Моральна Істина не Існує у готовому вигляді, сама по собі вона кожного разу народжується в людині, об'єднавши при цьому мудрість І любов до світу.
Такою людиною був відомий київський акушер-гінеколог Георгій Єрмолайович Рейн (1854—1942), У двадцять два роки він захистив дисертацію "До питання про видалення фібром матки через розтин черева". Під час Балканської війни Г Рейн на території Болгарії очолив лікувальний загін на 200 ліжок, де приймав не лише поранених росіян та болгар, а й полонених турків, згадують сучасники. З 1883 р. професор Г. Рейн працював у Києві Він заснував Київське акушерсько-гінекологічне товариство, очолював яке протягом 13 років І випустив у світ 12 томів праць. Георгій Єрмолайович спорудив у повіті акушерську клініку, а вираз "легка рука Рейна" став крилатим
У 1908— 1910 рр. Г Рейн на прохання Товариства Червоного Хреста тамував спалах холери на Донбасі та переміг епідемію. Саме цей видатний вчений висунув . пророчу думку про створення в Росії Міністерства народного здравія, але втілити в життя цю прогресивну Ідею Г Рейну не вдалося.
У 1917, а потім у 1919 рр. вчений повертається до Києва, щоб продовжити роботу за фахом На жаль, тут його чекало розчарування "Залишав я близький моєму серцю Київ з сумним передчуттям", — писав згодом Г Рейн Його подальший лікарський шлях пройшов через Константинополь, потім Софію, де лікар заснував кафедру акушерства, І закінчився у Ніцці. До останнього подиху Г Рейн служив суспільству
Добра совість "економна". Вона виконує велику внутрішню роботу, звільняючи суспільство від багатьох зусиль людина сама вершить над собою суд, сама себе контролює, виховує, оцінює, наказує Цікава життєва діалектика: щоб зменшити зовнішній контроль, критику, суд, повинні зростати самоконтроль, самокритика, самовиховання, тобто повинна розвиватися совість. Для отримання задоволення від спілкування кожний Із нас повинен показувати лише маленьку частину айсберга свого внутрішнього світу, залишати при собі численні переживання, труднощі, нещастя, долати злість.
Але якщо Існує добра совість, то чи може бути зла совість? Спостереження доводять, що у переважної більшості малолітніх злочинців важко виявити совість.
Думається, зла совість як така не Існує Інакше зло б не мало сили, яка б його стримувала. Совість як внутрішній контролер тісно пов'язана з суспільною свідомістю як зовнішнім моральним контролером. Але якраз через маніпуляцію суспільною думкою відкривається доступ до маніпуляцій совістю особистості, особливо коли вона недостатньо самостійна.
Адже у повсякденному житті важко відрізнити добро від зла. І тому необхідна совість, щоб самому розібратись у ситуації І прийняти моральні рішення.
У цьому плані варто звернутися до Історії життя та діяльності київського хірурга-благодійника Григорія Биховського (1861 — 1936) Вихованець університету Св Володимира, учень корифея хірургії Ф. Борнгаупта. За спогадами сучасників, Г. Биховський у 1898 р очолив благодійну Зайцевську лікарню на Олексивській вулиці (на межі Подолу та Курешвки) у Києві І майже безплатно тут працював чверть сторіччя
Г Биховський був Ініціатором товариства меддопомоги Діяльність товариства була різноманітною — від підтримки дитячих санаторіїв та клінік до субсидування пунктів дитячого харчування, так званих "Крапель молока". Але як поставилася пролетарська влада до цих філантропічних намагань? На жаль, з презирством. Газета "Пролетарська правда" у 1928 р. надрукувала навіть недоброзичливу статтю "Філантропи", у якій збиткувалася з мецената І. Зайцева: "Частина службовців із колишньої зайцевської лікарні цілком перенесла у радянські обставини старі звички . Але поки радянська рука не доторкнулася до порядків в організації крамарів, ми запропонували б прикрити лікарню танькою і включити до списків київських музеїв як музей буржуазної благодійності".
О часи, о вдачі . Коли навіть поняття добродійності вважалося контрреволюційним. Лише зараз повернено йому справжній зміст добра і совісності. То ж будьмо достойними нащадками Г. Биховського!
У моральній свідомості особливе місце займає екологічна совість, яка характеризується здатністю людини опікуватися природою, тваринним світом під час спілкування з ними і захищати цей світ від технократичного безкультур'я цивілізації, від тих, у кого совість взято у рамки "від і до". Цікаво, що фактично вперше кредо екологічної совісті ми зустрічаємо у словах чеховського доктора Астрова у п'єсі "Дядя Ваня". Його монолог неначе звернений до нас. "Коли я проходжу повз селянські ліси, які я врятував від знищення, або коли чую, як шепотять молоді дерева, посаджені мною, я усвідомлюю, що клімат трохи й у моїй владі і що коли через тисячу років людина буде щасливою, до цього чимось буду причетний і я". Підкреслимо, що то декларація самого Чехова. У своїх нотатках Антон Павлович якось зауважив: "Було б добре, якби кожен з нас залишав після себе школу, колодязь та щось подібне, аби життя не промайнуло без сліду".
С. А. Позднякова визначає п'ять основних принципів добросовісного лікарювання а) гуманне ставлення до хворого; б) уникнення! участі у діях, що шкодять здоров'ю; в) надання медичної допомоги всім, хто її потребує, незалежно від расової, політичної, релігійної належності; г) солідарність усіх лікарів у боротьбі за мир і соціальний спокій; д) збереження лікарської таємниці.
Перейдемо до змістовного розгляду моральних принципів лікаря І зупинимося докладно на принципі індивідуального підходу.
Лікувальний ефект буває максимальним тоді, коли методи обстеження і лікування обираються відповідно до Індивідуальних особливостей хворого. Лікарське мистецтво якраз і полягає у тому, щоб знайти "ключ" до "індивідуального замка" кожної людини.
Людина діалектичне поєднує у собі загальне, особисте (індивідуальне) і одиничне.
Індивідуальність детермінована як біологічними, так і соціальними чинниками. Особистісні характеристики людини поєднані з елементами організму через його психосоматичний зв'язок. Тому надзвичайно важливим необхідно вважати доведення тісного зв'язку між свідомістю та совістю.
Східна мудрість вчить, що слова не здатні передати усю глибину внутрішнього світу людини. Цією глибиною, яка не передається словами, є совість.
Вона нагадує крихкий і чутливий інструмент, який звучить від найменшого подиху людських стосунків. Інколи музику називають мовою, на якій людина розмовляє зі своєю совістю.
На чутливому Інструменті совісті грають як друзі, так і вороги, до нього торкаються близькі і чужі, живі і мертві, грають епохи, Ідеї, думки. Десь там, у надрах совісті, звучить і спадковість тривалої еволюції, суворий лікар І заспокійлива похвала. І сама людина виступає у ролі диригента свого ставлення до оточуючих, враження від світу і для світу. Не завжди добре знаєш тих, хто грає, хто настроює Інструмент і хто слухає. Але почуття добра і обов'язок вимагають, щоб звучання його було значущим і знайшло відгук у багатьох серцях.
Завантажити реферат