Київська русь під владою Польщі та Литви. Суспільний лад

Третю, найчисленнішу категорію міщан складали міські низи

— плебс: дрібні торговці, незаможні ремісники і ті, що розорилися, підмайстри, учні, слуги, наймити, декласовані елементи, позацехові ремісники ("партачі").

Загарбання українських земель Литвою і Польщею сприяло значному напливу до українських міст іноземних колоністів поль­ського, литовського і німецького походження, які отримували від влади широкі політичні і соціально-економічні права і привілеї за рахунок обмеження прав корінного населення. Так, міщани украї­нського походження обмежувалися у праві займатися торгівлею (окрім дрібної), їм був зачинений доступ у деякі ремісницькі цехи. Більшість українського міщанства мешкала за міськими стінами, у передмістях.

Міста були осередками ремісницького виробництва. Зрозумі­ло, що це накладало певний відбиток на соціальний склад міста. Наприклад, наприкінці XIV ст. у Львові працювали ремісники 23 професій, а у Києві на зламі XV—XVI ст. мешкали кравці, кушніри, шевці, ковалі, різники та ін.

Протягом XV — першої половини XVI ст. в українських містах швидкими темпами розвивалися ремесло і торгівля, що призводило до зростання кількості середніх прошарків міського населення. Наприкінці XV ст. у Львові були ремісники вже 36 професій, а чисельність цехових майстрів, об'єднаних у 14 цехів, досягла 500 чоловік. Сучасники мали на увазі високий рівень львівської ремі­сницької майстерності, коли називали Львів "школою ремісницт­ва". Крупними ремісницькими центрами в Україні були також Луцьк, Кремінець, Холм, Кам'янець-Подільський, Перемишль, Ко­вель та ін.

Ремісники у містах об'єднувалися у професійні корпорації —цехи. Цехові устави регулювали різні сторони внутрішнього життя цехів і поведінку їх членів. На чолі цеху стояв цехмейстер — старшина цеху, якого обирали з найбільш впливових майстрів. Цехові старшини керували справами цеху і розпоряджалися цехо­вим майном. Вони також мали судові повноваження: судили членів цеху і підмайстрів за дрібні кримінальні злочини, а також здійсню­вали третейський суд. Найсуворішим покаранням було виключення з цеху, бо це дорівнювало втраті права на зайняття професією. Повноправними членами цехових об'єднань виступали тільки май­стри — власники майстерень, у яких працювало по декілька підмай­стрів і учнів. Від кандидата у майстри вимагалася не тільки висока професійна кваліфікація, а й гроші для заснування майстерні і внесення певної суми до цехової каси, За соціальним і майновим становищем члени цехових організацій не були рівними. Головува­ли в них найбільш багаті майстри. Нижчий прошарок цехової організації складали підмайстри, які експлуатувалися майстрами і усувалися від участі у внутрішніх цехових справах.

Цех відстоював інтереси своїх членів і вів боротьбу з конку­рентами. Усі, хто займався ремеслом, мали входити до певного цеху. Особи, які працювали таємно, переслідувалися. Цех стежив за тим, щоб робота рівно розподілялася між його членами, щоб у кожного майстра була однакова, суворо встановлена кількість учнів і підмайстрів, щоб право збути ремісницьку продукцію належало лише його членам.

Відомості про діяльність цехів у містах України з'являються наприкінці XIV ст. Зростання чисельності цехів в українських містах йшло швидкими темпами Якщо у Львові наприкінці XIV ст. налічувалося лише 4 цехові організації, то у середині XVI ст. їх було вже 20. Протягом XV ст. цехові ремісницькі організації виникли у галицьких і волинських містах. Наприкінці XVI ст. цехи з'явилися у Києві, Луцьку, Кремінці.

Окрім цехових ремісників, в українських містах була чимала група позацехових ремісників ("партачів"). Цей соціальний проша­рок міщан українських міст складали ремісники, які не могли увійти до цеху з національно-релігійних міркувань, внаслідок відсу­тності коштів, сільські ремісники, які працювали в місті, тощо.

З розвитком ремесла в українських містах чисельність позаце­хових ремісників неухильно зростала головним чином за рахунок вихідців з села. Наприклад, у Львові у першій половині XVII ст. позацехові ремісники складали понад 40% загального числа реміс­ників міста. Цехи як монопольні виробники і збувальники товарів у своїй галузі бачили в "партачах" конкурентів і намагалися не тільки не допустити їх у цехові організації, а й повністю паралізу­вати їх діяльність. З цією метою вони нападали на майстерні "партачів", виганяли їх за межі міста та ін. Але намагання цехів протистояти позацеховим ремісникам не завжди були вдалими, бо "партачів" підтримувала шляхта і міська влада.

Значного розвитку в українських землях дістала міська торгів­ля, основними формами якої виступали ярмарки, торги, щоденна крамнична торгівля. У Києві, Летичові, Берестечку, Дрогобичі і Львові, наприклад, ярмарки відбувалися двічі на рік, а у Барі і Луцьку — тричі на рік.

У другій половині XVI — першій половині XVII ст. відбуває­ться подальший розвиток ремісництва, промислів і торгівлі у містах України і, як наслідок, поглиблюється соціальне розшарування у середовищі міського населення. Мешканці міст, як і раніше, поді­лялися на три групи: аристократію — патриціат, бюргерство і міську голоту — плебс.

Міський патриціат, до складу якого входили впливові сім'ї польських, литовських і українських багатіїв, продовжували конт­ролювати усе життя.

В опозиції до патриціату знаходилось бюргерство. Міська аристократія намагалася не допустити бюргерство до заняття посад у міському магістраті і обмежувала на свою користь їх господарську діяльність. Зрозуміло, що бюргерство, невдоволене засиллям патри­ціату, прагнуло зменшити вплив останнього і поширити свої права. Однак бюргерство виступало лише проти тих крайнощів феодаль­ного ладу, які зачіпали його інтереси.

З зростанням міст поступово збільшувалася і чисельність плебсу — ремісників, що розорилися, підмайстрів, учнів, "парта­чів". Голота складала більшість населення у містах і була найбільш експлуатованою його частиною. Тому не випадково, що вона явля­ла собою найбільш радикальну силу, яка виступала проти соціаль­ного і національно-релігійного гноблення, утисків з боку феодалів і цехових майстрів.

Посилення експлуатації міських низів призводило до опору голоти. Вони утворювали власні організації "господи" для охорони від утисків і експлуатації з боку майстрів. У 1469 p. господа підмай­стрів ткацького цеху з'явилася у Львові, а у 1483 p. господа підмай­стрів швацького цеху була створена у Коросно. Боротьба підмайст­рів проти майстрів, хоча і велась досить довго і нерідко жорстоко, як правило, обмежувалася локальними конфліктами.

Значну частину міського населення складали козаки і жовні­ри. Це перед усім торкалося Подніпров'я і Брацлавщини. Так, за люстрацією 1616 р. у Каневі, Черкасах, Чигирині, Білій Церкві, Переяслові в середньому налічувалося приблизно 77% козацьких дворів.

Правове становище міського населення залежало від категорії міста (королівське, приватновласницьке, самоврядне, церковне), майнового стану і роду занять міщанина.