Українські реферати, курсові, дипломні роботи
UkraineReferat.org
українські реферати
курсові і дипломні роботи

Первісна культура

Реферати / Культура / Первісна культура

Первісна соціокультурна система володіє власною динамікою розвитку, яка служить відтворенню існуючої структури. Ця система за відсутністю дії зовнішніх факторів не підвласна ніяким істотним змінам, що періо­дично повторюють ритуали оновлення, дозволяють уник­нути нагромадження напруги та регенерують свій соці­альний склад за допомогою церемоній ініціації. Опис та аналіз первісної культури доводять, що в поведінці люди­ни здобуття їжі, розмноження та самозахист нероздільно пов'язані. Життя збирача й мисливця було примусовою грою із жорстокими правилами, яка регулювалася цими трьома основними функціями людської поведінки. Саме в цих рамках людина, чий інформаційний розвиток (спри­йняття чуттєвими органами різних подразників, їх оцінка та використання) був орієнтований переважно на зовнішнє середовище, тобто на природу, за допомогою розу­мових здібностей цілеспрямовано вдосконалювала свою поведінку.

Іншою особливістю первісної культури є її синкретич­ний характер, який втілився в тотемізмі. Справжня фундаментальна риса цієї культури полягає в тому, що вона ідентифікує общину та її членів із тваринами, які потрібні для харчування, з тотемними тваринами. Фунда­ментальне положення тотемістичного світогляду за своєю суттю грубо натуралістичне («людина є тим, що вона з'їдає»), являє собою закон тотемізму, що виявляється і в класовому суспільстві. Можна сказати, що «ідеологіч­на» ідентифікація з тотемними тваринами є виразником факту нездатності первісних людей за допомогою раціо­нальних засобів праці визначити ірраціональну поведін­ку об'єкта праці й тварин, тому вони намагалися компен­сувати це ілюзорно-магічними засобами. Грубий натура­лістичний зміст цієї форми такий: перетворення тварини в людину й наступна трансформація людини у релігійний фетишизм на значно вищому рівні.

Дійсно, магічний тотемізм як ідеологічний виразник обмеженості практики (котра лише спонтанно породжу­вала стихійно-матеріалістичну орієнтацію свідомості)' та нерозвинутість суспільних відносин є ілюзорно-компен­саторними засобами освоєння дійсності, «опіумом» су­спільства, попередньою стадією релігії. Розглядаючи кон­цепцію Дж. Фрезера, згідно якої магія не є релігією, а близька до науки, можна зробити висновок: напочатку магічний тотемізм був недиференційованим середовищем культури, містив у собі не лише науку, а й мораль, мисте­цтво слова, а також магію зображення, що існує завдяки естетичному, потім відбувається його перетворення в ряд відносно самостійних, буденних і спеціалізованих сфер культури.

Третя особливість первісної культури полягає в тому, що вона є культурою табу (заборонів). Звичай табу виник одночасно з тотемізмом і являв собою важливий механізм контролю та регулювання соціальних стосунків. Статево-вікове табу регулювало статеві зв'язки в колек­тиві, харчове табу визначало характер їжі, призначеної, вождю, воїну, жінці, дітям .Інші табу були пов'язані з недоторканістю житла, джерела вогню, з правами та обов'язками окремих категорій членів племені. Певні речі, в тому числі й їжа, що належали вождю, також були піддані табу. Досліджувачі (Дж. Фрезер, Л. С. Васильєв та ін.) наводять приклади, як сприймалося порушення табу.

Так, один з новозеландських вождів високого рангу й великої святості покинув край дороги залишки обіду, які підібрав і з'їв член його племені. Коли простолюдина повідомили, що він з'їв залишки трапези вождя, він помер в муках і стражданні. Подібних прикладів можна навести немало, і всі свідчать про те, що порушення священних табу призводило до смерті порушника. «Божественна особа є джерелом як благодіяння,так і небезпеки, її слід не тільки поважати, а й остерігатися. Священний орга­нізм вождя настільки тендітний, що може розладнатися від найменшого дотику, але він містить у собі і такий потужний заряд магічної та духовної сили, розряд якого може мати фатальні наслідки для кожного, хто дотикає­ться до нього Через це ізоляція боголюдини необхідна не лише для її особистої безпеки, а й для безпеки інших. Божественна особа подібна вогню. Дотримуючись належ­них заборон, з неї можна добитися багато корисного, але, необачно доторкнувшись або зневаживши кордонами, можна спалитися, вона губить порушника. Тому вважа­лося, що порушення табу накличе згубні наслідки: «зло­дій встромив руку в божественний вогонь, який охопить його й пожере на місці»- пише Дж.Фрезер у «Золотій гілці». До цього слід додати, що у первісних народів, окрім вищезгаданих, діяло ще одне табу — табу на прогрес, новації, розвиток.

На це слід звернути особливу увагу, адже з подібними табу пов'язані явища альтернативності та багатоваріантності світової історії, різноманітність культур. Таким чином, табу блокують найсильнійший інстинкт самозбере­ження і паралізують потребу людини в новаціях соці­ально-економічної сфери. Це з найбільшою «класичною» ясністю проявляється на стадії первісного розвитку люд­ства.

Значущість культури в життєдіяльності людини ви­значається її нерозривним зв'язком з такою фундамен­тальною проблемою людського буття, як смисл життя. Адже людина, напротивагу іншим живим істотам, знає, що вона смертна, і цьому знанню зобов'язана культурі. Саме культура завдяки об'єктивації усвідомлення смерті є джерелом екзистенціального страху—страху перед небуттям. Однак це ще не все, бо ж культура не лише породжує екзистенціальний страх, а й намагається його нейтралізувати одним із засобів нейтралізації є релі­гійно-міфологічне світорозуміння.Поняття вічності й напевне залежне від нього поняття сакрального (священ­ного) осмислення (надання смислу) смерті - це основні засоби подолання почуті страху перед небуттям. Кожна культура має церемонії поховання, ідеї вічного існування, пов'язані між собою. Людське життя уявляється як епі­зод, а ритуал поховання- як вікно у нескінченність. Трансформувавши похорони людини в сакральну церемо­нію, культура інститує екзистенціальний страх, об'єктивує його. Засвоєння індивідом невідхильності смерті, як правило, починається, вже з дитинства: процес посту­пового введення, смеріті до структури життя є одночасно й процесом каналізацій- страху перед небуттям.

Археологія твердинь, що похоронні церемонії були притаманні вже неандертальцю. Навіть йому — зовсім примітивній людині — були знайомі прояви «фундамен­тальної турботи» про посмертне існування. Тому неандер­талець розміщує своє існування у плані кінцевості й віч­ності, тобто в плині часу. В певному розумінні можна погодитися з думкою англійського релігіознавця С. Брен-дона, що релігія виникла завдяки усвідомленню часу людиною, що її реакція на час грунтувалася на різних типах сприйняття, в тому числі й обожненні часу. Адже релігія допомагає людині подолати почуття страху перед смертю, впоратися з емоційним переживанням незворот­ності реального часу. Таким чином, релігія зі своїми ритуалами, обрядами й картиною світу пропонує людині вічне життя в «іншоїму» світі, пояснюючи смерть як перехід до безсмертя, надаючи сенсу життю й формуючи цим почуття безпеки в перипетіях швидкоплинного часу.

Для нашого курсу істотним є те, що альфою і оме­гою міфолого-сакраліьного світогляду, притаманного первісним, архаїчнимі суспільствам, є ритуал. «Через його призму розглядується і природа, і соціальне бут­тя, оцінюються ті чи інші об'єкти, а також вчинки та дії людей». Адже ритуал переживається як безпосеред­ня дійсність, він актуалізує глибинні смисли існу­вання.

Завантажити реферат Завантажити реферат
Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6 

Подібні реферати:


Останні надходження


© 2008-2024 україномовні реферати та навчальні матеріали