Тривалості по кожному елементу операції складають хронометражний ряд. Кількість рядів дорівнює кількості прийомів і комплексів, на які розчленована досліджувана операція, а кількість замірів в хроноряді – числу спостережень. Застосовуючи спосіб окремих замірів часу, хронометражні ряди отримують зразу ж на другому етапі роботи. Потім проводять їх аналіз, тобто визначають коливання в тривалостях, виявляють причини відхилень і виключають ті тривалості, які відмічені в спостережному листі як дефектні або якщо їх дефектність виявлена в процесі аналізу. Ступінь стійкості кожного хронометражного ряду характеризується коефіцієнтом стійкості:
,
де Тмах,Тmin – найбільша і найменша тривалість прийому операції в ряді.
Нормативні коефіцієнти стійкості (таблиця 4) встановлені на основі багаторазових спостережень при різних типах виробництва. Цей коефіцієнт розраховується границею допустимого розсіювання замірів хроноряду.
Таблиця 4 – Нормативні коефіцієнти стійкості.
|
Тип виробництва на даному робочому місці. |
Тривалість елемента роботи, що вивчається. |
Нормативний коефіцієнт стійкості хронометражного ряду при різних видах робіт. |
|||
|
Машин-на |
Машин-но-ручна |
При спос-тереженні за роботою обладнання |
Робота вручну. |
||
|
Масове |
До 10 Понад 10 |
1,2 1,1 |
1,5 1,2 |
1,5 1,3 |
2,0 1,5 |
|
Крупносерійне |
До 10 Понад 10 |
1,2 1,1 |
1,6 1,3 |
1,8 1,5 |
2,3 1,7 |
|
Серійне |
До 10 Понад 10 |
1,2 1,1 |
2,0 1,6 |
2,0 1,8 |
2,5 2,3 |
|
Мілкосерійне і одиничне, не залежить від тривалості. |
1,2 |
2,0 |
2,5 |
3,0 |
|
Тривалості всіх замірів ряду, визнаних придатними, сумуються і записуються у графу “Сума тривалостей”. Потім визначають середню тривалість прийому як середню арифметичну, розділяючи суми тривалостей по всім замірам (спостереженням) ряду на число цих замірів, не рахуючи виключених. Знайдена середня арифметична приймається як нормальна тривалість даного прийому або комплексу прийомів операції і записується в відповідну графу хронометражної карти.
Сума середніх тривалостей всіх прийомів операцій складає нормальну тривалість виконання операцій в цілому.
2.2.3. Фотохронометраж.
Фотохронометраж – це спосіб сумісного проведення фото- і хронометричних спостережень, застосовується, як правило, в мілкосерійному і індивідуальному виробництві, на роботах, які регулярно повторюються на протязі місяця, року, але чергування прийомів має довільний характер. В основному це стосується робіт, що виконуються в добувних галузях – лісозаготівельній і т.п. В даному випадку фіксуються всі затрати робочого часу на протязі зміни, а в ході вивчення проводиться хронометраж окремих робіт з розчленуванням їх на елементи. Таке поєднання хронометражу і фотографії робочого часу дозволяє встановити повторюваність окремих робіт, питому вагу підготовчих робіт в балансі робочого дня, використання робочого часу, структуру оперативного часу, найбільш ефективні прийоми праці. При фотохронометражі застосовуються суцільні (неперервні) і вибіркові заміри. Об’єктом спостереження є робота одного робітника, бригади або робітника-багатоверстатника. Вимірювання робочого часу проводять різними приладами і пристроями, наприклад, секундомірами.
Найбільш точні і суб’єктивні результати отримуються при використанні фото- і кінозйомки, а також оцилографічного запису.
2.3. Метод моментних спостережень.
На ряді машинобудівних заходів і на підприємствах інших галузей промисловості вивчення затрат робочого часу проводиться методом моментних спостережень, який вигідно відрізняється від методу безпосередніх замірів. Це простий статистичний спосіб отримання середніх даних про фактичне завантаження робітників і обладнання ділянок, цехів і підприємства в цілому, оснований на теорії ймовірності і передбачає вибіркові спостереження. Він доцільний, коли проводиться велика кількість спостережень – не менше за 10-20 об’єктами. Суть методу полягає в заміні неперервної реєстрації тривалості затрат часу при безпосередніх замірах (звичайна фотографія) врахуванням кількості спостережуваних моментів, тобто фіксацією не абсолютних затрат часу, а числа моментів (явищ, що відбуваються) затрат.
Для досягнення потрібної точності результатів спостережень завчасно встановлюється їх об’єм, тобто число моментів, яке необхідно зафіксувати. Число моментів залежить від питомої ваги досліджуваних затрат, від заданої ймовірності, а також від допустимої відносної похибки спостережень. Воно визначається за формулами, виведеними на основі законів математичної статистики:
де а – коефіцієнт, що залежить від заданої ймовірності; К – питома вага досліджуваних категорій затрат робочого часу в загальних затратах за час спостережень; р – допустима відносна похибка спостережень.
При визначенні числа спостережень питома вага досліджуваних затрат К встановлюється на основі даних проведених раніше спостережень в вигляді коефіцієнта. Допустима відносна похибка р залежить від степені потрібної точності: чим вища точність, тим менший процент допустимої похибки і тим більше число моментів необхідно зафіксувати. Допустима відносна похибка залежить від питомої ваги досліджуваних затрат. Якщо останні незначні, похибку можна отримати без істотного зниження точності результатів спостереження.
Завантажити реферат