Перебудова державних органів УРСР на основі Конституції 1937 p.

На жаль, в цей час були скасовані національні формування, що створювались на підставі рішень XII з'їзду РКП(б)*. Їх було ліквідовано постановою ЦК ВКП(б) і Раднаркому СРСР від 7 березня 1938 р. "Про національні частини в РСЧА". Ще більші зміни в структурі збройних сил відбулися на підставі Закону Верхо­вної Ради СРСР від 1 вересня 1939 р. "Про загальний військовий обов'язок". Було розформовано військові частини і з'єднання, що будувались на підставі територіально-міліцейського принципу, і збройні сили цілком перейшли на становище кадрових. Таку реор­ганізацію було проведено і в УРСР.

Усі питання організації збройних сил « керівництва ними повністю знаходились в компетенції Союзу РСР. Тому державні органи УРСР тільки виконували розпорядження уряду Союзу РСР і військового командування.

Одночасно із різними заходами по зміцненню Червоної армії Сталін завдав відчутного удару по військовим командним кадрам. Зазнали втрат і військові округи, розташовані в Україні. Були заарештовані і розстріляні командуючі військами Київського війсь­кового округу І.Якір, Харківського — І.Дубовий. Почалось вини­щення командних кадрів цих двох округів. Повністю було знищено штаб КВО. У 1937—1938 pp. було репресовано тільки по КВО і ХВО 150 чоловік командного складу вищого рангу (Думенко, Ковтюх, Гаркавий та ін.).

Вражає свавілля, яке чинилося щодо людей, у тому числі до тих, хто встановлював радянську владу. Характерною щодо цього є справа члена ВЦВК, легендарного героя громадянської війни, тричі нагородженого орденом Червоного Прапора, члена партії з 1918 p. комкора Є.Й.Ковтюха, заарештованого у 1937 p. Ковтюх був звину­вачений у контрреволюційному заговорі. Усі його звернення до державних інстанцій і особисто до Сталіна виявилися марними. На "слідстві" до нього було застосовано жорстокі тортури. Без жодного доказу вини за вироком військової колегії Верховного Суду СРСР він був розстріляний. І лише у 1956 p.— реабілітований.

Судова система, прокуратура, НКВС. Зміни у державному ме­ханізмі, викликані новою Конституцією, торкнулись як судової системи, так і прокуратури. Перебудова цих органів була спрямова­на перш за все на посилення репресій як головного засобу існуван­ня тоталітарно-репресивної системи.

Принципові положення про організацію та діяльність судів і органів прокуратури республіки були викладені в Конституції УРСР 1937 p., де зазначалося, що правосуддя в УРСР здійснюється Вер­ховним Судом УРСР, Верховним Судом Молдавської АРСР, обла­сними судами, судами адміністративних округів, а також спеціаль­ними судами СРСР, які утворюватимуться за постановою Верховної Ради СРСР, народними судами.

Подальший розвиток і конкретизацію конституційні положен­ня одержали в Законі про судоустрій Союзу РСР, союзних і авто­номних республік, прийнятому Верховною Радою СРСР 16 серп­ня 1938 p.

Закон про судоустрій декларував найбільш важливі принципи судочинства, як, наприклад, принцип гласності. Про це йшлося і в Конституції УРСР, де в ст. 91 було сказано, що "розгляд справ в усіх судах Української РСР відкритий, оскільки законом не перед­бачені винятки, з забезпеченням звинуваченому права на захист". В ст. 90 Конституції УРСР гакож було зазначено, що "судочинство в Українській РСР провадиться на українській мові з забезпечен­ням для осіб, що не володіють мовою більшості, повного ознайом­лення з матеріалами справи через перекладача, а також права виступати а суді на рідній мові".

В Законі одержав дальший розвиток принцип виборності суд­дів. Так, Конституція УРСР визначала, що Верховний Суд респуб­ліки обирається Верховною Радою УРСР строком на 5 років, обла­сні суди — обласними Радами депутатів трудящих на такий же строк, народні суди — населенням строком на 3 роки. Але реорга­нізацію судової системи в Україні у відповідності з Законом про судоустрій і Конституцією УРСР здійснити до кінця не вдалося, бо цьому перешкодив напад фашистської Німеччини.

Суттєві зміни відбулися в організації судового управління на місцях. Обласні суди було звільнено від адміністративних функцій, які передавались відтепер управлінням наркомату юстиції при обласних Радах депутатів трудящих. В Україні вони діяли на основі Положення, затвердженого постановою Раднаркому УРСР від 27 грудня 1939 p.

Введення по всій країні в основному єдиного законодавства, єдиного керівництва судовою практикою, яке було зосереджено у Верховному Суді СРСР, єдиного судового управління, що здійсню­валось Наркоматом юстиції СРСР, мало своєю метою дальше зміц­нення єдності судової системи, зростання централізації.

Демократичні принципи, закріплені в Конституції та Законі про судоустрій, і перш за все принципи соціалістичної законності, не стали гарантією її додержання. Навпаки, як раз у цей час мали місце дуже серйозні порушення законності, практикувалась позасудова репресія. Право застосування мір кримінального покарання надавалось не тільки судовим органам, а й "трійкам", особливій нараді при Наркоматі внутрішніх справ СРСР.

Діяльність Прокуратури УРСР визначалась Конституцією СРСР 1936 p. і Конституцією УРСР 1937 p., де було сказано, що вищий нагляд за точним дотриманням законів усіма наркоматами і устано­вами, як і окремими посадовими особами і громадянами, на території республіки здійснює Генеральний прокурор СРСР як безпосередньо, так і через Прокурора УРСР. Прокурор республіки і обласні проку­рори призначались Генеральним прокурором СРСР на 5 років, про­курори районів і міські — Прокурором УРСР на такий же строк.

Як Прокуратура Союзу РСР, так Прокуратура України в цей період не забезпечували належного прокурорського нагляду за пра­воохоронними органами. Керівництво Прокуратури СРСР само підтримувало застосування недозволених методів слідства, прове­дення необгрунтованих масових репресій.

Не було розроблено і нового положення про прокуратуру. Все ще продовжувало діяти Положення про Прокуратуру СРСР, затвер­джене постановою ЦВК і Раднаркому СРСР від 17 грудня 1933 p. Воно регламентувало й діяльність республіканських прокуратур, у тому числі в УРСР.

У другій половині 30-х років органи НКВС було остаточно виведено з-під контролю уряду і вищих партійних органів. Фак­тично НКВС не підпорядковувався нікому, крім Сталіна, проте, диктував свою волю усім, нехтуючи правовими нормами, спираю­чись виключно на власні нормативні акти — накази, директиви та розпорядження, що були цілком утаємничені від суспільства. По країні прокотилася нова хвиля масових і жорстоких репресій, яка захопила й Україну. Якраз у ці часи було знищено українську автокефальну православну церкву.

Після усунення від керівництва П.Постишева в Україну в 1937 p. прибули три особистих представники Сталіна — В. Моло­тов, М.Єжов і М.Хрущов. Різко посилилися репресії. З вересня 1937 р, поряд з "трійками" з'явились і "двійки" (участь перших секретарів обкомів партії у роботі цих каральних органів була вже не обов'язковою)*.

У 1937 р. заарештовано і страчено 17 членів українського уряду. Голова Раднаркому УРСР П.Любченко покінчив життя само­губством. Трохи пізніше було розстріляно голову Раднаркому Укра­їни у 1919 — 1923 pp. Х.Раковського. Був розгромлений ЦК КП(б)У, обраний на XIII з'їзді КП(б)У в 1937 р. З 11 членів політбюро загинуло 10, з 5 кандидатів у члени політбюро — 4. Репресовано усіх 9 членів оргбюро та ін.