Залози внутрішньої секреції. Їх коротка характеристика, фізіологічне значення. Поняття про тканинні гормони

Гіперфункція передньої частки гіпофіза, що проявляєть­ся в дитячому віці, призводить до гігантизму — посиленого росту тіла в довжину за рахунок росту довгих кісток верхніх і нижніх кінцівок (ріст досягає 2,5— 2,6 м). У дорослих гі­перфункція аденогіпофіза проявляється акромегалією — не­пропорційним збільшенням пальців і кісток, нижньої щеле­пи, носа, язика, органів грудної та черевної порожнин. При гіпофункції передньої частки залози в дитячому віці настає сповільнення або зупинення росту (карликовий зріст).

Гіпофункція задньої частки гіпофіза, що проявляється зменшеним утворенням вазопресину, призводить до нецук-рового сечовиснаження. Такі хворі споживають і втрачають за добу до 40 л води, що зумовлено зниженням зворотного всмоктування води з канальців нефронів у кров.

Недостатність меланотропіну (інтермедину) призводить до порушення процесів розподілу пігменту в клітинах, шкі­ра втрачає свою пігментацію.

Гіпофізарна недостатність. Найбільш тяжким пору­шенням гіпофіза є пангіпопітуїтаризм — зниження всіх функцій гіпофіза, або хвороба Сімондса; синдром Шіхе-ра— недостатність передньої частки гіпофіза. Відповідні форми некроза гіпофіза відомі також після тяжких симпто­мів шоку, зумовлених кровотечею, опіками тощо.

Шишкоподібне тіло (corpus pineale) розташоване в ді­лянці чотиригорбкового тіла середнього мозку і пов'язане з таламусом (зоровим горбом). У ньому виробляється гормон мелатонін, який активно впливає на пігменти шкіри жаби і зумовлює її просвітління. В організмі ссавців мелатонін зат­римує статевий розвиток у дорослих самок — зменшує роз­міри яєчників.

У шишкоподібному тілі є також велика кількість серо­тоніну — попередника мелатоніну. Функція шишкоподіб­ного тіла до кінця не з'ясована. Вважають, що залоза галь­мує швидкий ріст скелета, розвиток статевих залоз.

Щитоподібна залоза (glandula thyroidea) — найбільша ендокринна залоза. Маса її досягає ЗО—40 г. Розташована на передній поверхні шиї спереду трахеї, частково прилягає до щитоподібного хряща, звідки дістала свою назву. Щито­подібна залоза щільно з'єднана з гортанню, тому при ков­танні вона або піднімається, або опускається, а також зміщується вбік при повороті голови.

Залоза частіше має підковоподібну (інколи півмісячну) форму з вгнутістю, повернену назад, і складається з двох неоднакових за розмірами бічних часток — правої і лівої (lobus dexter et lobus sinister) і перешийка (istmus), від якого в третині випадків (або від лівої частки на межі з переший­ком) відходить пірамідальний відросток або четверта част­ка. Пірамідальний відросток (lobus pyramidalis) (рідко його може не бути) спрямований догори і може досягти тіла під'язикової кістки.

Перешийок щитоподібної залози за формою, розмірами і розміщенням найбільш непостійний, лежить на трахеї, на рівні І—III (інколи II—IV) хрящових кілець.

Розміри щитоподібної залози можуть змінюватись за­лежно від її функціонального стану та від ступеня кровона-повнення.

Залоза має дві сполучнотканинні капсули: внутрішню (capsula interua), яка щільно зрощується з паренхімою зало­зи і посилає в її товщу відроги, що поділяють залозу на окремі часточки, і зовнішню (capsula externd), яка фіксує зало­зу до сусідніх органів. Окремі пучки зовнішньої капсули на­зиваються зв'язками (ligg. glandulae thyreoideae). Вони йдуть від задньої поверхні залози до перснеподібного хря­ща гортані (середня) і від бокових часток залози до верхніх хрящів трахеї (бічні). Крім того, до щитоподібної залози підходять окремі м'язові пучки-м'язи. В щілиноподібному просторі між капсулами залягають прищитоподібні залози, непарне венозне сплетення, кілька лімфатичних вузлів тощо.

До щитоподібної залози надходить артеріальна кров двома верхніми та двома нижніми щитоподібними артерія­ми. Верхня щитоподібна артерія є першою гілкою зов­нішньої сонної артерії; в 37,5% вона відходить від загальної сонної артерії. Верхня щитоподібна артерія підходить до залози зверху і зовні. Нижня бере початок з щитоподібно-шийного стовбура, проходить позаду судинно-нервового пучка шиї у вигляді дуги і вступає в залозу в ділянці задньо-бічної поверхні.

В деяких випадках (від 6,3% до 13%) до щитоподібної залози підходить п'ята непарна артерія (a. thyroidea imd) — гілка плечоголовної артерії або аорти. Всі ці артерії анасто-мозують між собою як всередині, так і на поверхні залози.

Венозна кров з щитоподібної залози збирається в непар­не венозне сплетення І відтікає по верхніх і нижніх щитопо­дібних венах в систему внутрішньої яремної і плечоголов­ної вени, а також по нижніх щитоподібних венах (v.v. thyre­oideae ітае) у ліву плечоголовну вену.

Іннервація щитоподібної залози здійснюється гілками шийних вузлів симпатичного стовбура, а також гілками верхнього гортанного і зворотного нервів.

Щитоподібна залоза разом з гіпофізом і загруднинною залозою регулює ріст організму, здійснює регулюючий вплив на функції нервової системи, особливо автономної, на обмін речовин, склад крові, стимулює фагоцитарну функ­цію блукаючих клітин, а також перебуває в тісному зв'язку з статевою сферою, особливо жінок. В період вагітності від­значається збільшення залози. Зміни в діяльності щитопо­дібної залози відбиваються на функції інших ендокринних залоз, і навпаки, зміни діяльності других ендокринних залоз спричинюють функціональні і морфологічні зміни щито­подібної залози.

Тканина залози представлена залозистими фолікулами з густою кровоносною і лімфатичною судинними сітками, че­рез які за годину протікає близько 5—6 л крові. У залозистих фолікулах містяться колоїд і білок, до складу якого вхо­дить йод — тиреоглобулін.

Функціональна активність щитоподібної залози зале­жить від вмісту в ній йоду (у щитоподібній залозі є 15 із 25 мг йоду, що міститься в організмі дорослої людини), а також від діяльності гіпофіза, центральної нервової системи (гіпоталамуса, ретикулярної формації) і особливо від функ­ціонального стану автономної нервової системи. Збудження симпатичної частини цієї системи підвищує функціональну активність залози, а парасимпатичної призводить до проти­лежної дії — зниження гормоноутворюючої функції залози.

У щитоподібній залозі при гідролізі тиреоглобуліну ви­робляється два гормони: тироксин (тетрайодтиронін) і трийодтиронін. Вони значно впливають на всі види обміну ре­човин, і перш за все енергетичний і основний, підсилюють витрати вуглеводів, жирів і білків, стимулюють функції центральної нервової системи, процеси росту і розвитку організму.

Гіпофункція щитоподібної залози, що проявляється в дитячому віці, призводить до кретинізму (затримки росту, психічного та статевого розвитку). При недостатній функ­ціональній активності щитоподібної залози у дорослих, а також у дітей і жінок у клімактеричному періоді виникає захворювання, яке називається мікседемою (слизовим наб­ряком). При мікседемі змінюється інтенсивність обмінних процесів. Основний обмін знижується на ЗО—40%. У між­клітинних просторах збільшується вміст муцину й альбумі­нів. Органи та тканини набрякають.