У творчості великих майстрів минулого Бажан побачив і палко ствердив не тільки те, що дороге нам у мистецтві - силу правди й гуманістичної ідеї, радість проникнення в тайни буття, велич перемоги розумного духу над хаосом, але й те, що дорого нам і у самій людині, в сенсі її існування на землі.
Кращі історичні поезії Миколи Бажана показують: він завжди звертається до минулого, шукаючи відповідей, потрібних людям середини ХХ сторіччя. Досвід історії і досвід сучасності дедалі тісніше взаємодіють і об`єднуються в творчості Бажана - поета, який роками і десятиліттями виробляв у собі “стереоскопічне”, так би мовити, бачення життєвих явищ у їхній прямій і зворотній часовій перспективі: теперішнє - минуле - майбутнє.
Об`єкти зображення в його циклах можуть належати до різних епох, можуть бути локалізовані і в якійсь одній з них, але історизм як внутрішній зв`язок часів тут завжди більш чи меньш наочно входить у саму концепцію твору.
На початку 50-х років було написано цикл “Біля Спаської вежі”, тема якого - віковічне братерське єднання і дружба народів Росії та України - розгорнута в серії віршованих новел. Живою ідейною актуальністю сповнені для автора сюжети минулого й сучасного, про які він розповідав, - ніч перед боєм на полі Куликовім, пригоди гінця Хмельницького, відрядженого до Москви, зустріч Шевченка з непримиренним бунтарем - московським “работным человеком”, перший день Москви - столиці Радянської країни, парад Перемоги тощо. Критика оцінила цікаву, по-бажанівському винахідливу реалізацію задуму в таких віршах, як “Гонець”, “Зустріч біля брами”, “ На полі Куликовому”.
Збірка “Біля Спаської вежі” створювалася в час, коли культ особи Сталіна, досягнувши свого апогею, почав особливо згубно впливати на стан літератури.
Що ближче просувався поет від Кулікової битви або від Переяславської ради до нашої доби, то все більше тиснула на нього застигла схема мертво-непорушних догматів. Справа полягалв не лише в тому, що у ряді віршів без будь-якої внутрішньої потреби виникала згадка про Сталіна, але й у тому, що мисль поета в своєму русі до нового весь час потрапляла в рамки загальновідомого і “загальноприйнятого”, заздалегідь настроювалася на мажорну хвилю беззастережного оспівування всього, що в тій або іншій мірі було зв`язане з діяльністю Сталіна. Поетична особистість обезбарвлювалася. Допитлива думка все частіше наражалася на умовності культу.
І можна догадатись, в чому полягала внутрішня логіка “стрибка” поета від цієї книжки до такого дуже відмінного за художньо-структурними даними циклу, як “Міцкевич в Одесі”, що був написаний у 1955-1956 роках. Поетову треба було ближче підійти до конкретної особистості, заглянути в невидимі зовні “драми серця”, простежити, як у тих чи інших ситуаціях вибору, боротьби суперечливих настроїв формуються рішення і дії, гідні справжньої людини. Іншими словами - психологічно розкрити, як перетікає історія через людську душу. Потреба, яку в ці роки, кожен по-своєму, відчув багато хто з наших письменників і митців.
Свій задум Бажан здійснив, і здійснив у більшості віршів на повну силу - досить переглянути “Симфонію”, “Мазурку”, “Над морем” тощо.
Особливо прикметний для нового трактування пльської теми в українській літературі вірш “Симфонія”. Знаменна вже сама спроба глибинної психологічної характеристики польського поета за допомогою образів української національної музики, що зумовлює зміну його настроїв. Засланий поет поринає в звучання музики, відкриваючи в ній щось значно більше за красу гармонії:
Яка дівочість в срібнім злеті флейти!
Як по-жіночи тіло скрипки снить!
Симфонія, мов теплий сад, шумить, -
Не вирвешся з її рясних алей ти!…
Ти - в трелях струнних, ти в розкатах трубних,
Ти - в радісному вільному злитті
З піснями тих, могутніх, життєлюбних,
Закоханих, ворожих самоті, -
З піснями тих, нескорених, нужденних,
Позначуванних опіками тавр,
Співців бездомних, бардів безіменних.
Це їх дари…
Симфонія закінчується. Проте чуття ностальгії і самотності подолано - в серці поета починає все яскравіше горіти вогник нової ідеї:
Але на цьому не кінець, - нацьому
Початок подолання самоти,
Коли зумів ти в утворі чужому
Цілющу силу спільності знайти.
Життєве діло поета, митця і його суспільна роль - взагалі давній предмет художніх роздумів Бажана, починаючи ще від “Гофманової ночі” і “На карпатських узгір`ях”. Соціальний, етичний і психологічний плани в цих роздумах здебільшого тісно поєднані. З цього погляду ще слід згадати такі вірші: “Леся Українка в Сан-Ремо”, “Пам`яті Тичини”, “Триптих Симонові Чіканові”. Героїчність життєвого й творчого подвигу митця, натхненого передовими ідеалами, і нерозривність його зв`язку з батьківщиною, народом, суспільством - мотиви, які в них майже незмінно присутні. “Жива причетність, - як сказано в вірші про Лесю, - до всіх людських змагань, до всіх людських надій”, - ось те, що відзначає, за автором, поета справжнього, поета потрібного й дорого народові.
Два останні за часом цикли Миколи Бажана наче демонструють дві окремі, різні, хоч і природно близькі одна одній, грані його всьогоденної поезії. А це поезія, яка й зараз продовжує внутрішньо розвиватися, шукати й знаходити нове. І цьому не суперечить той факт, майже одностайно відзначений критикою, що давно сформований творчо Бажан часом сміливо “відроджує”, певні художні принципи і прийоми часів своєї молодості: символічність деяких поетичних сюжетів, темпераментну метафоричність, мальовничість і музикальність образної мови, поєднуючи все це з загальною реалістичною ясністю і точністю зображення.
“Чотири оповідання про надію”, визначені автором як варіації на тему Р.-М. Рільке, - цикл драматичних філософських притч про незгасність людської, гуманної надії в колосальних зіткненнях гуманності і антигуманності, що ними так насичений ХХ вік.
На відміну від “Оповідань про надію”, поетичні новели, що склали цикл “Уманських спогадів” (1972 рік), цілком відчутно продовжують борозну, прокладену віршами про Міцкевича. З новел постає ціле гроно живих людських постатей, - і на першому плані серед них образи людей, які тепер захоплюють поета не тільки самовідданістю, але й мудрою людяністю, простотою, а звідси - й зворушливою в своїй безпосередності турботою про культуру і освіту для народу.
Як і кожне значне мистецьке явище, поезія Миколи Бажана змінювалась і розвивалась разом із своїм неповторним часом. Двадцяті роки, перші п`ятирічки, утвердження соціалістичного ладу, війна з фашизмом, багаті подіями повоєнні часи, будівництво нового суспільного ладу - все це не тільки відбилося в його творчості, але й рухало її в перед, видозмінювало якісно, надавало їй нових барв. Поет не народився реалістом - він став ним у напружених шуканнях і вслуханнях у “правду віку”.
Разом з тим, при всіх еволюційних змінах, в окремі часи Бажан лишався сам собою як виразно окреслена індивідуальність, - його вірш, образ, тембр не сплутаєш ні з чиїми іншими.
Завантажити реферат