мали, за давньою традицією, аристократичні роди. Прийнявши під примусом некорисні постанови унії, українські пани вважали за своє право та обов'язок і далі очолювати громадян­ство, обороняти його культуру, протегувати церкву, освіту, добродій­ні установи і протиставитись наступові Польщі. Так робили принайм­ні визначні представники аристократії, як Григорій Ходкевич, що перший зрозумів значення друкарства і заснував у Заблудові друкарню, або Костянтин Острозький, який здобув собі заслужене ім'я мецената письменства і науки, заклавши академію в Острозі. Але й кожний значніший пан опікувався церквами і монастирями у своїх землях, закладав шпиталі або, як Василь Загоровський, фундував у своєму селі школу. Острозький здобув велику пошану серед усього громадянства, а як виринула справа церковної унії, то всі вважали самозрозумілим, що він, як представник опінії православних, висту­пив з відкритим листом проти унії.

Полонізація панів. Але вірне народові залишилося тільки те поко­ління аристократії, що починало свою діяльність ще у Великому кня­зівстві Литовському. Патріотизм аристократії був тісно зв'язаний зі службою державі. Коли Литовської держави не стало, нові покоління скоро забули її традиції і почали прихилятися до нової держави, що обіцяла значення і гідність,— до Польщі. Польська пропаганда особ­ливо дбала про те, щоб притягнути аристократичну верхівку. Поло-нізаційній течії не оперлися навіть Острозькі, так заслужені перед українською культурою: ще за життя князя Костянтина відрікся своєї церкви його син і наступник Януш, а онука засновника Острозької академії, Анна Алоїза Ходкевичева, заснувала в Острозі єзуїтську колегію.

Таким самим шляхом ренегатства пішли майже всі панські ро­ди України. При своїй церкві залишилися дуже нечисленні пани, але й вони втратили зрозуміння державної творчості. Прикладом може бути воєвода Адам Кисть, з часів Хмельниччини, який чванився тим, що його предок з мечем у руці обороняв Київ від наїзду поляків,— але сам віддався на службу Польщі і всіма силами поборював молоду ко­зацьку державу.

Українська шляхта. Нищівній хвилі польських впливів сильніше опиралась мала незаможна шляхта. Де були густіші шляхетські гніз­да, як в деяких околицях Галичини, на Поліссі, в Київщині, Черні­гівщині, далі від осередків польської культури, де давні бояри жили старосвітським життям,— там залишилися традиції власного держав­ного життя і прив'язання до своєї культури. Ця незаможна, “заго­нова” шляхта хоробро заступалася за права “старожитної” релігії, свої соціальні права обороняла підробленими грамотами князя Льва, інстинктивно шукаючи захисту в традиціях давньої держави. Україн­ська шляхта, користуючись з свого привілейованого становища в Польській державі, підносить голос про національні потреби по соймиках, соймах і перед королем, деколи навіть веде гостру опозицію. І таким легально-парламентарним шляхом здобуває деколи успіхи. Проте ані аристократія, ані шляхта не затримала в своїх руках дій­сного проводу та ініціативи в національному житті. Українське пан­ство занадто було залежне від польської економічно-соціальної системи, яка втягла його в себе, деморалізувала, примушувала до компромісів і поступок,— так що воно не могло цілковито ангажу­ватись у національних справах. Привілейовані верстви не змогли утримати проводу — і це була велика шкода для українського народу, бо в тодішнім феодально-ієрархічнім устрої тільки привілейовані класи могли вільно розбудовувати національне життя. Український нарід, позбавлений своєї провідної верстви, став неповним, скаліче­ним організмом — і пізніше, за Гетьманщини, мусив собі верхню вер­ству наново творити.

Завантажити реферат Завантажити реферат
Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6 

Подібні реферати:


Останні надходження


© 2008-2024 україномовні реферати та навчальні матеріали