Українські реферати, курсові, дипломні роботи
UkraineReferat.org
українські реферати
курсові і дипломні роботи

Київська Русь та її місце в історичній долі українського народу

Реферати / Історія / Київська Русь та її місце в історичній долі українського народу

Зберігається традиція Церковного уставу Ярослава, присвяче­ного церковному судові, головно в справах моралі та подружніх від­носин. Те, що збереглося під цією назвою, належить до XV ст , але, можливо, основа йде таки від Ярослава.

У цей час суттєво змінилася столиця держави — Ки­їв. Площа міста порівняно з добою Володимира збіль­шилась у сім разів. Один за одним зводилися монастирі та церкви, що стали осередками розвитку культури та поширення наукових знань. В останні роки життя Ярос­лав зробив спробу вирішити болючу проблему престолонаслідування. В основу запропонованого ним механізму спадкоємності князівської влади було покладено прин­цип сеньйорату, тобто влади найстаршого в роді. Нама­гаючись убезпечити своїх нащадків від кривавих міжусо­биць, Ярослав незадовго до смерті поділив Київську дер­жаву між синами: старший Ізяслав одержав Київ, Туров, Новгород і Псков; Святослав — Чернігів, Муром і Тмутаракань; Всеволод — Переяслав і Ростов; Ігор — Володимир-Волинський; В'ячеслав — Смоленськ. У разі смер­ті київського князя великокняжий стіл переходив до найстаршого за віком сина, що, на думку Ярослава, да­вало можливість уникнути сімейних чвар, оскільки ко­жен з нащадків мав шанс правити в Києві.

Ярослав приєднав до Києва величезну площу землі, у кілька разів більшу, ніж мало місто Володимира, і оточив її валом.

Археологічні досліди виявили грандіозність цієї будови. Всі вали Х-ХІ ст. складалися з великих “кліток”, з дерев'яних колод, засипаних глиною, розміром 3X3 кв. метри. Основою вала були 6 таких кліток, себто вал мав 18 метрів ширини і коло 7 м. висоти, або й більше. На ньому був дерев'яний частокіл (шпичастий паркан)^ Київський вал мав чотири в'їздові брами: Лядську (згодом Львів­ську), Жидівську та. Угорську. Головна південна брама звалася Золотою І мала два поверхи з церквою Благовіщення на другому поверсі, завершеною позолоченою банею.

У дій частині міста, де Ярослав у 1036 р. переміг печенігів, сто­яла церква св. Софії — Премудности Божої, що являла собою ви­датний твір мистецтва. Дорогоцінні мозаїки, фрески, мармур, шифер оздоблювали її стіни й дали право митрополитові Іларіонові сказати в “Слові о законі”: “вона дивна й славна всім округлим страмам, якоже не обрящеться ина во всем полуноши землении од востока до запада”.

Недалеко церкви св. Софії стояли храми, присвячені патронам князя й княгині: св. Георгія (Юрія) та Ірині, від яких залишилися фундаменти та уламки фресок. Недалеко від собору св. Софії стояв палац митрополита, а далі — княжі палаци. Вони були кількаповерхові і також оздоблені мозаїками та фресками. У Ярославовім палаці була велика “тронна заля”, або грідниця, де він приймав послів та влаштовував учти. На другому поверсі були просторі -“сіни” - балькон чи ґалерія. В цій же частині міста знаходи­лись двори високих сановників: Борислава, Воротислава, Гліба, Чудина, Ратьші, Путяти та ін.

Попід горою, на Подолі, розташувалось торговельно-промислове місто де жили ремісники, купецтво, була пристань, де причалювали торговельні судна. Були на Подолі ринки. Тітмар Мерзебурський нарахував 8 ринків зі слів німецького вояки, що був у Києві в 1018 році Там, на “торжищі”, збиралося віче, там бився живчик багатого міста.

Ярославова доба характеризується надзвичайним піднесенням мистецтва. Храм св. Софії був справжнім музеєм, що міг би бути поставлений в ряду найвизначніших мистецьких пам'яток Европи XI ст. Впливи візантійського, вірменського і романського мистецтва Західньої Европи з'єдналися тут в одне нове, неповторне, що тво­рив український народ і що й досі дивує своєю красою. Св. Софія не була єдиним такого роду твором: залишилися рештки інших ки­ївських церков, недобудований храм Спаса в Чернігові, знаємо про храми в Переяславі та інших містах.

ІЛАРІОН (?— бл. 1088) — митрополит київський, церковний політичний діяч, філософ і оратор.

Автор "Слова про закон і благодать” (бл. 1037). До поставлення митрополитом був пресвітером кня­зівського храму в с. Берестові біля Києва, визначався вченістю і благочестям. Входив до кола найближчих радників Ярослава Муд­рого. У1051 р. Ярослав самочинно поставив Іларіона в загально-руські митрополити без погодження з константинопольським пат­ріархом. Подальша доля митрополита невідома. За однією з вер­сій, незабаром після поставлення у митрополити Іларіон помер, за Іншою — постригся в ченці під ім'ям Никона. поселився в Ки­єво-Печерському монастирі й став автором так званого Печерського літопису 1073.

Отже, визначальними рисами цього етапу історії Ки­ївської Русі були: завершення формування території дер­жави, перенесення уваги князівської влади з проблеми завоювання земель на проблему їхнього освоєння та втри­мання під контролем; злам сепаратизму місцевої племін­ної верхівки та посилення централізованої влади; заміна родоплемінного поділу давньоруського суспільства тери­торіальним; активна реформаторська діяльність великих князів; запровадження та поширення державної консолі­дуючої ідеології — християнства; поява писаного коди­фікованого права; ширше використання дипломатичних методів вирішення міжнародних проблем; зростання ци­вілізованості держави, розквіт давньоруської культури.

КУЛЬТУРА ДАВНЬОЇ РУСІ.

НАРОД – ТВОРЕЦЬ КУЛЬТУРИ.

Високого рівня розвитку за часів Київської Русі досягла самобутня культура, яка склалась на місцевій східнослов'янській основі. Культура Давньої Русі розви­валася в епоху ранньофеодального суспільства, панівним класом тут були землевласники-феодали. Проте справж­нім творцем матеріальних і духовних цінностей був народ. Саме широкі народні маси, і передусім селяни й ремісники, виробляли знаряддя праці, обробляли землі й будували замки та палаци, собори й церкви, створювали шедеври давньоруського мистецтва, яке хвилює і сучасну людину.

УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ.

Животворним джерелом і основою духовної культури була усна народна творчість, яка зародилася ще в давні віки. У глибоко поетич­них творах — історичних і обрядових піснях (весільних, похвальних та ін.), казках, заклинаннях, загадках, при­казках, билинах І т. ін.— народ оспівував свою працю, бо­ротьбу проти зовнішніх ворогів і феодалів, виливав свою радість і тугу. Найцікавішими пам'ятками народної твор­чості Давньої Русі е билини й історичні пісні, в яких звели­чується народ, оспівуються любов до рідної землі, народні богатирі, їхні подвиги, селянська праця, непримиренність до соціальної нерівності і неправди. Найбільш популяр­ними героями билин були воїни-богатирі Ілля Муромець, Добриня Нікітич та Альоша Попович і селянин-орач Микула Селянинович.

ПИСЕМНІСТЬ І ОСВІТА.

Неоцінене значення для розвитку давньоруської культури мала поя­ва писемності, яка виникла на Русі не пізніш ніж у IX ст., тобто ще до запровадження хри­стиянства. Про це свідчать такі факти. Уже в першій поло­вині X ст. укладалися письмові договори з Візантією (911, 944 рр.) При розкопках курганів у Гнєздові під Смолен­ськом знайдено глиняний посуд з найдавнішим, руським написом, який датується першою чвертю X ст. І зроблений кирилицею, що лежить в основі сучасних російського і українського алфавітів. У Новгороді та інших місцях ар­хеологами знайдені берестяні грамоти з написами, які про­дряпувалися в корі загостреними кістяними і залізними писалами. Найраніші з них відносяться до XI ст.

Завантажити реферат Завантажити реферат
Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10 

Подібні реферати:


Останні надходження


© 2008-2024 україномовні реферати та навчальні матеріали