Відновлення радянської влади в Україні

Раднарком УРСР вживав заходів до швидкої відбудови енерге­тичного господарства, залізничного транспорту і підприємств зв'я­зку. Уряд також приділяв увагу відбудові промисловості, що виро­бляла предмети споживання.

З метою найскорішого відродження сільського господарства уряд вжив низку заходів по відновленню МТС, радгоспів та елект­рифікації сіл.

Поряд з великою роботою по організації відбудови народного господарства вживалися відповідні заходи щодо відбудови культур­но-освітніх закладів. 27 лютого 1943 p. Раднарком УРСР і ЦК КП(б)У прийняли постанову "Про відновлення роботи шкіл в районах Української РСР, визволених від фашистських окупантів".

Приділялась увага відновленню і розвитку господарства захід­них областей України.

Відновлення місцевих органів державної влади — Рад депута­тів трудящих Української РСР відбувалось у надзвичайно важких умовах. Значна кількість депутатів місцевих Ряд, службовців держа­вного апарату перебували в лавах Червоної армії, багато їх загинуло на фронтах та окупованій території. В цілому склад депутатів міс­цевих Рад скоротився в східних областях на 60, а у західних — на 80%. Умови воєнного часу недозволяли проводити нові вибори або довибори депутатів місцевих Рад. Тому на підставі указів Президії Верховної Ради УРСР про відкладення виборів до Ради депутатів трудящих повноваження депутатів, обраних у 1939—1940 pp., було продовжено до кінця війни.

Для оперативного керівництва процесом відновлення місцево­го державного апарату наприкінці 1942 р. Раднарком розпочав формування спеціальних оперативних груп з числа керівних праців­ників партійних, радянських, господарських органів, які знаходи­лись в евакуації, у частинах Червоної армії. Разом з передовими частинами Червоної армії ці групи при підтримці населення відно­влювали місцеві органи влади, налагоджували політичне, суспільне, господарське життя. У відбудовчий період було сформовано 24 обласних, 13 окружних, 77 міських, 825 районних оперативних груп, в яких працювали понад 9 тис. працівників керівного складу. Названі групи фактично були короткочасною формою безпосеред­нього об'єднання партійного і радянського керівництва політичним життям на звільненій території України. Активну участь у віднов­ленні місцевих державних органів брали політоргани Червоної ар­мії, керівники радянського підпільного та партизанського руху. Узагальнюючи практику відновлення місцевих Рад, Політбюро ЦК КП(б)У 1 квітня 1944 p. прийняло постанову "Про керівні органи місцевих Рад депутатів трудящих", в якій викладався порядок від­новлення місцевих Рад, їх виконкомів, а також давалися рекомен­дації щодо поліпшення діяльності Рад. У деяких районах Західної України поряд з Радами створювались традиційні органи сільського самоврядування — сільські громади, які виконували функції допо­міжних органів Рад. Взагалі відновлення місцевих Рад депутатів трудящих на всій території України було завершено до кінця 1944 р. На 1 червня 1945 p. відновили свою роботу майже в повному обсязі всі місцеві Ради УРСР: 24 обласних, 253 міських, 824 район­ні, 16005 сільських та 453 селищні Ради депутатів трудящих.

До кінця війни характерною рисою у взаєминах між місцевими органами влади і управління та надзвичайними і військовими орга­нами була їх взаємодія при певному пріоритеті останніх.

Тенденція централізації управління, підвищення ролі вико­навчо-розпорядчих, вузькоколегіальних органів, окремих посадових осіб зберігалась до кінця війни. Через відсутність більшої частини депутатів місцевих Рад — кадрових працівників радянського держав­ного апарату — до роботи у виконавчих комітетах широко залучався партійний актив. На початок 1945 p. склади виконкомів місцевих Рад. Української РСР були укомплектовані на 85%, при цьому кіль­кість депутатів минулого скликання складала близько 30%.

Про роботу виконкомів у відбудовчий період можна судити з діяльності Київського облвиконкому, яким протягом двох місяців після визволення Києва було розглянуто 137 питань: організаційних — 81, про відновлення народного господарства — 38, про забезпе­чення населення товарами першої необхідності — 14, інших — 41

З початком відновлення діяльності місцевих Рад в першу чергу відновлювались управління і відділи, робота яких була безпосеред­ньо пов'язана з забезпеченням населення, відбудовою народного господарства і вирішенням питань оборонного характеру.

Крім того, при виконкомах були відновлені чи утворені спеці­альні відділи, управління та комісії, робота яких була безпосередньо пов'язана з умовами воєнного часу (відділи державного забезпечен­ня, бюро з обліку та розподілу робочої сили, карткові бюро та ряд інших спеціальних органів). Повсюдно при обласних, міських та районних виконавчих комітетах Рад депутатів трудящих були ство­рені комісії, на які покладалися завдання збирання та перевірки документів і матеріалів про злочини гітлерівців та їх посібників.

Відновилась також одна з форм роботи Рад — проведення сесій місцевих Рад депутатів трудящих. Умови воєнного часу безпе­речно суттєво вплинули на організаційно-правові форми сесійної роботи, що було пов'язано як з малою кількістю депутатів, так і необхідністю в умовах війни приймати особливо термінові рішення з питань, пов'язаних із забезпеченням обороноздатності країни. Аж до кінця війни не було можливості дотримуватись встановленої Конституцією УРСР 1937 p. періодичності скликання сесій місце­вих Рад, але все ж активізація цієї роботи у відбудовчий період помітна.

Постійні комісії місцевих Рад відновлювались рішенням ви­конкомів. До складу комісій входили як депутати, так і партійно-радянські активісти. Поряд з вже традиційними створювались нові комісії, появу яких викликав воєнний час. Так, велике значення мала робота оборонних комісій. При всіх місцевих Радах були створені комісії по забезпеченню і побутовому обслуговуванню сімей військовослужбовців та інвалідів війни.

Збереглася практика прийняття спільних постанов партійних та радянських органів, як правило, з найбільш важливих питань воєнного, політичного чи господарського життя республіки. Нап­риклад, тільки з червня 1944 p. по січень 1945 р. бюро Харківського обкому партії та Харківського облвиконкому прийняло 117 спіль­них постанов, що склало 49% загальної кількості прийнятих облви­конкомом рішень. Спільні постанови бюро Запорізького обкому партії та облвиконкому у 1944 p. склали 30% загальної кількості прийнятих, рішень. В той же час у більшості спільних постанов відчувається спроба підміни радянських органів партійними.

Важливою складовою частиною державно-правового механіз­му Української РСР були правоохоронні органи, організація і діяль­ність яких пристосовувались до умов воєнного стану. Разом з функцією охорони державної безпеки і громадського порядку вони здійснювали також репресивні дії, пов'язані як з надзвичайними умовами війни, так і з особливостями тоталітарного режиму, який складався в СРСР ще в 30-ті роки.

Згідно з Указом "Про воєнний стан" у місцевостях, оголоше­них на воєнному стані, всі справи про злочини, що підривали оборону, громадський порядок і державну безпеку, передавались на розгляд військових трибуналів.