Давньоруська держава

Розвивалася також внутрішня і зовнішня торгівля. Галичина та Волинь вели торгівлю з іншими руськими землями, а також з Візантією, Угорщиною, Чехією, Німеччиною, Польщею. Галицько-Волинські землі експортували продукти сільського господарства, хутра, віск, інколи збіжжя, художні вироби. На західних землях була поширена пряслиця з овруцького шиферу. З заходу і півдня привозили шовк, тканини, прикраси, зброю, вино, рибу.

Економічний розвиток сприяв зростанню населення. Літописи згадують про велику кількість сіл у Галичині і на Волині. На початку XIII ст. тут нараховувалось декілька десятків міст. У містах зростало ремісничо-торгове населення. Воно підтримувало княжу владу в боротьбі проти боярської верхівки, яка гальмувала розвиток торгівлі і ремесла.

Тому посилення економічних зв'язків між Галичиною і Волинню і необхідність спільної боротьби проти агресії угорських і польських феодалів створювали передумови для об'єднання їх в єдину державу. Політичні передумови були підкріплені Романом Мстиславичем шляхом укладення союзних угод з Угорщиною і Польщею. Шлях на Галич Роман забезпечив собі, отже, суто дипломатичними заходами. І раптова смерть Володимира Ярославича (1198 p.) застала волинського князя за підготовкою походу на Галич. Склад­на політична ситуація, що склалася в зв'язку з кончиною останнього з Ростиславичів, примусила галицьке боярство закликати на князів­ство Романа.

У 1199 році Роман об'єднує Галицьку і Волинську землі під своєю рукою. Так було створене Галицько-Волинське князівство, яке одразу починає відігравати одну з перших ролей у політичному житті Давньої Русі. Роман зробив столицею нового князівства Галич і перевів туди свій двір. Під час його князювання у Галичі було здійснено спробу вирішити кілька найважливіших завдань: він здолав боярську опозицію, що обмежувала дії його попередників; зміцнив західні кордони великого князівства; здійснив успішні походи проти половців, чим зробив важливий внесок до загальноруської боротьби проти кочівницького степу. Нарешті, зав'язав рівноправні й дружні взаємини з Візантійською і Германською імперіями.

Проти об'єднання Галицької і Волинської земель в одне кня­зівство виступала верхівка галицьких бояр. Романові Мстиславичу здавалося, напевне, що він зламав опір боярства Галицької землі.

Дійсно, як повідомляють тогочасні польські хроністи, князь винищив багато боярських родів, що не бажали коритись його владі. Але й тими жорстокими заходами йому не вдалося повністю викоренити боярську опозицію. І коли Романа не стало, боярські олігархи повернулися додому з вигнання або вийшли із запілля, щоб розпо­чати боротьбу проти його'нащадків.

Сепаратистські устремління боярства підтримували також деякі князі з родини Романа, які вважали невигідним для себе існування централізованого Галицьке-Волинського князівства й намагалися здобути незалежність своїх дрібних уділів, — в першу чергу белзький князь Олександр Всеволодович. Послаблення Галицько-Во­линської держави бажали також Угорщина і Польща.

За таких умов у суспільстві посилювалося прагнення до міцної централізованої влади. І, спираючись на підтримку частини волин­ського боярства, міського торгово-ремісничого населення, Рома­новичі — Данило й Василько — розгорнули боротьбу за віднов­лення своєї влади, за об'єднання земель. Головну роль відігравав Данило, а Василько був його вірним помічником.

Протиборство Данила з антидержавними силами було напру­женим і тривалим, а його результатом стало об'єднання у 1230 році Волинського князівства в руках Романовичів і завоювання Данилом галицького столу у 1238 році. Але боротьба за Галичину і Волинь тривала. Тільки перемога Данила над чернігівським князем Рости­славом й приведеними ним польськими і угорськими військами поблизу галицького міста Ярослава (серпень 1245 p.) поставила крапку у відновленні Галицько-Волинської Русі, її державної єд­ності.

Корінні зміни в подальшому розвитку Галицько-Волинської держави сталися після татаро-монгольської навали. У 1241 p. орди Батия пройшли Галичиною та Волинню, хоч і не завдали тут таких нищівних руйнувань, як у інших руських князівствах. Після навали кочівників Данило присвятив багато уваги відбудові своїх земель. Передбачаючи, що орди завойовників знову виступлять проти нього, він прагнув якнайкраще підготувати князівство до боротьби. Саме в ці часи споруджуються перші муровані фортеці: в Кам'янці-Литовському, у Бересті, в Столп'ї, Білавиному та ін.; потужні замки в Кам'янці-Подільському, Хотині, Білгороді-Дністровському тощо. Активно розбудовувалася нова столиця — Холм.

Новостворені міста притягали до себе багато населення, сприя­ючи розширенню торгово-ремісничих верств — соціальної опори Данила. Одночасно Данило до нових міст запрошував ремісників та купців з Німеччини, Польщі, інших князівств Русі.

Активна діяльність князя викликала занепокоєння в Золотій Орді. Данило був змушений виїхати до Сараю, де зумів вирішити головне завдання — зберегти за собою Галицьке-Волинське кня­зівство і живим повернутися додому (1246 p.). Дальша діяльність князя свідчить, що він визнавав .себе залежним лише в особливих обставинах і зараз же починав готуватися до війни з Ордою. Свої заходи він проводив дуже обережно і послідовно, тривалий час.

Політика Данила за цей період відзначалася мирним характером до західних сусідів, а також прагненням налагодити взаємини з державами центральної Європи. В першу чергу Данило встановив мирні відносини з Польщею (1247 p.) 1 уклав договір про дружбу (1247 p.) з королем Угорщини Белою IV. Зміцненню дружніх зв'язків Галицько-Волинського князівства з західними країнами сприяло укладення шлюбів синів Данила Льва і Романа відповідно з дочкою угорського короля Констанцією і сестрою герцога Бабенберзького Гертрудою.

В наслідок успішних війн з Литвою (кінець 40-х — початок 50-х pp. XIII ст.) Галицько-Волинське князівство поширило і зміцнило свій північний кордон. Ці війни мали вплив також на пінських князів, які були змушені визнати над собою зверхність Данила. Вся складна політика Данила на північному і західних кордонах мала основну мету: забезпечити найкращі умови для не­минучої війни з ордами Батия.

Данило намагався залучити до боротьби з ординцями євро­пейські країни Заходу. З цією метою він звернувся до римського папи Інокентія IV з пропозицією допомогти зібрати слов'ян та інші народи на хрестовий похід проти монголо-татар. За це князь погоджувався на унію — об'єднання православної церкви з каталицькою. Щоб заохотити галицького князя, папа послав йому королівську корону, й у 1253 році в Дорогичині посланець папи коронував Данила.

Але надії на допомогу із заходу Європи виявилися ілюзорними. Данило, знеохочений безрезультатністю своїх заходів, розірвав контакти з Римом і вирішив власними силами вести війну з Ордою. У 1254 році Данило розпочав військовий похід, щоб відвоювати у монголо-татар Київ. Однак, незважаючи на перші успіхи, йому не вдалося здійснити свій задум. Сарай вважав небезпечним зростання могутності Галицько-Волинського князівства і вирішив вжити ефек­тивних заходів — 1259 року ординський полководець Бурундай з величезним військом рушив на Волинь. Данило зазнав невдачі і змушений був підкоритися татарам, погодившись на знищення укріплень найбільших міст — Володимира-Волинського, Луцька, Крем'янця, Данилова, Львова та інших. Так Галицько-Волинське князівство було позбавлене центрів, які служили основними осеред­ками опору у війні з ординцями.