Становлення радянського права

Одночасно з будівництвом радянського державного апарату в Україні відбувався процес створення радянського права. На нього суттєво впливали завдання по захисту диктатури пролетаріату. На­дзвичайне загострення класової боротьби внесло корективи в про­цес регулювання суспільних відносин, зокрема призвело до різкого посилення заходів позаправового примушення. У радянській Росії в той час надзвичайний VI з'їзд Рад, наприклад, визнав за можливе "вжиття екстрених заходів, не передбачених у чинному законодав­стві або відступаючих від нього". Ці більшовицькі ідеї одержали поширення і в радянській Україні.

Основні риси цивільного права. Більшовики, як свідчить істо­рія, обрали помилковий спосіб усуспільнення засобів виробництва. Державна власність створювалася шляхом експропріації приватної власності, націоналізації землі, фабрик, заводів, транспорту взагалі, і в першу чергу командних висот народного господарства. Цей процес здійснювався на підставі окремих декретів центральних та місцевих органів влади. Оскільки в лавах робітничого класу в той час не було кадрів, підготовлених до управління підприємствами, більшовицький план оволодіння промисловістю передбачав уведен­ня на першому етапі робітничого контролю для боротьби з капіта­лістами, контролю за їх діяльністю та підготовкою пролетарських управлінських кадрів. Діяльність цього органу регламентувалася Положенням про робітничий контроль. У разі опору з боку підпри­ємців останні виганялися, а підприємства експропріювалися. Така акція, як правило, призводила підприємство до економічного кра­ху. Націоналізація формально вимагала санкції вищих органів дер­жавної влади та управління. Тому в постановах місцевих органів влади акти експропріації найчастіше за все формулювалися як "реквізиція", "секвестр". Так, завод "Герлях та Пульст" в Харкові фактично став державною власністю ще у листопаді 1917 р. У грудні він був "реквізований" Харківським військово-революційним комі­тетом, а в січні 1918 p. його фактичну націоналізацію затвердили Харківська Рада, ЦРФЗК, а згодом — народне секретарство праці та районна РНГ. Подібних випадків прояву місцевої "пролетарської ініціативи" у справі націоналізації, а потім і санкціонування її Радами та ревкомами було багато. Спостерігалися правовий нігілізм народних мас і правлячої партії, навіть поширеність ідеї про непо­трібність цивільного права при соціалізмі.

Окремі підприємства української промисловості, головним чином Донбасу, було націоналізовано декретами Раднаркому РСФРР ще до утворення УСРР, одночасно з націоналізацією дея­ких великих підприємств Петрограда, Москви, Уралу. У листопаді та грудні 1917 p. в Раднаркомі РСФРР і ВРНГ йшла підготовка до націоналізації всієї вугільної промисловості, у зв'язку з чим ВРНГ направила в Донбас спеціальну комісію для обстеження і розробки плану націоналізації.

Порушуючи суверенітет України і після утворення Української радянської республіки, Раднарком РСФРР та ВРНГ приймали акти про націоналізацію підприємств в Україні (наприклад, заводів "Ге-льферіх-Саде" в Харкові та "Дека" в Олександрівську). Тоді ж було націоналізовано або "секвестровано" безпосередньо постановами Президії ВРНГ найбільші підприємства вугільної, металургійної та металообробної промисловості Донкривбасу. Організуючи матеріа­льне постачання збройних сил, нарком по боротьбі з контрреволю­цією на Півдні Росії В.Антонов-Овсієнко на початку лютого 1918 p. надав виключне право реквізицій та конфіскацій головному інтен­данту і командуючим арміями.

Здійснюючи пролетарську націоналізацію підприємств, Кому­ністична партія при керівництві цим процесом виходила із сформу­льованого Леніним положення, що "найбільшим перекрученням основних засад Радянської влади та повною відмовою від соціалізму є усяке, пряме чи побічне узаконення власності робітників окремої фабрики або окремої професії на їх особливе виробництво". В підсумку, як засвідчила багаторічна практика, втрачалася матеріа­льна зацікавленість робітників у результатах своєї праці.

Націоналізацією великих підприємств промисловості закладав­ся фундамент державної власності. Проте експропріація не обмежу­валася основними засобами виробництва. Щоправда, націоналізація банків в Україні проводилася недостатньо послідовно. Через два тижні після оприлюднення декрету ВЦВК про націоналізацію банків Економічна рада Донкривбасу ставить перед ВУЦВК питання про проведення такої націоналізації в Україні. Проте у Києві в середині лютого усі приватні банки ще працювали під контролем фінвідділу.

Для розв'язання проблем націоналізації в Україні в основному використовувалося законодавство радянської Росії. Наприклад, втілювався в життя декрет ВЦВК про ревізію сейфів-банків.

Мало місце й повсюдне обкладення буржуазії надзвичайним податком. Сильного удару приватній власності було завдано націо­налізацією землі. Одночасно з підготовкою і здійсненням націона­лізації землі та фабрик, банків та рудників ставилося питання про націоналізацію торговельних підприємств. Націоналізуються біблі­отеки, колекції картин тощо. Такі своєрідні декрети про націоналі­зацію були першими радянськими цивільно-правовими актами.

На початку 1918 p. ще не було закону, який би відміняв право приватної власності на міські домобудівлі. Відсутність республіка­нського закону про націоналізацію домобудівель спонукало місцеві Ради стати на шлях муніципалізації житлового фонду. 6 січня 1918 p. у Харкові ВУЦВК організував у приміщенні цирку трьохти­сячні збори громадян з житлового питання, котрі після гострих дебатів виділили комісію, яка розробила проект декрету про скасу­вання приватної власності на домобудівлі, а також про розподіл квартир та домашньої обстановки буржуазії поміж громадянами. Виконком Миколаївської Ради 22 січня прийняв постанову про конфіскацію будинків.

Республіканську постанову про скасування приватної власно­сті на домобудівлі було прийнято, мабуть, тільки в середині лютого 1918 p. Вона повторювала харківський проект, скасувавши приват

ну власність на усі домоволодіння, в тому числі й на трудові. 22 лютого Харківська Рада встановила, що домобудівлі, які приносять менш 500 крб. річного доходу, не підлягають муніципалізації.

Становлення специфічних основ радянського цивільного пра­ва виявлялося й в утвердженні принципу обмеження свободи при­ватного цивільного обігу. По суті це були норми адміністративного права. Декретами було уведено державну монополію торгівлі пев­ними предметами споживання, у першу чергу торгівлі хлібом.

Монополія хлібної торгівлі була проголошена законом "Про соціалізацію землі". Примусове вилучення хліба у селян здійснюва­лося в Україні уже в січні 1918 р. У лютому Народний Секретаріат запропонував "негайно розпочати реквізицію усіх надлишків хліба і продовольчих продуктів за установленими та твердими цінами, не обмежуючи ці заходи куркулями". Здача хліба та інших продоволь­чих продуктів розглядалася тепер як державний обов'язок селян Отже, тут уже здійснювалася продовольча політика, пізніше закрі­плена в декреті ВЦВК від 9 травня 1918 p., відомому як "декрет про продовольчу диктатуру".