Міжнародна фінансова система

Територіально валютні ринки, як правило, прив'язані до великих банківських і валютно-біржових центрів, оскільки в ряді країн поряд із міжбанківською торгівлею валютою існують і спеціальні валютні біржі, а встановлений на них курс називається офіційним валютним курсом.

На сьогодні сформувалися такі найбільші регіональні ва­лютні ринки:

• Європейський (з центрами в Лондоні, Франкфурті-на-Майні, Парижі, Цюріху);

• Американський (з центрами в Нью-Йорку, Чикаго, Лос-Анджелесі, Монреалі);

• Азіатський (з центрами в Токіо, Гонконгу, Сінгапурі, Бахрейні).

Денний оборот на трьох найбільших валютних ринках світу (Лондон, Нью-Йорк, Токіо) становить на сьогодні понад 1500 млрд. дол. США. Річний обсяг на світових валютних ринках сягає 250 трлн. дол. США.

Специфічним міжнародним ринком валют країн Захід­ної Європи є ринок євровалют, де операції здійснюються у валютах цих країн, а сам ринок євровалют є одним із сек­торів євроринку. Суб'єктами ринку євровалют виступають великі та середні банки країн Західної Європи та США і деякі транснаціональні корпорації цих регіонів. Поглиблен­ня інтеграційних процесів у Західній Європі, посилення ролі транснаціональних корпорацій, значне зростання потреб у міжнародній валюті та введення взаємної конвертованості національних валют — усі ці фактори послужили об'єктив­ною причиною і безпосереднім стимулом виникнення і роз­витку ринку євровалют. Цим самим було створено умови для масштабних і стійких валютно-фінансових зв'язків цієї групи країн.

Євровалютний ринок — це автономний і незалежний оптовий ринок, де оперують, як правило, великими сумами. Він майже не піддається регулюванню, не підкоряється на­ціональному законодавству, майже не оподатковується. Євро-валюти є джерелом дешевого кредиту для позичальника і високого прибутку для позикодавця.

Від самого початку свого виникнення (кінець 80-х років) ринок євровалют розвивається переважно як ринок євродо­ларів. Європейські долари — це тимчасово вільні грошові кошти в доларах США, які розміщені організаціями і при­ватними особами різних країн у європейських банках і ви­користовуються останніми для кредитних операцій. Дода­ток "ЄВРО-" засвідчує вихід національної валюти з-під кон­тролю національних валютних органів. Це так звані бездомні валюти. Наприклад, операції з євродоларами, переказаними в іноземні банки за межами США або у вільній банківській зоні в Нью-Йорку (впроваджена з 1981 р.), не підлягають регламентації з боку країни-емітента* цієї валюти — Сполу­чених Штатів Америки. Відповідно до додатка "ЄВРО-" на­зивають суми в японських єнах — євроєнами, в німецьких марках — евромарками та ін.

Головним джерелом ринку євродоларів виступають іно­земні держави, юридичні чи фізичні особи, які зберігають долари не в США, а також транснаціональні корпорації з запасами готівки понад поточні потреби та офіційні резерви центральних банків.

З погляду техніки операцій ринок євродоларів відрізняєть­ся високою оперативністю. Він складається із сотень банків-посередників, які знаходяться в найбільших фінансових цен­трах Європи, насамперед у Лондоні. Завдяки значній мобіль­ності ринок євродоларів перетворився на найбільший міжна­родний валютний ринок, важливу складову сучасної між­народної валютної системи.

Найсуттєвішою перевагою ринку євродоларів є більш ви­сока його прибутковість у порівнянні з рядом національних валютних ринків. Це дає змогу з року в рік постійно розши­рювати масштаби ринку євродоларів.

Важливим інструментом валютного ринку виступає Спів­товариство всесвітніх міжбанківських фінансових телекомунікацій (СВІФТ)*, яке було створено в 1973 р. 239 бан­ками 15 країн. Сьогодні в системі СВІФТ бере участь понад 3000 банків із 80 країн (США, Канада, країни Західної Євро­пи та деякі країни Східної Європи). Міжнародні центри роз­рахунків цієї системи знаходяться в Голландії, Бельгії, США. Для банків — учасників системи СВІФТ були розроблені між­народні стандарти, які систематизують різноманітні вимоги до інформації, призначеної для електронної обробки. У біль­шості країн, банки яких беруть участь у системі, створено національні пункти, через які замовлення передаються в між­народні розрахункові центри, а через їх посередництво національні пункти в свою чергу пов'язані один з одним. Саме завдяки цьому процес передачі інформації при здійсненні розрахунків скоротився до мінімуму (від 1 год до 20 хв).

У березні 1993 р. Україна стала 92 державою, яка ввійшла до системи СВІФТ і представлена в цій системі 10 україн­ськими банками. Вступний внесок для кожного банку — 55 тис. дол. США, а перший внесок українських банків ста­новив 250 тис. дол. США.

2.2. Міжнародні фінансові ринки

Міжнародні фінансові ресурси поділяють на офіційні і приватні, які формують борги, і ті, що боргів не створюють. Останніми є безповоротні позики (дарунки або гранти), а та­кож прямі іноземні інвестиції та частина портфельних інве­стицій, вкладених в акціонерний капітал.

Основним функціональним простором зовнішніх позич­кових ресурсів виступає міжнародний ринок позичкових ка­піталів. Це ринок грошових ресурсів, учасниками якого є іноземні по відношенню до даної країни юридичні і фізичні особи (нерезиденти).

Міжнародний ринок позичкових капіталів сьогодні являє собою глобальну систему акумулювання вільних фінан­сових ресурсів та їх надання позичальникам із різних країн приватними позикодавцями на принципах ринкової конку­ренції. Головним джерелом акумулювання грошових ресурсів виступають промислове розвинуті країни і їх агенти. Саме вони і е головними одержувачами міжнародних фінансових ресурсів.

Значним і динамічним сегментом світового фінансового ринку виступає ринок синдикованих позик, принципом діяль­ності якого є створення синдикатів, пулів або консорціумів для надання великих банківських кредитів. Спочатку цей ринок використовувався переважно для фінансування вели­ких проектів у розвинутих країнах. І сьогодні ці країни про­довжують залишатися основними одержувачами таких позик. Так, якщо в 1992 р. розвинуті країни одержали 165,2 млрд. дол. США (74,6%), то в 1997 р. — 448, 1 млрд. дол. (84,5%).

Найбільшим одержувачем продовжують залишатися США. Так, у 1996 р. Сполучені Штати Америки одержали 56,2% від загального обсягу наданих позик, у 1997 р. — 62,3% (Англія — відповідно 11,2 і 10,1%). Серед найбіль­ших кредиторів можна назвати банки Бенілюксу, Англії, Німеччини, Італії, Швейцарії і Японії.

Синдиковані позики останніми роками отримали поши­рення й у відносинах з країнами Центральної і Східної Євро­пи, оскільки вони дають змогу розподілити ризики між по­зикодавцями і посилюють позиції останніх у відносинах з позичальниками.

Досить активно розширюються ринки міжнародних середньо- і довгострокових цінних паперів — бондів (облігацій), векселів, акцій, купівля національних облігацій нерезиден­тами та ін.

Міжнародні бонди, або облігації, поділяють на іноземні та євробонди.