Возз'єднання західноукраїнських земель з УРСР

Вперше за всю історію було відкрито стаціонарні державні теат­ри. До Львівського обласного відділення Спілки радянських компози­торів України ввійшли композитори С. Людкевич, М. Колесса, Є. Козак, А. Кос-Анатольський та ін. До творчого життя республіки включилися художники І. Труш, О. Кульчицька, А. Манастирський. Розширилася мережа культосвітніх закладів, створювалися умови для розвитку народного мистецтва .

У ході уроку вчителю слід відзначити також, що деформації со­ціалістичних ідеалів, які сталися в нашій країн! в кінці 20-х — у 30-х роках, вже в 1939—1941 рр. повною мірою проявилися й на Західній Україні. Уніфікація державного ладу й управління в нових радянських областях здійснювалася за звичними на сході жорстокими адміністра­тивно-командними методами. До того ж не враховувалися певні від­мінності в економічному та духовному житті, у народних звичаях, що зумовлювалося кількавіковим роз'єднанням західних і східних частин української землі. Поряд з націоналізацією великої промисловості, банків і засобів зв'язку проводилося вилучення й дрібних ремісничих майстерень, приватних будинків. У новому радянському апараті важ­ливу роль відігравали керівні кадри, які прибували із східних областей України. Значна частина з них не знала місцевої специфіки, що призве­ло до серйозних порушень радянських законів у галузі податкової по­літики, хлібозаготівель, до передчасної колективізації, за яку взялися в 1940 р., з порушенням, як і свого часу у східних районах, ленінських принципів переконання й добровільності. У селян насильно відбирали землю.

Ліквідація старої системи управління супроводжувалася засланням (без врахування їхніх політичних поглядів) службовців колишнього держапарату, органів суду, прокуратури, поліції тощо разом з їх ро­динами. Відразу після возз'єднання почалися арешти й виселення

Важливою ділянкою партійної роботи була агітація за колектив­не ведення сільського господарства. Цьому підпорядковувалися досвід Радянського Союзу, матеріальна допомога від держави. Одна частина селян включалася в колгоспне будівництво, інша вичікувала, що з цього вийде. Немало було й тих, хто боявся помсти з боку озброєних бандитських формувань українських буржуазних націоналістів. Вони жорстоко знущалися з активістів, вбивали багатьох з тих, хто вступав у колгоспи, та їх організаторів, чинили диверсійні акти тощо.

Однак, незважаючи на різноманітні перешкоди ворожих елемен­тів, протягом короткого часу було немало зроблено у соціальній сфері. Серед трудящих розподілялося житло, націоналізоване у вели­ких власників. Державна і кооперативна торгівля витісняла приватних торговців, які ставали на шлях саботажу, підвищували ціни на продук­тові та промислові товари. Безплатною стала медична допомога. Знач­но зросла кількість лікарень, поліклінік, амбулаторій. Із східних обла­стей України приїхало багато медичних працівників. Вводилася система соціального забезпечення.

Возз'єднання західноукраїнських земель в єдиній Українській Ра­дянській державі відкрило широкі можливості для розвитку україн­ської радянської культури. Система народної освіти тут була реор­ганізована відповідно до діючої в країні системи. Всі, хто бажав, могли навчатись у школі з українською мовою викладання, яких до возз'єд­нання по суті не було. Ліквідовувалася неписьменність і малописьмен-ність серед дорослого населення. На початок 1940/41 навчального року на Західній Україні діяло 13 вузів і десятки технікумів.

Пожвавилася науково-дослідна діяльність. У Львові було відкрито ряд філіалів інститутів АН УРСР, а також філіал академічної бібліоте­ки. До Спілки радянських письменників Української РСР було прийнято ряд майстрів художнього слова краю. Почали вільно друкуватися С. Тудор, П. Козланюк, Я. Галан, О. Кобилянська, О. Гаврилюк та ін.

Вперше за всю історію було відкрито стаціонарні державні теат­ри. До Львівського обласного відділення Спілки радянських компози­торів України ввійшли композитори С. Людкевич, М. Колесса, Є. Козак, А. Кос-Анатольський та ін. До творчого життя республіки включилися художники І. Труш, О. Кульчицька, А. Манастирський. Розширилася мережа культосвітніх закладів, створювалися умови для розвитку народного мистецтва .

Деформації со­ціалістичних ідеалів, які сталися в нашій країн! в кінці 20-х — у 30-х роках, вже в 1939—1941 рр. повною мірою проявилися й на Західній Україні. Уніфікація державного ладу й управління в нових радянських областях здійснювалася за звичними на сході жорстокими адміністра­тивно-командними методами. До того ж не враховувалися певні від­мінності в економічному та духовному житті, у народних звичаях, що зумовлювалося кількавіковим роз'єднанням західних і східних частин української землі. Поряд з націоналізацією великої промисловості, банків і засобів зв'язку проводилося вилучення й дрібних ремісничих майстерень, приватних будинків. У новому радянському апараті важ­ливу роль відігравали керівні кадри, які прибували із східних областей України. Значна частина з них не знала місцевої специфіки, що призве­ло до серйозних порушень радянських законів у галузі податкової по­літики, хлібозаготівель, до передчасної колективізації, за яку взялися в 1940 р., з порушенням, як і свого часу у східних районах, ленінських принципів переконання й добровільності. У селян насильно відбирали землю.

Ліквідація старої системи управління супроводжувалася засланням (без врахування їхніх політичних поглядів) службовців колишнього держапарату, органів суду, прокуратури, поліції тощо разом з їх ро­динами. Відразу після возз'єднання почалися арешти й виселенняколишніх функціонерів буржуазних партій, великих і дрібних підприєм­ців, поміщиків, посадників — переселенців з Польщі, насамперед ко­лишніх військовослужбовців польської армії, які в 20—30-х роках одержали тут землю, заможних селян, а також колишніх членів КПЗУ і комсомольців Західної України, які перед тим були політичними в'язнями у польських тюрмах. Жертвами сталінізму стала значна кіль­кість інтелігенції — адвокати, вчителі, вузівські викладачі, діячі культури.

Як метод політичного переслідування чи адміністративного пока­рання широко використовувався такий вид репресій, як депортація — тобто виселення й заслання значної маси людей без правових та юри­дичних на це підстав. Сам факт депортації був злочином проти людя­ності, не говорячи вже про жахливі, нелюдські методи її здійснення. Отже, повторювалося те, що було нагромаджено під час розкуркулю-вання й інших репресій у східних областях України в попередні роки. Всього із Західної України в 1939—1941 рр. було вислано до Сибіру, Поволжя, Казахстану та на Північ, за різними підрахунками, від 10 до 20% населення . Чимало невинних людей, яких Велика Вітчизняна вій­на застала в місцевих тюрмах, були знищені, у тому числі й син вели­кого Каменяра — Петро Франко, депутат Народних Зборів.

Вже в перші роки возз'єднання трудящі західноукраїнських земель з допо­могою радянського народу досягли певних зрушень в економічному, політичному і культурному житті. Але вони були затьмарені неспра­ведливими репресіями багатьох ні в чому невинних людей. І все ж возз'єднання було тим актом, який відбивав устремління багатьох тру­дящих Західної України, дав можливість запобігти їх можливому фа­шистському поневоленню.