Японія

У 70–80-ті роки склалася якісно інша ситуація в розвитку господарства Японії. Багато факторів прискореного економічного розвитку вичерпалися. Лише високий рівень кваліфікації робочої сили (в поєднанні з певними традиціями дисципліни й культури праці) зберіг своє значення. Деякі фактори економічного зростання трансформувалися. Так, від практики запозичення зарубіжних технологій Японія перейшла до інтенсивного розвитку власних наукових досліджень (особливо прикладних), що створило розвинутий науковий комплекс. Ускладнення ситуації на світових ринках сировини і палива японська економіка згладила посиленим впровадженням енерго- та матеріалозберігаючих технологій. На новому етапі розвитку провідного значення набули наукомісткі галузі, продукція яких забезпечила зміцнення позицій Японії на світових ринках; зросло значення «індустрії інформації»; необхідність вирішення екологічних проблем стимулювала виникнення індустріально-екологічного комплексу.

Наприкінці 80-х років XX ст. в Японії склалося унікальне господарство, в якому поєднуються високоінтенсивні виробництва (енерго- та ресурсозберігаючі, ті, що базуються на «високих технологіях») і невиробнича сфера, орієнтована на високі світові стандарти якості життя.

Ринок праці в Японії репрезентований робочою силою з вельми високим рівнем фахової підготовки, культури праці та професійної мобільності. Показники продуктивності праці – одні з найвищих у світі. Причому за останні десятиріччя зростання продуктивності праці обганяло ріст заробітної плати, а заробітна плата поступово стала однією із найвищих у світі.

Японські підприємства мають сучасні основні фонди. Завдяки прогресивним амортизаційним відрахуванням підприємці не тільки використовують нове і найновіше устаткування, а й замінюють морально застаріле, навіть якщо не вийшов строк його фізичного зносу. Рівні фондоозброєності праці та фондовіддачі у провідних галузях матеріального виробництва вищі або дорівнюють західноєвропейським, чи наближаються до рівнів США.

Одними з основних внутрішніх ресурсів розвитку продуктивних сил стають модернізація техніки та перебудова технології виробництва. У промисловості досягнуто високих рівнів автоматизації, кібернетизації й роботизації виробництва. Основні зовнішні ресурси розвитку складаються за рахунок реалізації на світовому ринкові високоякісної та конкурентоздатної продукції наукомістких галузей промисловості й продукції наукового комплексу.

Поширена думка, що економіка Японії – це складна, розгалужена, добре впорядкована, високопродуктивна система, в якій ефективно взаємодіють ділові кола й урядові структури країни. Образно її називають «Джепен інкорпорейтед» – Акціонерним підприємством «Японія». Передусім простежуються особливості системи власності. В Японії склалось суспільство, де «корпорація понад усе». Багатство сконцентровано в руках корпорацій – юридичних осіб. Вони є основними власниками нерухомості й основних виробничих фондів, зростають їхні фінансові активи (володіння акціями, облігаціями та іншими цінними паперами). Індивідуальні власники капіталу стають другорядним чинником на ринку капіталу та цінних паперів.

Концентрація багатства в руках юридичних осіб і посилення їхніх можливостей порівняно з можливостями фізичних осіб має всебічні економічні та політичні наслідки. Корпорації починають контролювати політику, активно діють у сфері культури (видавнича справа, утримання музеїв, шоу-бізнес тощо), освіти та наукових досліджень. Спостерігаються радикальні зміни в структурі власності. Динаміка змін у розподілі акціонерного фонду визначає характер, цілі та мотиви діяльності корпорацій. Різко зменшується частка акцій, що перебувають в індивідуальній власності. Так, у 1950 р. пересічно акції фізичних осіб складали 70, а наприкінці 80-х – вже менше 30%, у 200 найбільших корпораціях Японії частка індивідуальних акціонерів наближалася до нуля. З іншого боку, у структурі акціонерного фонду зростає вага юридичних осіб, серед яких вирізняються дві великі групи – промислові та інші компанії, пов'язані між собою діловими зв'язками, та «інституційні інвестори» – юридичні особи, що дають на ринок цінних паперів акції страхових, пенсійних, університетських та інших фондів.

Ще одна важлива особливість власності в Японії – розширеність взаємного володіння акціонерною власністю. Класична схема, коли матірна фірма володіє акціями дочірньої або підконтрольної фірми, характерна для організації підприємницьких груп (кейрецу), однак більш поширені структури, де спостерігаємо взаємне володіння акціями, від простого випадку, коли акціями взаємно володіють матірна і дочірні фірми, до складних, коли десятки фірм у підприємницьких об'єднаннях (сюдан) володіють акціями одна одної. Подібна система взаємних зв'язків становить основу такої організації фінансового капіталу, за якої утворюються величезні конгломерати колективної власності, в яких володіння акціями здійснюється, головним чином, не задля отримання прибутку, а для забезпечення контролю та ефективного менеджменту.

У сучасному господарстві Японії переважають конкурентні засади організації підприємницької діяльності над монополією. Такі засади японського ринкового господарства існують насамперед тому, що в країні немає жодної цілком монополізованої галузі. У будь-якій міжгалузевій системі, про яку йтиметься далі, крупні підприємства складають лише ядро системи та й належать ці підприємства, як правило, різним фінансово-монополістичним групам. Інший важливий фактор конкуренції – велика кількість малих та середніх підприємств, їхня роль у господарстві Японії була завжди більш значною, ніж в інших економічно розвинутих країнах. У японських кейрецу традиційно навколо тієї чи іншої корпорації групуються дрібніші підприємства, і для них боротьба за участь в діяльності групи є важливим моментом конкуренції. Загалом же в країні велике значення конкуренції в комерційній діяльності пояснюється передусім динамічністю розвитку ринку, постійною зміною його внутрішньої структури, динамікою його меж.

В організації життєдіяльності та господарства в Японії велику роль відіграє держава. Країна має сталу систему державного програмування. Уже з повоєнних років у країні втілена в життя серія довгострокових планів економічного розвитку. В цих планах, звичайно, визначаються ті чи інші стратегічні політичні цілі (наприклад, подвоєння національного доходу, запобігання забрудненню навколишнього середовища, лібералізація зовнішньої торгівлі тощо); виявляються проблеми розвитку і розробляються механізми їх вирішення. Відповідальність за складання і реалізацію економічних планів несе державне Управління економічного планування.

У Японії досить дієздатна система державного регулювання. Держава через міністерства зовнішньої торгівлі й промисловості, фінансів, управління економічного планування, різноманітні спеціальні комісії та комітети активно впливає на різні сфери господарського життя: економічне зростання (темпи, структурні пропорції фінансових можливостей стимулювання тощо), процеси конкуренції та формування структури власності, розвиток освіти й науки, політику кредиту та грошового обігу, розробку стратегії зовнішньоекономічних зв'язків. Вплив цей здійснюється шляхом опосередкованих, переважно економічних засобів (податки, кредити, відсоткові ставки, пільги, система пріоритетів, митна політика тощо).