Українські реферати, курсові, дипломні роботи
UkraineReferat.org
українські реферати
курсові і дипломні роботи

Неоклассицизм

Реферати / Література / Неоклассицизм

Сьогодні ми відкриваємо для себе безсмертність музи, що в 20-ті роки дарувала натхнення Миколі Зерову. Магнетична сила їдей Миколи Зерова притягала до нього не один десяток митців.

Спробуємо здійснити перший підхід до творчості Миколи Зерова.

Мінявся, поглиблювався метод літературознавчого дослідження Миколи Зерова, але з юних літ він проніс переконання, що біографія письменника вирішальною мірою формує його творчі зацікавлення, всю систему поетичного космосу. Не будучі високої думки про власну поетичну творчість, він, однак, свої вірші вважав гарною канвою для спогадів, які збирався писати на схилі літ. Отож і ми пройдимо стежками та дорогами життя цього унікального митця, доля якого випала на складний, передреволюційний час, на епоху демократичного відродження 20-х років і трагічно завершилася на Соловецьких островах. Він прийняв цю долю як невідхильний закон і ніде не намагався схитрувати або обдурити. Ішов чесно і прямо, несучи в грудях, за його ж висловом, ”гострої розпуки гострий біль”, але водночас і незникаючу буттєву радість, що бриніла “мов співи давнини повноголосі”.

Дитинство його минуло в мальовничому Зінькові на Полтавщині, де він народився 26 квітня 1890 року в сім’ї Костянтина Іраклійовича Зерова, вчителя місцевої двокласної школи, згодом її директора, а з 1905 року – інспектора народних шкіл в Кролевці. Батько походив із селян і добре знав, скільки важить наука. Тому він зробив усе, аби його діти здобули вищу освіту. З п’яти синів (були ще 2 дочки) троє стали відомими людьми. Крім Миколи – Дмитро, видатний ботанік, академік АН УРСР, Костянтин, гідробіолог, і Михайло, поет, що виступав під псевдонімом Михайло Орест. Мати – Марія Яківна – походила з козацького роду Яресків з-під Диканьки. В сім’ї в ужитку була російська мова. Українська панувала на вулиці. Марія Яківна знала велику кількість народних пісень, гарно їх співала. Величезний вплив на національне самоусвідомлення Зерова справили зіньковский знайомий їхньої родини А. Лещенко і рідний дядько, материн брат Петро Яресько. Інтерес у сім’ї Зерових до літератури був великий. Зокрема, Микола навчився читати в 4 роки і світ класичного письменства залишив глибокий слід у його свідомості. У юному віці Микола, під впливом батька, також серйозно захоплювався ботанікою, географією, астрономією.

Закінчивши двокласну зіньківську міську школу (його однокласник Павло Губенко), з1900 до 1903 р. навчався в охтирській гімназії, у зв’язку з тимчасовим переїздом батьків в Переяслав, 1903-1908 р. – Перша Київська гімназія. Це був важливий період становлення літературних та лінгвістичних інтересів майбутнього поета : перекладача. Особливий вплив на нього справив учитель латині Сітрабша, в якого він навчався необов’язковій на той час древньогогрецької мови, зацікавленістю історією Микола зобов’язан М.Попову, М.Лятошинському. Вчителі формували громадянське обличчя гімназистів.

Вчився Микола блискуче, але медалі не дістав, через опозиційні настрої, закрамолу, як сам казав.

У восьмому класі заснував рукописний журнал “Скучающий восьмокласник” разом з В. Воскресенським (майбутній професор зоології), І. Кожичем (актор Московського художнього театру).

Микола мав природній хист до перевтілення, пародіювання, весеління друзів.

В 1908 році поступив на історико-філологічний факультет Київського Університету. Спочатку думав поступати до Петербурзького Університету, проте не мав надії попасти на казений кошт. Він хотів вчити історію та літературу Давнього Риму, але не було відповідних фахівців і перейшов на російський історичний факультет. Написав курсову роботу “Літопис Грабянки, як історичне джерело і літературна пам’ятка” (1913-1914 рр.), у 1912 р. – друкує статті у журналі “Світко”, виступає з рецензіями в газеті “Рада”. Враження цього часу відображається у 1920 р. в сонетоїді “Олесь” :

Коли ж минав патріотичний бред –

В смутному Києві, веселім Відні –

Він однаходив звуки відповідні

І запомений точив із себе мед, –

Бо ж він стільник, а не пуста вощинко,

Бо ж він Олесь, а не Грицько Чукринка

25 грудня 1934 року Микола Зеров від’їжджає до Москви.

27 квітня 1935 року його заарештовано.

20 травня – переводять до Києва, де звинувачують в участі у контрреволюційній націоналістичній організації.

1 – 4 лютого 1936 року відбувся суд. Перебуваючи на Соловках Микола Зеров переклав “Енеїду” Вергілія.

9 жовтня 1937 року, при перегляді справи винесена вища міра покарання, а 3 листопада 1937року був розстріляний.

 

 

Павло Филипович

(1891 - 1937)

Про цього написано чимало, щоправда здебільшого як про поета, і на жаль, значно менше як про чудового літературознавця, професора, викладача.

Повнота творчого самовияву поета і вченого Павла Филиповича припадає на 20-ті роки. Прийшов він у літературу вже сформованою особистістю, інтелігент, вихований на гуманних ідеях української та світової літератури. Сьогодні ми можемо тільки дивуватися, як вдавалося йому в жорстких умовах, “залізної доби” досягти злагоди своїх поетичних захоплень і наукових інтересів.Народився Павло Филипович 2 вересня 1891 року в селі Калітанівка на Київщині (тепер Черкаська область) у родині священика. Середню освіту здобув у відомій колегії Павла Гологана, та закінчив її у 1910 році і того ж року вступив до Київського університету на правознавчий факультет. Провчившись рік він переходить на історико-філологічний факультет слов’яно-руської філології. Писати почав рано, навчаючись ще у колегії. Перші твори написані російською мовою друкуються в російських журналах “Вестник Европы”, “Жатва”, “Заветы” під псевдонімом Павло Зорев.

На національне самоусвідомлення Павла Филиповича вплинула буржуазна революція 1917 року, яку він сприймає як “державно-національне відродження українського народу”. Відтоді П.Филипович пише українською мовою, перейнятий вірою у відродження рідної землі:

Не хижі заклики пожеж,

Не безнадійний рев гармати –

В поля майбутнього зайшла ти –

Минулу радість в них знайдеш.

А давнє слово на сторожі,

Напівзабуте слово те,

Як пишне дерево, зросте

У дні співучі і погожі.

(“Не хижі заклики пожеж”)

З 1917 року Филипович працює посаді приват-доцента в Київському університеті до 1933 року – професором, викладачем історії літератури.

Для поетики та естетики Павла Филиповича характерна людяна сутність його лірики, філосовського освоєння фолькльорного різноманіття української народної творчості.

У своїй поезії він рівноуважений і до історичного досвіду людства, і до навколишнього життя.

Найкращим здобутком поета є інтимна лірика, її філосовським осягненням світу, відвертістю у найпотаємніших почуттях.

Кому не мріялось, що є незнана Муза –

Безжурна дівчина, привітна і струнка,

Яка в минулому з’явитися уміла,

Поетам радості, і вроди, і любові,

І навіть дудочку приносила тоненьку,

І награвала їй пісні сама.

(“Кому не мріялось .”)

Завантажити реферат Завантажити реферат
Перейти на сторінку номер: 1  2  3 

Подібні реферати:


Останні надходження


© 2008-2022 україномовні реферати та навчальні матеріали