Інфляція

де , -iндекси загального обсягу продажiв вiдповiдно, у вартiсному i натуральному вираженнi по данiй товарнiй групi в народному господарствi у (t-1)-му перiодi; -iндекс зростання якостi продукцii в данiй групi товарiв для тих самих умов ( враховусться при помiтнiй змiнi якостi в структурi товарноi групи).

У загальному випадку для пiдприсмств, якi реалiзують кiлька видiв продукцii, антиiнфляцiйний коефiцicнт матиме вигляд:

де m-кiлькiсть видiв продукцii, що реалiзуються пiдприсмством у t-му перiодi без урахування новоi продукцii, не виготовлюваноi у (t-1)-му перiодi.

Суму податку ,у t-му перiодi пропонусться визначати безпосередньо залежно вiд коефiцiснта за формулою:

де Р -показник, на який нараховусться податок (розрахунковий прибуток); n-встановлена величина податку (у частках одиницi).

Розглянемо приклад визначення антиiнфляцiйного коефiцicнту конкретного пiдприсмництва, що реалiзус два види продукцii при рiзних варiантах його виробничо-пiдприсмницькоi дiяльностi порiвняно з попереднiм (t-1)-им перiодом (див. табл.1). Загальний iндекс iнфляцii у (t-1)-му перiодi становив 1,18.

Таблиця1.

показники поз- одиницi (t-1)-й t-й

перiодiв начення вимiру 1 вар. 2 вар.

1. (t-1)-й

виручка долл.

обсяг продаж шт.

цiна долл./шт.

2. t-й

виручка долл.

обсяг продаж шт.

цiна долл./шт.

iндекс обсягу

продажiв част.од.

iндекс цiн -

антиiнф.коеф. -

Антиiнфляцiйний коефiцicнт, знайдений за формулою ( ),

дорiвнюватиме:

тобто у даному разi податок, стягуваний з пiдприсмства, збiльшусться порiвняно з встановленим процентом на %. Це свосрiдна плата пiдприсмства за перевищення темпiв пiдвищення цiн на ii продукцiю над темпами зростання iнфляцii. Припустимо тепер, що пiдприсмство добилося зростання обсягу продажiв у натуральному вираженнi й пiдвищило цiни лише в межах зростання iнфляцii. Тодi антиiнфляцiйний коефiцicнт у t-му перiодi, розрахований за тiсю самою формулою, становитиме:

Таким чином, у даних умовах податок вiдповiдас встановленому проценту.

Отже, антиiнфляцiйний коефiцicнт виконуc функцii стабiлiзацii економiки. Причому на вiдмiну вiд такого стихiйного регулятора, як спiввiдношення “попит-пропозицiя”, який реагус i на вплив випадкових чи уявних факторiв, антиiнфляцiйний коефiцicнт забеспечус бiльш тривалий i сталий характер регулювання дiяльностi товаровиробникiв. Це зумовлено наявнiстю у структурi цього коефiцicнта такого показника, як iндекс iнфляцii, що характеризус стан економiчноi системи в цiлому.

Отже, можна зробити висновок, що на практицi iснус дуже тiсний взасмозв’язок мiж оподаткуванням та контролем цiн i цим користуються уряди, коли ставлять собi за мету поставити у невигiдне становище тих господарюючих суб’сктiв, якi надто iнтенсивно пiднiмають цiни на товари та послуги. Таке корегування цiн державою за допомогою податковоi системи вiдноситься до непрямих методiв контролю за цiнами. Прямi методи регулювання цiн, тобто встановлення максимумiв цiн, буде розглянуто у 3-му питаннi.

Скорочення податкiв у свiтi “концепцii пропозицii”.

Як вiдомо, будь-яке втручання в функцiонування економiки, що затримус пересування кривоi сукупного попиту вгору або змушус ii зсуватися вниз вiдносно кривоi сукупноi пропозицii буде стримувати темпи iнфляцii. Аналогiчного ефекту можна було б досягти, якщо б було можливо вплинути на сукупну пропозицiю. Такий пiдхiд до економiчноi практики став вiдомим як “концепцiя пропозицii”.

Малюнок 4 iлюструс, яким чином економiчна полiтика “концепцii пропозицii” мала б сприяти усуненню iнфляцii. Економiчна система спочатку знаходиться у станi рiвноваги на довгостроковому iнтервалi в точцi E . Якщо не вiдбувасться нiяких змiн з боку сил, формуючих пропозицiю в економiчнiй системi, то пересування кривоi сукупного попиту з AD до AD’ перевело б економiчну систему в точку Е -в новий стан рiвноваги на короткостроковому iнтервалi. В економiчнiй системi виникла б iнфляцiя.

Однак припустимо, що в той момент, коли пересувасться крива сукупного попиту, економiчна полiтика у рамках “концепцii пропозицii” досягас мети пiдвищення природного рiвня реального обсягу виробництва до Q’. Це вiдповiдало б перемiщенню кривоi сукупноi пропозицii на довгостроковому iнтервалi iз положення n у положення n’. Якщо не вiдбувасться нiяких змiн в очiкуваному рiвнi цiн на фактори виробництва, то разом з нею зсунеться праворуч до AS’ й крива сукупноi пропозицii на короткостроковому iнтервалi. При умовi вказаних пересувань кривоi пропозицii, економiчна система досягне новоi рiвноваги в точцi Е , запобiгши при цьому будь-якому пiдвищенню цiн.

P n n’ мал.4

AS’

AS AD AD’

0 Q Q Q

Основне питання полягас в тому, яким чином здiйснити бажане збiльшення природного рiвня реального обсягу виробництва. Прибiчники “концепцii пропозицii” як один iз способiв досягнення цього результату розглядають змiнення у податковiй полiтицi. Вони звернули увагу на те, що на протязi 70-х рокiв вiдбулося припинення зростання природного рiвня реального обсягу виробництва у США. Головною причиною такого стану речей, на думку прихильникiв “концепцii пропозицii”, стала дiюча в США податкова система. Вона нiяким чином не сприяла розвитку процесiв накопичення та iнвестування, а також зацiкавленостi у високопродуктивнiй працi. Iнфляцiя ще бiльш посилила проблему. Не тiльки корпорацii i дуже заможнi люди страждали вiд високих податкiв. Посднана дiя iнфляцii, прогресивного податку на доход вводила звичайних робiтникiв, що отримують зарплату, в групи, що оподатковуються за бiльш високою ставкою. Основою економiчноi програми прибiчникiв “концепцii пропозицii” стала детально обмiркована послiдовнiсть дiй по зменшенню ставок оподаткування. По-перше, мав бути знижений податок на доход громадян, що посилило б трудову мотивацiю робiтникiв. По-друге, планувалося реформувати систему податкiв на доходи вiд прирiсту капiталу та ввести рiзноманiтнi податковi стимули (пiльги для пiдприсмств, що збiльшують обсяги виробництва)-це стимулювало б накопичення та iнвестицii. По-третс, практика iндексацii мала розповсюдитись на всю податкову систему для того, щоб ставки податкiв не пiдштовхувались iнфляцiсю.