Основні риси права Південно-Західних земель Русі (30-ті роки XII — перша половина XIV ст.)

Активну роль у розвитку і зміцненні підвалин феодалізму, в захисті класових інтересів великих землевласників і усього паную­чого класу феодалів продовжувало відігравати феодальне право. В 30-ті роки XII — першій половині XIII ст. у князівствах та землях Русі діяла система права, яка в загальних рисах сформувалася ще в ранньофеодальний період і фіксована в нормах Руської Правди. У той жа час внаслідок змін у суспільно-економічних відносинах відбувається перегляд деяких правових норм. З'являються нові редакції Руської Правди. Однак це було не нове законодавство, а лише часткова кодифікація діючого, творчість переписувачів, які підправляли (або псували) текст закону, прийнятого ще в часи розквіту давньоруської держави.

У період феодальної роздробленості регулятивна роль права посилилася за рахунок збільшення кола конкретних об'єктів фео­дального господарства, які захищалися правом, розширення складу за своїм правовим становищем соціальних груп, перш за все феодальне залежних верств населення, а також зміцнення основ пра­ва-привілею. Для правової системи цього періоду характерне поси­лення місцевих особливостей (партикуляризму) права, хоча в кня­зівствах Русі воно не досягло тієї глибини, яка мала місце в інших державах, наприклад в країнах Центральної та Західної Європи. Особливості у нормах права, що застосовувалися в окремих князі­вствах та землях (наприклад, Галицько-Волинській), не усували їх подібності і наступності з давньоруським правом. Зберігалися зага­льні принципи, інститути та форми цього права на всіх землях Русі.

Говорячи про право українських земель після золотоординсь-кої навали, слід мати на увазі, що навала полчищ кочівників супроводжувалася масовим руйнуванням міст Русі, разом з якими загинули найцінніші давньоруські законодавчі і актові пам'ятки. Цим пояснюється відсутність актових матеріалів з історії Київської, Чернігівської та інших Південно-Східних земель періоду феодаль­ної роздробленості.

Відомості, які дійшли до нас, уривчасті і, як правило, посе­редні, дозволили дослідникам зробити висновок, що в часи феода­льної роздробленості поряд із застосуванням насамперед законода­вчих збірників періоду Київської Русі створювалися нові. У ці часи існувало "багато і надто різноманітних юридичних пам'яток". До того ж зроблено припущення про існування збірника постанов Галицько-волинських князів, а також збірника церковних повчань про правосуддя.

Дослідники одностайні в тому, що в усіх князівствах і землях Русі, як і в перший період феодальної роздробленості, після ордин­ської навали продовжували діяти норми Руської Правди. Життє­стійкість Руської Правди визначалася тим, що вона була збірником феодального права, а її норми активно сприяли захисту та зміцнен­ню феодального правопорядку, забезпечували правові умови для подальшого закабалення селян. Її норми відображені в пам'ятках права Галицько-волинської Русі, а також Великого князівства Ли­товського.

В усіх князівствах Південно-Західної Русі в період феодальної роздробленості діяли норми церковних статутів князів Володимира та Ярослава. Але і вони зазнали деяких змін. З'явилися, наприклад, такі редакції церковного статуту князя Ярослава, які посилювали санкції, що були встановлені на основі принципів феодального права-привілею. Інтереси пануючого класу захищалися в таких збірниках права, як "Кормча" і "Номоканон".

"Кормчі" застосовувалися церковними судами, зокрема, в кін­ці XII ст. На землях Південно-Західної Русі під час вирішення судових справ використовувалися також збірники, що мали назву "Мерил праведных", які містили витяги з візантійських правових актів, церковних статутів, а також норм Руської Правди.

Серед поодиноких документів юридичного характеру, які були створені в розглядуваний період, для відображення більш повної картини системи права важливі чотири правові пам'ятки Галицько-волинської Русі, що збереглися. Хоча вони і відмінні одна від одної за часом появи, змістом і характером, однак, містять цінні відомості про правове життя на цій землі після ординського завоювання. Так, збереглася грамота князя Івана Ростиславича (середина XII ст.). Будучи пам'яткою історії Дунайсько-дніпровських земель, яка роз­вивала економічні зв'язки Галицького князівства з болгарськими, чеськими, угорськими, ця грамота надзвичайно важлива і як па­м'ятка права. Вона регламентувала правове становище деяких іно­земних купців під час приїзду їх на землі Русі. Грамота встановлю­вала пільги для болгарських купців, які звільнялися від сплати мита, коли привозили товари "на ізклад".

"Рукописання" (заповіт князя Володимира Васильковича, близько 1287 р.) свідчить про існування в період роздробленості права успадкування феодального володіння у Володимире-Волин­ському князівстві, порядок передачі князем права експлуатації феодально залежного населення своїм спадкоємцям. Одночасно "Рукописання" дає можливість вивчити організацію управління селами і містами Південно-Західної Русі. Володимир Василькович залишив заповіт і на ім'я своєї дружини, в якому вказано на право княгині успадкувати "город свои Кобрынь, и с людьми, и с да­нью", село Городіл "и с мытом" та інші села. У зазначеному документі йдеться про куплене землеволодіння: "А село есмь ку­пил Березовиче у (Ю)рьевича у Давыдовича Федорка". Із запові­ту князя Володимира Васильковича випливає, що поруч з успадку­ванням, князівськими даруваннями на Галицько-волинській землі у XIII ст. існував і такий спосіб придбання феодальних землеволо­дінь, як купівля землі.

У Галицько-волинському літописі збереглася також статутна грамота Володимиро-Волинського князя Мстислава Даниловича. Вона написана навесні 1289 p. і дає змогу уявити розміри та форми феодальних повинностей з міського населення на користь держав­ної влади. Разом з тим ця грамота відображає соціально-економічні умови Галицько-волинської Русі в XIII ст.

Збереглися документи юридичного характеру, складені у XIV ст. (грамоти, договори, а серед них і міжнародно-правові, поручительс­тва тощо). У більшості ці документи містять відомості про окремі надто важливі інститути права власності та права зобов'язання. Щодо цього особливий інтерес викликає грамота Олехно Ромашкевича про передачу майна Григорію Тункелю, складена ЗО січня 1347 р, В ній говориться про те, що придбане внаслідок купівлі поле Григорій може і "продатся" і "отдати" (подарувати), і "променити" (обміня­ти), і використати для своєї мети "где будет его воля, никому ничем непенно". Зрозуміло, що для складача цього документа здійснення перелічених у ньому операцій із земельними володіннями в умовах XIV ст. було явищем звичайним. Зміст грамоти свідчить про поши­рення дарування землі, сіл, садиб, млинів. Поширеним був і договір купівлі-продажу рухомого майна, що говорить про розвиток товарно-грошових відносин, а також договір обміну. У грамотах згадується і про запоруку рухомого майна.