Проте справі розвитку української дитячої літератури всіляко перешкоджала шовіністична політика царизму. Багато прогресивних письменників зазнавали політичного переслідування . їхні твори для молоді нівечилися цензурою або зовсім заборонялися. Внаслідок такої політики водилися нанівець й українські періодичні видання. Якщо у Росії з 1850 по 1900 рік виходив 61 дитячий журнал, то відповідно в Україні рідною мовою видавалося всього кілька журналів та альманахів: „Наша хата", „Веселка", „Приятель дітей", „Бібліотека для молодіжі", „Молода Україна", „Дзвінок" (та й то більшість із них - на Західній Україні) [38, с. 80].
Незважаючи на важкі соціально-політичні умови, які склались тоді для української творчої інтелігенції, у 70 - 90-х роках з'являється ціла когорта передових національних майстрів художнього слова, які визначили новий етап у розвитку дитячої літератури. Так, І.Франко здійснив значні художні
відкриття в галузі літератури для дітей. Йому належать цікаві роздуми про дитячу літературу й читання (,Денщина-мати", „Байка про байку"). Він надавав великого значення вихованню молоді» її громадській активності, високим моральним, естетичним і гуманістичним рисам, адже „це справа цілої нашої будучими" [38, с. 80]
У цей період майже всі провідні українські письменники пишуть твори для дітей різного віку. Зокрема, І.Нечуй-Левицький створює класичний образ сильної й мужньої молодої особи, протестанта Миколи Джері в однойменній повісті та образи неспокійних, допитливих і кмітливих дітей в оповіданнях „Вітрогон", „Невинна", „Попались". Він же порушує морально-етичні проблеми у казках „Вдячний лев", „Мавка-злодюжка". Одним з перших в нашій літературі Панас Мирний зосереджує головну увагу на психології та внутрішньому світі дітей („Морозенко", „День на пастівнику", „Товариші" та ін.).
І.Манжура ввів у дитячу літературу образи наймитів і заробітчан („Бурлака", „З заробітків") та збагатив її творами з фольклорними мотивами різних жанрів („Зайка та Жаба", „Іван Голик", „Трьомсин-Богатир", „Казка про хитрого Лисовина"), ПТрабовський дав вагомі для дитячого читання зразки громадянської й пейзажної лірики („Надія", „Швачка", „Не раз ми ходили в дорогу", „Сироти", „До школи", „Я не співець чудовної природи"). Вражає поетичністю і життєвою достовірністю цикл віршів Я.Щоголева про козаків, їх непомерклу славу („Січ", „Запорозький марш", „Запорожець", „Козак", „Орел").
Однією з особливостей багатьох тогочасних творів для дітей було те, що на них позначився вплив прогресивних педагогічних ідей, фольклору, музичного, художнього і театрального мистецтв. Саме такий характер мають твори поета і композитора СВоробкевича, педагогів О.Кониського, М.Старицького, Олени Пчілки та особливо Б.Грінченка.
Ряд письменників і передових педагогів створюють аматорські дитячі театри. Наприклад, такий театр виник у м. Кадячі на Полтавщині з ініціативи
Олени Пчілки. Музику для дітей пишуть композитори М.Лисенко, С.Воробкевич, Ф.Колесса.
Зростання кількості і якості творів для дітей вимагало осмислення, прогнозування подальшого шляху розвитку. Так поступово народжується більш масштабна критика дитячої літератури. Маємо на увазі оглядові статті, рецензії та есе в журналах „Зоря", „Киевская старина", „Літературно-науковий вісник" „Учитель", „Земский сборник Черниговской губернии" та ,,Ріднии край". Збагачується бібліотека перекладної літератури для дітей, зокрема з'являються українською мовою переклади творів О.Пушкіна, М.Гоголя, І.Крилова, Жюля Берна, Г.-К.Андерсена, братів Трімм, Г.Бічер-Стоу, Марка Твена, Е.Амчіса, Р.Кіплінга, С.Томпсона, І.Чавчавадзе та ін. Значна частина цих перекладів вийшла друком у видавництві „Лан", що діяло на початку XX ст. в Києві.
Кінець XIX - початок XX ст. - новий період в історії української дитячої літератури. Він обумовлений складними політичними і культурними подіями. За незначний історичний проміжок часу відбулися три революції -одна 1905 і дві 1917 року, у вир яких була втягнута й Україна. Врешті-решт ці події докорінно змінили її політичне й духовне обличчя, набуває нового характеру й українська дитяча література, її кращим творам властиві гострота конфлікту, поглиблений психологізм, новаторство тем, ідей, образів і стилів. У ті роки І.Франко писав: „Ніколи досі на ниві нашого слова не було такого оживлення, такої маси конфліктів суперечних течій, полеміки різнорідних думок і змагань, тихих, але глибоких переворотів" [38, с. 82].
І справді, тоді глибокі перевороти . відбувалися у теоретичних судженнях та художній практиці багатьох письменників. Поляризація їх позицій давала про себе знати у політичних маніфестах і роздумах про роль митця слова у суспільстві. Однак правдою є й те, що вони були єдині у благородній боротьбі За соціальне й національне визволення України, за право її народу володіти рідною мовою, літературою і національними культурними традиціями. У цьому зв'язку правомірним буде ставити в один
ряд заслуги І.Франка, М-Коцюбинського» В.Стефаника, Лесі Українки, Олександра Олеся, МТрушевського та В.Винниченка. При всій строкатості поглядів вони тою чи іншою мірою сприяли дальшому розвиткові української дитячої літератури за нових історичних обставин.
Глибокі перевороти здійснювалися у світоглядно-естетичних поглядах корифеїв дитячої літератури М.Коцюбинського і Лесі Українки. Якщо на зорі своєї творчості вони поширювали Ідеї просвіти, то у період'апогею національно-визвольного руху центральне місце у їх творах посідають образи молодих борців за національну справу, виразники інтересів робітників і трудового селянства. Такою є молодь - Марко Гуща і Гафійка - з повісті „Фата моргана" та сповнені духу прометеїзму ліричні герої поезій „Слово, чому ти не твердая криця ." і „Де поділися ви, голоснії слова :" Ці ж письменники виявили яскраве новаторство і у використанні психологізму як засобу розкриття душевного стану юних персонажів („Харитя", „Ялинка", „Маленький грішник" та „Мамо, іде вже зима", „Давня казка", „Біда навчить", „Лілея" тощо)
Світових вершин у художньому дослідженні трагічної долі дітей досяг В.Стефаник. Він майстерно змалював драматичні картини з життя сільських дітей, різні грані їхніх характерів. Його_ твори, насамперед „Новина", „Виводили з села", „Кленові листки", „Катруся", ввійшли у золотий фонд класичної дитячої літератури. В.Стефаник виявив незвичайне обдаровання, поєднуючи глибину і масштабність думки з лаконізмом виразу, психологічно-емоційною насиченістю картин.
У тематику та образотворчі засоби творів для дітей чимало нового внесли О.Олесь та В.Винниченко. Так, для багатожанрових творів першого характерні схвильований ліризм і вплив народної пісні. І це стосується не лише його поезій (,3 дитинстві ще .", „Ялинка", „Веснянка"), а й казок („Злидні", „Бабусина пригода" тощо). В.Винниченко, виступаючи у жанрі прози, значно розширив її тематику і дав колоритні образи бідної сільської дітвори („Голота", „Федько-халамидник", „Бабусин подарунок" і ін.).
Завантажити реферат