Основні риси права Південно-Західних земель Русі (30-ті роки XII — перша половина XIV ст.)

Часто право власності на майно, придбане за угодою, під­тверджувалося спеціальною князівською грамотою. Поширеним був договір позики, який нерідко ставав кабалою для тих, хто позичав гроші, продукти, бо взяте мало бути повернуте з процента­ми. Вказівок про правові акти, якими керувалися складачі грамот, в самих грамотах немає. Вважаємо, що за основу бралися норми Руської Правди, які діяли в князівствах та землях Південно-Захід-ної (Української) Русі в період феодальної роздробленості.

Окремі відомості про правові норми цього періоду збереглися в літописах. В них можна знайти згадки про міжнародні договори, законодавчу діяльність князівств та деякі нові моменти в галузі кримінального права. Наприклад, із тексту Іпатіївського літопису випливає, що в Галицько-волинській землі як самостійний став розглядатися такий вид злочину, як змова проти князівської влади. У 1245 р. був засуджений боярин Володислав, як "лихий змовник землі". Поряд з іншими застосовувалися такі покарання, як смертна кара, тюремне ув'язнення, вигнання, конфіскація майна. Згідно з літописом "за невірність" присудив до вигнання бояр Кормиль-чичів князь Роман Мстиславич. Боярин Жирослав був покараний вигнанням та конфіскацією землі. Князь Данило Галицький після суду над Доброславом наказав кинути його у в'язницю. І якщо суворі покарання застосовувалися до представників пануючого кла­су феодалів, то немає сумніву в тому, що вони з усією силою застосовувалися до селян та міських низів.

Проте, навіть, нечисленні дані писемних джерел дозволяють отримати певні відомості про право українських земель періоду феодальної роздробленості, зображене перш за все системою норм, що містилися в такій універсальній і довготривалій пам'ятці права, як Руська Правда.

У деяких містах Південно-Західної Русі впроваджувалося маг­дебурзьке право, на основі якого в них здійснювалося самовряду­вання. Магдебурзьке право в межах Галицько-волинського князів­ства вперше починає діяти в період правління Данила Галицького, який закликав німецьких колоністів селитися в містах. Одним із перших в Україні магдебурзьке право одержало місто Санок (1339 р.). В 1356 р. право управління за нормами магдебурзького права одержав Львів, а згодом — й інші міста. Проте самоврядуван­ня українських міст, засноване за нормами магдебурзького права, було обмеженим. Магдебурзьке право застосовувалося далеко не в повному обсязі. До того ж основна маса православного селянства була позбавлена можливості брати участь у діяльності органів місь­кого самоврядування, а також обмежувалася в правах на заняття ремеслами, ведення торгівлі тощо. Через це населення міст всіляко чинило опір введенню магдебурзького права.

З 30-х років XII ст. почався новий період історії держави та права Південно-Західної Русі. Перетворення в її суспільно-полі­тичному ладі були викликані переходом від ранньофеодальних форм суспільного життя до початкового етапу розвинутого феода­лізму і характерної для нього феодальної роздробленості.

Поряд з іншими факторами, що обумовили зміни в державно­му устрої, основний і безпосередній вплив на нього здійснили:

повсюдне збільшення класу феодалів і зміцнення економічного значення великих князів-землевласників, боярства, верхівки церко­вно-монастирської організації, їх консолідації, яка в умовах розч­ленованої форми земельної власності знайшла своє відображення в ускладненні васально-ієрархічних зв'язків і створенні в межах кож­ного князівства чи землі власної піраміди сюзеренітету-васалітету;

швидке збільшення феодально залежного населення і посилення його експлуатації, що призводило до загострення класової бороть­би, в тому числі до значних виступів народних мас у Київській, Галицькій, Чернігівській та інших землях.

Все це зміцнювало прагнення місцевих феодалів взяти безпо­середньо у свої руки і всіляко зміцнити державний механізм та правові засоби придушення виступів трудящих мас.

Перехід до феодальної роздробленості виявився у відокрем­ленні із складу Давньоруської держави близько півтора десятка великих князівств і земель, в яких, як правило, закріплювалися власні князівські династії, з'являлися власні розгалужені системи управління, суду, виросли кількісно і зміцнилися власні військові сили.

Разом з тим, для розвитку державного ладу Русі у період феодальної роздробленості характерною була тенденція збереження певних рис її минулої відносної єдності.

Тому за своїм державним устроєм Українська земля на почат­ковому етапі розвинутого феодалізму була напівсамостійним дер­жавним утворенням з рисами відносної єдності. Цьому сприяли загальна форма управління у вигляді колективного сюзеренітету найсильніших і найавторитетніших князів над Києвом, що зберіг номінальне значення столиці Русі, і, отже, над Руссю в цілому, а також періодичне встановлення у Києві співуправління двох най­більш сильних династій (дуумвірату), збереження загальноруських князівських з'їздів тощо.

Форми державного життя Русі, які існували у 30-х pp. XII — 40-х pp. XIII ст., спочатку позитивно впливали на її розвиток. Про це свідчить поширення вотчинного багатогалузевого орно-промис­лового господарства, бурхливе зростання міст, зародження внут­рішніх торговельних зв'язків між селом і містом, повсюдний розквіт культури.

Але на початку XIII ст. процес дроблення Русі посилився, і на її політичній карті з'явилося вже близько п'ятдесяти окремих кня­зівств і земель. Постійним супутником роздробленості виступали нескінченні міжусобиці, одним з наслідків було роз'єднання війсь­кових сил. У цих умовах нашестя на рубежі ЗО—40-х pp. XI 11 ст. кочових орд Батия і подальше виснажливе золотоординське іго поставили під питання не тільки державну єдність, але й саме існування Русі.

Руйнування виробничих сил, консервація натурального госпо­дарства, політика золотоординських феодалів, спрямована на підтримку міжкняжих чвар і збереження роз'єднання князівств і зе­мель Русі, призвели до подальшого поглиблення феодальної розд­робленості. Однак іноземним феодалам не вдалося ліквідувати дер­жавність Русі.

Політична залежність земель Русі виявилась у тому, що її князі змушені були визнати хана Золотої Орди своїм сюзереном. Орда присвоїла собі право стягувати данину з населення Русі і вимагала від князів служби військовими силами, однак, вона не спромоглася до глибших змін у внутрішньому державному устрої Русі. У межах її окремих князівств і земель діяли усі основні державні інститути, які сформувалися ще в початковий період феодальної роздробленості.

Зберігалася в основних своїх рисах і правова система, яка склалась ще в Давньоруській державі, хоч подальший розвиток феодальних відносин вимагав посилення регулятивної ролі права. Воно здійснювалося насамперед за рахунок збільшення об'єктів феодального господарства, які захищалися правом, зміцненням привілей, загального посилення покарань за злочини, спрямовані проти економічного і політичного панування феодалів.

Слід відзначити, що у південно-західних князівствах Русі на­мітився процес їх самобутнього розвитку. Саме у цьому регіоні Давньої Русі і сформувалася українська народність та виникла Українська держава.