Українські реферати, курсові, дипломні роботи
UkraineReferat.org
українські реферати
курсові і дипломні роботи

Київська Русь та її місце в історичній долі українського народу

Реферати / Історія / Київська Русь та її місце в історичній долі українського народу

Постає питання: яке місце займає Київська Русь в істо­рії східнослов'янських народів?

Як уже говорилося, в російській історичній науці, особ­ливо в другій половині XIX ст., утвердився погляд на Київ­ську Русь як на державу російського народу, оскільки іс­нування українського й білоруського народів як окремих, самостійних народів не визнавалося.

Українські вчені, передусім М. С. Грушевський, висло­вили інші погляди. У перших томах “Історії України-Руси” і в спеціальній статті “Звичайна схема “русскої” Історії й справа раціонального укладу історії східного слов'ян­ства” (Статьи по славяноведению. Вьіп. 1. Сиб., 1904. С. 298—304; Вивід прав України. Львів, 1991) Грушевський визнав звичайну, загальноприйняту в ті часи схему “рус­скої” історії нераціональною. Він вважав, що “Київська держава, право, культура були утвором одної народності, українсько-руської; Володимиро-Московська —другої, великоруської . Київський період перейшов не у вол оди-миро-московський, а в галицько-волинський XIII в., поти литовсько-польський XIV — XVI в. Володимиро-Московська держава не була ані спадкоємницею, ані наступницею Київської, вона виросла на своїм корені”.

Порогом історичних часів для українського народу Грушевський вважав IV ст. н. е. (від антів), тобто від ча­су, коли,— пише він,— “починаємо вже дещо знати спеціально про нього. Перед тим про наш народ можемо гово­рити тільки як про частину словенської групи .” (Історії України-Руси. Т. 1. К-, 1991. С. 18).

Погляди Грушевського були сприйняті в українській історіографії й .розроблялися багатьма істориками: зокре­ма з проблем до-київських і київських часів В. Щербаківським, який у праці “Формація української нації” (Прага, 1941) висунув ідею походження українців від трипільської людності, М. Чубатим у книзі “Княжа Русь-Україна та ви­никнення трьох східнослов'янських націй” (Нью-Йорк — Париж, 1964) та ін.

Щоб підкреслити спадковість України від Київської Русі, у ряді випадків українські історики вживають термін “Україна-Русь” (див. праці М. С. Грушевського “Історія України-Руси”, М. М. Аркаса “Історія України-Русі” та ін.).

У радянській історіографії, як уже говорилось, утвер­дився погляд, що в Київській Русі сформувалась єдина давньоруська народність, з якої після татаро-монгольської навали та роздроблення Русі й сформувались у XIV — XV ст. три східнослов'янські народності — українська, великоруська й білоруська.

Тимчасом. як вказувалося вище, немає достатніх під­став вважати, що за Історично короткий час — одно-два століття — могла вповні сформуватися давньоруська на­родність і за такий же приблизно час — розпастися. Мож­на погодитися, що складання трьох народностей — української, російської й білоруської — на основі півден­но-західної, північно-східної й північно-західної груп схід­нослов'янських племен почалося ше до утворення Давньо­руської держави І в час її існування продовжувалося далі. Роздроблення Русі й татаро-монгольська навала лише посклили цей процес, який тривав уже кілька віків. Про це, зокрема, свідчить те, що вже в ті часи формувалися окремі мови. Так, видатний російський учений О. О. Шахматов у книзі “Очерки древнейшего периода истории русского языка” писав, що розпад східнослов'янських племен та їх мови припадає ще на VII — VIII віки. А в IX в. напевно вже стався як завершення попереднього процесу розпад єдиного руського племені на три групи: південну, північну й східну. На думку О- О. Потебні, в часи Київської Русі українська мова вже існувала. Він писав, що події руської (тобто давньоруської.— І. Р.) мови старовинніший XI сто­ліття, бо “вже на початку руської писемності мова наша є лише сукупністю наріч”. З цією думкою погоджувався і А. Ю. Кримський. Він писав, що “усією сукупністю своїх познак жива мова півдня XI віку стоїть посеред східного слов'янства цілком відокремлена. Мова Наддніпрянщини та Червоної Русі (Галичина) XI віку — це цілком рельєф­на, певно означена, яскраво-індивідуальна лінгвістична одиниця. І в ній аж надто легко й виразно можна пізнати прямого предка сьогочасної української мови, бо ж вона має вже в собі величезну частину сьогочасних українських особливостей”. Ю. В. Шевельов навіть вважає, що виразні елементи української мови постають у говірках південно-західної групи східнослов'янських племен (древлян, полян та ін.) з VII ст. Київська держава мала своїм головним осередком те­риторії, які включали всі нинішні етнічні українські землі. Саме на цих землях витворилися й діяли державні органи влади й управління з центром у Києві. Київські князі по­ширювали й зміцнювали свою державу, спираючись пере­дусім на сили подніпровського населення. Та й назва “Русь” відносилася насамперед до Середнього Подніп­ров'я, а в термін “Руська земля” вкладався швидше дер­жавний, ніж етнічний зміст. Найвидатніші пам'ятки куль­тури — літописи, архітектурні споруди та інші — теж ство­рювалися в Києві та інших подніпровських, пізніше українських землях. Тому є всі підстави відносити Київ­ську Русь передусім до історії України. Україна — без­умовна спадкоємниця Київської Русі. Через це спадщину Київської Русі не можна ототожнювати з Росією, Великоросією, як це робили і роблять російські шовіністичні еле­менти.

Але не можна погодитися з деякими гарячими голова­ми, переважно з числа публіцистів і письменників, які пов­ністю заперечують будь-яке відношення росіян до спад­щини Київської Русі. Хіба можна заперечувати, що ро­сійська народність сформувалася на основі північно-схід­ної групи східнослов'янських племен, а ці племена брали участь у творенні історії й культури Київської Русі? Крім того, здобутки культури Київської Русі ввійшли в ро­сійську літературу, суспільну думку, духовне життя І стали для росіян їхніми, рідними. Так само рідною і дорогою спадщина Київської Русі є й для білорусів, які сформува­лися на основі західної групи східнослов'янських племен.

МІЖНАРОДНЕ ЗНАЧЕННЯ КИЇВСЬКОЇ РУСІ.

Великою була роль Давньоруської держави в міжнародному житті. Успішно відбиваючи напади степових кочівників — печенігів, торків, половців, які вторгалися зі сходу в приазовські і причорноморські степи і мали намір руха­тися далі на захід, цим самим рятувала й захищала Візан­тію і західноєвропейські країни.

Широко розвивалися зовнішньоторговельні зв'язки Ру­сі з багатьма країнами Заходу і Сходу. В центрі торгівлі між Заходом і Сходом був Київ.

Різноманітні торговельні, політичні,, культурні відноси­ни мала Русь з слов'янськими країнами — Болгарією, Че­хією, Польщею, а також з Угорщиною, Візантією, Німеч­чиною, Норвегією, Швецією, Францією, Англією. Підтри­мувалися зв'язки з країнами Кавказу і Закавказзя, особ­ливо з Грузією і Вірменією, а також з арабським Сходом.

З міжнародним становищем Київської Русі пов'язані й широкі династичні зв'язки руських князів з візан­тійським та європейськими дворами, які прагнули порідни­тися з великими князями могутньої Русі. Дочка Ярослава Мудрого — Анна — стала дружиною французького коро­ля Генріха 1, а після його смерті як регентша управляла Францією до повноліття свого сина, короля Філіпа. Друга дочка Ярослава була одружена з норвезьким королем Гаральдом Сміливим, а третя — з королем угорським Андрієм.

Завантажити реферат Завантажити реферат
Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10 

Подібні реферати:


Останні надходження


© 2008-2024 україномовні реферати та навчальні матеріали