Охорона здоров'я жінок, неповнолітніх і осіб зі зниженою працездатністю

Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку і відпустка без збереження заробітної плати надаються за заявою жінки або осіб, які фактично здійсню­ють догляд за дитиною, повністю або частково в межах уста­новленого періоду й оформляються наказом (розпоряджен­ням) власника або уповноваженого ним органу.

Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку та відпустка без збереження заробітної плати зараховується як до загального, так і до безперервного ста­жу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Однак до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зарахо­вується.

Неповнолітні, тобто особи, котрі не досягли віку 18 років, у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх. Нарівні з цим для них встановлено додаткові пільги і гарантії трудових прав.

В інтересах охорони здоров'я неповнолітніх забороняєть­ся застосування їх праці на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах. Перелік важких робіт і робіт зі шкідли­вими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31 березня 1994 p. №46 (Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами / / Бюлетень законодавства і юридичної прак­тики України. - 1997. - №11-12. - С. 850).

Забороняється також залучати осіб, молодших 18 років, до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує вста­новлені для них граничні норми. Ці норми диференційовано залежно від статі та віку неповнолітніх працівників і затвер­джено наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22 березня 1996 p. №59 (Бюлетень нормативних актів мініс­терств і відомств України. — 1996. — №6).

Усі особи, молодші 18 років, приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов'язковому ме­дичному оглядові (ст. 191 КЗпП).

Норми виробітку для робітників до 18 років встановлю­ються, виходячи з норм виробітку для дорослих робітників, пропорційно скороченому робочому часу для осіб, що не до­сягли 18 років (ст. 193 КЗпП). Заробітна плата працівникам, молодшим 18 років, при скороченій тривалості щоденної ро­боти виплачується в такому ж розмірі, як працівникам відпо­відних категорій при повній тривалості щоденної роботи.

Забороняється залучати працівників, молодших 18 років, до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні. Працівни­кам віком до 18 років щорічні відпустки надаються у зруч­ний для них час тривалістю 31 календарний день. Щорічні відпустки працівникам віком до 18 років повної тривалості у перший рік роботи надаються за їх заявою до настання 6-місячного терміну безперервної роботи на даному підпри­ємстві, в установі, організації.

Звільнення працівників, молодших 18 років, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається, крім додержання загального порядку звільнення, тільки за зго­дою відповідного комітету у справах неповнолітніх (коміте­ти і служби у справах неповнолітніх створено відповідно до Закону України від 25 січня 1995 р. "Про органи і служ­би у справах неповнолітніх і спеціальні установи для не­повнолітніх"). При цьому звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 ст. 40 КЗпП, провадиться лише у винятко­вих випадках і не допускається без працевлаштування.

Особи зі зниженою працездатністю володіють усією пов­нотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і обов'язків. Згідно із Законом України "Про основи соціаль­ної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 p. дискримінація інвалідів заборонена і переслідується зако­ном (ст.1).

Інвалідами вважаються особи зі стійким розладом функ­цій організму внаслідок захворювання, травм та уроджених дефектів, що обмежують їх життєдіяльність, та які потребу­ють соціальної допомоги і захисту. Як міра втрати здоров'я інвалідність визначається шляхом експертного обстеження медико-соціальними експертними комісіями МОЗ. Поря­док організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 4 квітня 1994 p. №221 (ЗП України. - 1994. - №8. - Ст. 190).

З метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабіліта­ції їм забезпечується право працювати на підприємствах із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосо­вується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Відмова в укладенні трудового договору або в просу­ванні по службі, звільнення за ініціативою власника або упов­новаженого ним органу, переведення інваліда на іншу робо­ту без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його (інваліда) перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенням здоров'я інвалідів.

Залучення інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час без їх згоди не допускається.

Постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 p. №314 затверджено Положення про робоче місце інва­ліда і про порядок працевлаштування інвалідів (ЗП Украї­ни. — 1995. — №7. — Ст. 181), яким передбачено, що робоче місце інваліда — це окреме робоче місце або ділянка вироб­ничої площі на підприємстві незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда. Робоче місце інваліда може бути звичайним, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаш­тування, і спеціалізованим, тобто обладнаним спеціальним тех­нічним оснащенням, пристосуваннями і пристроями для праці інвалідів залежно від анатомічних дефектів чи нозологіч­них форм захворювання та з урахуванням рекомендації ме­дико-соціальної експертної комісії, професійних навичок і знань інваліда.

Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобо­в'язані створювати для них умови праці з урахуванням ре­комендацій медико-соціальної експертної комісії та індиві­дуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціаль­но-економічні гарантії, передбачені законодавством.

Законодавством про працю передбачені й інші гарантії в галузі охорони праці жінок, неповнолітніх і осіб із зниже­ною працездатністю.