Державність Західної України в 20—30-х роках. Приєднання західноукраїнських земель до складу УРСР

До пакту входив секретний протокол, в якому Гітлер і Сталін домовилися про розподіл Європи і відповідні сфери впливу та окупації. Так, Литва входила у сферу інтересів Німеччини, а Есто­нія, Латвія, Фінляндія були віднесені до сфери впливу СРСР. Відповідно до протоколу у випадку збройного німецько-польського конфлікту німецькі війська не повинні були просуватися далі рубе­жу рік Нарев, Вісла, Сян.

1 вересня 1939 p. фашистська Німеччина напала на Польщу, розв'язавши другу світову війну. За три тижні польська держава перестала існувати. 17 вересня 1939 p. згідно з таємною угодою Червона армія вступила в Східну Польщу і за 12 днів захопила Західну Волинь та Галичину. Але на цьому розподіл суверенної польської держави, а разом з тим і західноукраїнських земель не закінчився. Торгівля чужою територією продовжувалась. Сталіну стало відомо, що Гітлер планує перетворити Литву в протекторат і готується до вторгнення. Тому він запропонував Гітлеру частину Польщі взамін Литви, яка повинна була перейти у сферу впливу СРСР. На цій підставі новий радянсько-німецький договір "про дружбу і кордони" від 28 вересня 1939 p. "устійнив кордони між Німеччиною та СРСР вздовж Сяну та Бугу".

На території Західної Волині і Галичини, яка була зайнята Червоною армією, розгорнулась підготовка до виборів у Народні збори Західної України. 22 жовтня 1939 p. виборці, які голосували згідно з радянськими традиціями за наперед ухвалений список кандидатів, обрали 148 депутатів.

Народні збори Західної України, що відбулися 26—28 жовтня 1939 р. у Львові, проголосили встановлення радянської влади на всій території Західної України, а також звернулись з проханням до Верховної Ради СРСР і Верховної Ради УРСР про прийняття Захід­ної України до складу СРСР і УРСР. Для передачі цього прохання було обрано повноважну комісію у складі 66 чоловік. Було також прийнято Декларацію про конфіскацію поміщицьких і монастир­ських земель, про націоналізацію банків і великої промисловості.

11 листопада 1939 p. Верховна Рада СРСР прийняла Закон про включення Західної України до складу Союзу Радянських Соціалі­стичних Республік із з'єднанням її з Українською Радянською Соціалістичною Республікою. 5 листопада 1939 p. Верховна Рада УРСР розглянула заяву повноважної комісії Народних зборів і вирішила "прийняти Західну Україну до складу Української Радян­ської Соціалістичної Республіки і возз'єднати тим самим великий український народ в єдиній українській державі".

У секретному протоколі до пакту від 23 серпня 1939 p. Німеч­чина визнала зацікавленість СРСР у Бессарабії. 1 28 червня 1940 p. Червона армія переходить р. Дністер, а ЗО червня виходить на новий кордон з Румунією. За порадою німецької сторони румунська армія відходила організовано, без бою. Так сталінський режим змусив Румунію зректись на користь СРСР Північної Буковини та Бесса­рабії.

2 серпня 1940 р. Верховна Рада СРСР задовольнила прохання представників Бессарабії та Північної Буковини про прийняття їх до складу СРСР. Було також схвалено закон про включення Півні­чної Буковини і трьох повітів Бессарабії — Хотинського, Акерманського та Ізмаїльського до УРСР.

Указом від 4 грудня 1939 р. Верховна Рада СРСР встановила новий адміністративний поділ Західної України і утворила 6 облас­тей — Волинську, Рівненську, Львівську, Дрогобицьку, Станіслав-ську. Тернопільську, які було поділено на райони. у7 серпня 1940 р. у складі УРСР з Північної Буковини і основної частини Хотинсь­кого повіту Бессарабії було створено Чернівецьку область, а на основі Акерманського та Ізмаїльського повітів — Акерманську об­ласть, яка 3 грудня 1940 р. стала називатися Ізмаїльською.

Включення у 1939—1940 pp. споконвічних українських земель — Західної України, Північної Буковини і населених українцями трьох повітів Бессарабії до складу УРСР, без сумніву, було подією історичної ваги, оскільки вперше за багато століть українці з'єдна­лися в межах однієї державної структури. Нарешті ідею "злуки" було втілено в життя.

Чимало соціально-економічних заходів було проведено на за­хідноукраїнських землях. Наприклад, в Західній Україні було про­ведено конфіскацію поміщицьких земель та експропріацію польсь­ких землевласників. Безземельне і малоземельне селянство одержа­ло понад 1 млн. гектарів землі, велику кількість худоби, насіння тощо. Багато було зроблено для зміцнення системи освіти, значно поліпшилось медичне обслуговування населення та ін.

Але приєднання українських земель до УРСР було проведено тоталітарним режимом шляхом насильства і сталінських репресій.

Тому навіть потрібні й корисні починання, здійснені за "радянсь­кою адміністративно-командною методикою", часто призводили до негативних наслідків. Так, націоналізація великих підприємств за­чіпала й дрібні ремісничі майстерні і кустарів, грубо порушувались закони в галузі оподаткування, хлібозаготівель. Уже з весни 1940 p. розпочалася явно передчасна колективізація, яка супроводжувалась широкомасштабними репресіями. У селах насильно відбирали зем­лю не тільки отриману, а й приватну.

Ліквідація старої системи управління поєднувалась з висил­кою із Західної України службовців колишнього держапарату, орга­нів суду, прокуратури, поліції разом з їх родинами. І відразу почали­ся арешти і заслання колишніх функціонерів буржуазних партій, підприємців, поміщиків. Жертвою сталінщини стала також україн­ська інтелігенція, діячі науки, культури, мистецтва. Висипалися і колишні члени КПЗУ. Як метод політичного переслідування або адміністративного покарання, широко використовувався такий вид репресій, як депортація — висилка і заслання без правових на те підставну ніфікація державного ладу і управління в нових областях здійснювались жорстокими адміністративними методами. Зі сходу прибували керівні кадри, які зовсім не рахувалися із специфікою місцевого економічного і духовного життя. Усе це призвело до того, що перше знайомство з радянською системою мало для західних українців в основному негативні наслідки.