Українські реферати, курсові, дипломні роботи
UkraineReferat.org
українські реферати
курсові і дипломні роботи

Михайло Драй-Хмара

Реферати / Література / Михайло Драй-Хмара

Поет і перекладач, учений і педагог, Михайло Драй-Хмара народився 28 вересня 1889 р. в с. Малі Канівці на Черкащині в родині козацького походження. Рано залишився без матері, теплі спогади про неї зігріватимуть його душу і виллються пізніше в зворушливі поетичні рядки. Батько подбав про те, щоб дати синові хорошу освіту, і спочатку Михайло навчався у Золо­тоноші, потім у Черкаській гімназії. 1906 р. юнак вступає до Колегії Павла Ґалаґана в Києві, одного з найкращих приватних навчальних закладів на Україні. Тут розпочинає писати вірші російською мовою, досконало вивчає французьку, німецьку, грецьку та латину. Успішно закінчивши в 1910 р. Колегію, продовжує навчання на історико-філологічному факультеті Київсь­кого університету, тут працює в семінарі відомого вченого В. Перетца, друкує свою першу наукову працю, опановує слов'янські мови, згодом поглиблює знання в бібліотеках та архівах Львова, Будапешта, Загреба, Бухареста. Був професорським стипендіатом у Київському університеті; в Петербурзькому працював під керівництвом таких відомих вчених, як О. Шахматов та І. Бодуен де Куртене.

Люблю слова, що повнодзвонні,

як мед, пахучі та п 'янкі,

слова, що в глибині бездонній

пролежали глухі віки, —

писав М. Драй-Хмара в одному зі своїх віршів.

На час навчання у Колегії та в університеті припадає формування його національної свідомості. Тож після повернення з Петербурга він активно береться до освітньої та культурницької роботи: читає лекції на вчительських курсах та в різних вузах, у 1918—1923 рр. — на кафедрі слов'янознавства при Кам'янець-Подільському університеті; після повернення до Києва очолює кафедру українознавства в Київському медичному інституті, працює на кафедрі лінгвістики у Всеукраїнській Академії наук, у Комісії зі складання словника живої української мови та в Комісії з дослідження історії українсь­кої мови. Цим переліком не обмежується багатогранна наукова та педагогічна діяльність вченого, спрямована на розвиток молодої української науки і підготовку національної творчої інтелігенції.

Зайнятий науковою діяльністю, М. Драй-Хмара знаходить час і для літе­ратурної праці. В Києві він зближується з М. Зеровим, М. Рильським, П. Филиповичем, О. Бургардтом і стає одним з учасників літературного угруповання, за яким закріпилось наймення «неокласики». Митців згаданої літгрупи поєднують спільність мистецьких інтересів, орієнтація в творчості на високі естетичні зразки, звернення до рідних джерел життя й до спадщини світової культури.

Власні вірші українською мовою М. Драй-Хмара починає друкувати з 1919 р. На початку 20-х його поезії та переклади з'являються на сторінках тогочасних періодичних видань «Нова громада», «Шляхи мистецтва», «Життя й революція», «Літературний ярмарок» та ін. Згодом більшість цих творів поет включить до першої і, на жаль. єдиної прижиттєвої збірки з ніжною і водночас символічною назвою — «Проростень» (1926). Про неї прихильно відгукнувся М. Рильський, відзначивши, що « .під «золотосонячною куде­лею» Драй-Хмари, під обточеністю його вірша, вишуканістю рим, під усім тим «неокласицизмом» чується подих живої людини. Це не трагічний оп­тимізм Плужника, це щось суцільніше, якась, може, «чорноземна сила».

М. Рильський першим з критиків помітив оту «чорноземну силу», що живила поезію М. Драй-Хмари, єднала його з рідною землею. Не випадково у вірші «Долі своєї я не кляну .» автор називає себе «вершником рунних полів», а в іншому пише: «рала промінні глибоко урізались в мою ріллю».

Поет любив мріяти і в своїх мріях про Україну бачив її схожою на пре­красну Елладу, яка крокує «всесвітнім шляхом». Але не лише романтичний образ України живе в його поезіях. Чимало творів присвячено минулому рідного краю, його драматичній історії. Звертаючись до далекої минувшини, згадуючи сміливість і гордість предків, М. Драй-Хмара малює картини, які змушують задуматись не лише над минулим, а й над сучасним та майбутнім, загострює увагу на такому страшному явищі, як манкуртство. В сонеті «На Хортиці» він пише:

Тут Січ стояла, тут гули майдани,

димилися козацькі курені,

змагались семеряги і жупани,

лунали горді і сумні пісні.

А нині Осе це вкрили баклажани,

картопля, морква, огірки рясні,

і лиш могили, древні дідугани,

нагадують колишні буйні дні.

Чуттям любові до України і турботи про її долю сповнена і його поема «Поворот», і вірш «Я полюбив тебе на п'яту, голодну весну .», в якому, здається, звучить передбачення страшних випробувань, які чекають на рідний край у майбутньому: «І знов горбатіла Голгота там, де всміхалися лани, /вилазив ворог на ворота, /кричав: розпни її, розпни!»

Тогочасна критика часто звинувачувала М. Драй-Хмару в нерозумінні революції, в позасучасності, інтелігентському песимізмі, притаманному тій частині української інтелігенції, яка певний час знаходилась на роздоріжжі. Те, що письменник «не вріс в свою епоху», він розумів і пояснював у своєму щоденнику майже двадцятилітньою відстороненістю од життя в роки навчання та «блуканням в тумані архаїчної філології». М. Драй-Хмара належав до тих діячів української культури, чий світогляд формувався до зламів 1917 р., і хто не брав участі у визвольних змаганнях, був начеб десь на обочині громадсько-суспільних процесів, — але при цьому відіграв важливу роль у становленні національної науки і мистецтва.

Сучасники іноді називали його «співцем споглядання». Проте М. Драй-Хмара не був байдужим до всього, що відбувалось довкола, хоча й не возвеличував нову добу. Пам'ятаймо, поет зазнав помітного впливу сим­волізму. Не випадково дехто з критиків (скажімо, Ю. Шерех) навіть відстоює тезу, що поезія М. Драй-Хмари — типова поезія символіста, притому символіста видатного. Митець справді складав данину поетиці символіз­му — створював багатозначні образи, використовував інакомовлення, захоплювався музикою слова тощо.

М. Драй-Хмара віддається пошукам гармонії з природою, з людьми і світом. Він милується красою рідної землі, озерами, луками, золотим сонцем, що скотилось на пухку солому, журавлями, які спішать з вирію. Природа в своїй багатогранності передає всю гаму людських почуттів і настроїв, живить душу, втамовує біль. Пейзажні мініатюри поета вражають майстерним відтворенням звукових і зорових вражень. «Я світ увесь сприймаю оком, /бо лінію і цвіт люблю», — пише він в одній із своїх поезій. Серед кращих зразків його пейзажної лірики — «Мене хвилює синій обрій», «Бреду обніжками й житами», «Накинув вечір голубу намітку», «Лани — як хустка в басамани» та ін.

Чудовим взірцем справжньої поезії став сонет М. Драй-Хмари «Лебеді». Надрукований у «Літературному ярмарку» в грудні 1928 р., згаданий сонет фактично став останнім публічним виступом неокласиків. Послуговуючись інакомовленням і символічною образністю, М. Драй-Хмара веде мову в цьому творі про «гроно п'ятірне нездоланих співців», власне, маючи на увазі М. Зе-рова, М. Рильського, П. Филиповича, О. Бургардта й себе, автора. Це вони, об'єднані спільними інтересами та ідеалами, не боялись «зими погроз», розбивали «лід одчаю і зневіри», пробиваючи собі дорогу до світу, «де пінить океан кипучого життя». В символіці сонета вгадується культурна ситуація на Україні, на той час уже вкрай несприятлива для вільної творчості, обстоюється право митця на свою думку, громадянську позицію. З я-вившись друком за умов, коли посилювались випади проти неокласиків, сонет М. Драй-Хмари став сміливим словом на захист літературних побратимів поета. Твір зазнав брутальної догматичної критики, а його автор був позбавлений можливості друкуватися.

Завантажити реферат Завантажити реферат
Перейти на сторінку номер: 1  2 

Подібні реферати:


Останні надходження


© 2008-2024 україномовні реферати та навчальні матеріали