Державне будівництво на основі рішень І та II Всеукраїнських з'їздів Рад

У Народному Секретаріаті точилася боротьба між більшовика­ми та лівими есерами. У лютому 1918 p. ліві есери обгрунтовано запропонували, щоб народних секретарів, у переважній більшості комуністів, замінили колегіями. Після Всеукраїнського з'їзду Рад, враховуючи, що ліві есери одержал й.майже половину місць в ЦВК нового складу, більшовики були вимушені поступитися їм полови­ною місць у складі уряду, що формувався. Проте ліві есери зажадали зміни більшовицької політики в питанні про Брестський мир і надання їм секретарств (військового, внутрішніх справ, шляхів сполучення) і посади голови Народного Секретаріату. Коли ці вимоги були відкинуті, ліві есери відмовилися виділити своїх пред­ставників до Народного Секретаріату. 29 березня на засіданні ЦВК вони оголосили декларацію про невизнання Народного Секретарі­ату. У зв'язку з цим останній був сформований і діяв до середини квітня 1918 р. у складі 9 більшовиків та 2 українських соціал-демо­кратів.

Місцеві Ради. В міру організації радянського державного апа­рату на місцях ліквідовувалися урядові установи Центральної Ради. 24 січня 1918р. народне секретарство внутрішніх справ повідомило, що "жодне розпорядження, яке виходить від скинутої Центральної Ради, не повинно виконуватися", а винні у невиконанні цієї вказі­вки "оголошуватимуться ворогами народу України". 27 січня Наро­дний Секретаріат скасував посади губернських, повітових та місь­ких комісарів Тимчасового уряду і Центральної Ради.

Політичною підставою організації та діяльності місцевих Рад була їх більшовизація. У деяких пролетарських центрах це завдання, як вже зазначалося, було розв'язане ще наприкінці 1917 p. Проте більшовики намагалися завершити цей процес повсюдно. У цьому плані велике значення мало злиття Рад робітничих та солдатських депутатів з Радами селянських депутатів. Більшовизація Рад навесні 1918 p. наштовхнулась на серйозний опір з боку інших лівих партій, перш за все лівих есерів.

У зв'язку з більшовизацією Рад більшовики по-новому поста­вили організаційно-правові питання радянського будівництва. Од­нією з характерних рис розвитку радянського виборчого права була антидемократична тенденція до відмови від таємного голосування. Не тільки кожна Рада, а й окремі профспілки видавали свої інстру­кції щодо виборів до органів влади. Не було й єдиних норм пред­ставництва. Різноманітність норм виборів значною мірою поясню­валася необхідністю пристосувати їх для того, щоб більшовики одержали в Радах оптимальну кількість місць.

При розв'язанні найважливіших питань усе більшого значення набувають розширені пленуми Рад, тобто пленуми, на які запрошу­валися представники фабзавкомів, профспілок, солдатських комі­тетів, штабів Червоної гвардії та інших низових організацій. Біль­шовики намагалися передати їм функції розв'язання усіх найваж­ливіших питань. Меншовики та есери обгрунтовано оспорювали законність таких рішень.

Надзвичайні органи радянської влади. В Україні, за прикладом радянської Росії, створювалися також надзвичайні державні органи влади — революційні та військово-революційні комітети.

Надзвичайні органи утворювалися та контролювалися більшо­виками. Ці органи виразно виявили прагнення більшовиків інтег­руватися до влади і встановити диктатуру своєї партії. Тривав процес формування "воєнно-комуністичного" державного механіз­му. Складалась адміністративно-командна система. ЦВК Рад Укра­їни 18 грудня 1917 p., майже одночасно з формуванням Народного Секретаріату, створив крайовий (всеукраїнський) військово-рево­люційний комітет для боротьби з "контрреволюцією", до складу якого увійшли народні секретарі внутрішніх і військових справ, а також представники Харківського штабу Червоної гвардії та штабу Північного загону. Місцевим ревкомам було запропоновано деле­гувати до Всеукрревкому своїх представників для узгодження єди­ної лінії.

Надзвичайним органом всеукраїнського значення була також надзвичайна комісія Народного Секретаріату для "оборони країни і революції", створена 21 лютого 1918 p. Ця комісія одержала "найширші повноваження, включаючи й право негайно приймати рішення від імені уряду Української Республіки". Вона відала організацією революційної армії, мала право вводити воєнний і облого­вий стан.

Надзвичайні органи, зрозуміло, не можна визнати легітимни­ми, оскільки їх організація не була передбачена рішеннями ні І, ні II Всеукраїнських з'їздів Рад. Проте більшовики, намагаючись змі­цнити свою владу, були готові вжити надзвичайних заходів у сфері державного будівництва. У ревкомах періоду, що розглядається, при твердо забезпеченому більшовицькому керівництві місця іноді на­давалися лівим есерам.

У початковому періоді радянського будівництва створювалися крім ревкомів також інші тимчасові надзвичайні органи радянської влади, а саме: революційні штаби, революційні "трійки", "шістки", "сімки" та "дев'ятки". Революційні штаби утворювалися ревкома­ми або Радами для збройної боротьби з політичними противника­ми, їхні функції дещо збігалися з функціями штабів Червоної гвардії, а нерідко наближалися до функцій російських надзвичай­них комісій по боротьбі з контрреволюцією, яких в Україні на той час ще не існувало.

У здійсненні влади на місцях помітна роль належала коменда­нтам і комісарам, котрі призначалися або обиралися ревкомами, революційними штабами та Радами, а іноді й місцевими з'їздами Рад. Штаб головкому В.Антонова-Овсієнка, Центральний військо­во-революційний комітет Донбасу, усі інші надзвичайні комітети призначали комісарів для виконання на місцях воєнних, продово­льчих завдань і боротьби з політичними противниками.