Заробітна плата для робітника включає пряму і соціальну зарплату, виключаючи виплати на відкладену зарплату(внески в пенсійний фонд або фонд соціального страхування) та кошти на оплату прямих податків, якими оподатковуються особи найманої праці. В результаті у працівника залишається частковий прибуток.
Крім цього, розрізняється також номінальна і реальна заробітна плата. Перша з них означає суму грошей, яку отримують робітники за свою працю. Друга засвідчує кількість товарів і послуг, які працівник може придбати на зароблені гроші. З метою визначення рівня реальної зарплати індекс номінальної ділиться на індекс вартості життя.
Оплата праці грає подвійну функцію: з одного боку, є головним джерелом прибутків робітників і підвищення їх життєвого рівня, з іншого - основним важелем матеріального стимулювання росту і підвищення ефективності виробництва. При більш близькому розгляді можна виділити наступні функції заробітної плати:
Ø забезпечує відтворення робочої сили, тобто підтримання умов життя робітника, який повинен мати можливість нормально жити, відпочивати від роботи, ростити дітей (майбутні трудові ресурси);
Ø матеріальне стимулювання:
підвищення кваліфікації(у підприємствах зацікавлені у висококваліфікованих кадрах, яким платять більшу зарплату, тому робітник повинен підвищувати свою кваліфікацію);
підвищення продуктивності праці;
поліпшення якості продукції.
Таким чином, ціною праці є заробітна плата - грошовий вираз вартості і ціни робочої сили. Зарплата визначається вартістю засобів існування, необхідних для її відтворення. До неї входять вартість харчування, одягу, взуття, послуг, витрат на утримання сім’ї, освіту, охорону здоров’я, відпочинок, задоволення культурних запитів та інші потреби.
3. Особливості відтворення робочої сили як особливого товару в сучасній Україні
Визначення сутності ринку робочої сили було і залишається предметом гострих дискусій. Ринок робочої сили розглядався як економічна категорія, властива лише капіталістичному суспільству, а безробіття - як результат дії пануючих на ринку праці відносин. Зараз є мало наукової та нормативно-правової літератури, в якій давалося б чітке визначення ринку робочої сили, його ролі ті функцій. Дослідники розглядають головним чином окремі аспекти і висловлюють часто діаметрально протилежні за своїм змістом думки.
Ряд науковців розглядає ринок робочої сили як сферу обігу специфічного товару “робоча сила”[1].
Зустрічаються визначення ринку робочої сили, з одного боку, як механізму саморегуляції попиту на робочу силу ті її пропозицію, а з другого - як такого, що не регулює безпосередньо процесів купівлі-продажу робочої сили, а лише створює умови для задоволення попиту та пропозиції, опосередковуючи узгодження потреб роботодавця і того, хто має бажання працювати за наймом.[2]
Проте було б невірно зводити ринок робочої сили лише до сфери обміну, в якій здатність до праці переміщається від її власника до споживача. Ринок праці відіграє важливу роль у забезпеченні безперервності процесу відтворення найціннішого товару для суспільства - робочої сили. Саме в цьому і полягає економічна сутність ринкових процесів. Тому найбільш повним є визначення І. Масової, яка вважає, “ . що ринок праці являє собою складну систему відносин з приводу обміну індивідуальної здатності до праці на фонд життєвих благ, необхідних для відтворення робочої сили та розміщення працівника в систем суспільного поділу праці за законами товарного виробництва й обігу.”*
Економічно прийнятними та рівнозначними слід вважати використання двох термінів - ринок робочої сили і ринок праці, оскільки вони тісно поєднані, взаємно доповнюються, переходячи в процесі ринкових відносин з одного в другий.
Основними компонентами ринку робочої сили є попит, пропозиція і ціна, співвідношення яких і визначає його кон’юнктуру. Попит - це суспільно платоспроможна потреба в робочій силі. Він визначається обсягом і структурою суспільного виробництва, рівнем продуктивності праці, кон’юнктурою ринків капіталу, товарів та послуг, ціною робочої сили, а також правовими нормами, які регламентують їх використання тощо. Пропозиція - це контингент працездатного населення, що пропонує свою роботодавчу здатність до праці в обмін на фонд життєвих благ. На неї впливають: демографічна ситуація, характер і зміст праці, інтенсивність вивільнення робочої сили, система оплати праці та ін. Залежно від кількісних та якісних характеристик складових ринку можуть спостерігатися трудонадлишкова, трудодефіцитна та трудорівноважна ситуації. Так при перевищенні пропозиції над попитом ціна робочої сили знижується, виникає її надлишок, скорочується зайнятість, з’являються безробітні; при зворотній ситуації відчувається дефіцит, зростають ціна та зайнятість робочої сили. Трудорівноважна ситуація можлива більше в теоретичному, ніж в практичному плані, оскільки передбачає збіг попиту і пропозиції, відповідність їх за обсягом і структурою. Такий баланс важко досягається і нестабільний у часі.
Сучасна кон’юнктура українського ринку праці характеризується глибокими диспропорціями у співвідношенні попиту і пропозиції робочої сили. Це сталося через певні причини. По-перше, обсяг валового внутрішнього продукту в 1997р. порівняно з 1992р. скоротився до 45,2%, промислове виробництво - до 45,2%, виробництво товарів народного споживання - до 63,3%. У сільському господарстві також триває зниження обсягів продукції.[3]
Ситуація, що нині спостерігається в нашій країні, є наслідком загальної економічної кризи, яка охопила практично усі галузі економіки. Проте найбільш уроджені уражені ті галузі промисловості, що традиційно є місцем застосування передусім жіночої праці: легка, харчова, медична тощо. Рівень зайнятості жінок скоротився за рахунок зменшення попиту на робочу силу.
По-друге, через відсутність ресурсів, скорочення державних капітальних вкладень у більшості підприємств різко скорочується й інвестиційна діяльність. Починаючи з 1992р. В економіці України простежується чітка тенденція до скорочення інвестиційних процесів, їх спад набагато перевищив темпи зниження ВВП. Якщо за 1992-1997рр. ВВП скоротився на 49,5%, то капітальні вкладення – на 64%[4]
Упровадження іноземного капіталу впливає на формування попиту на робочу силу подвійно: з одного боку, при створенні спільних підприємств підвищує попит на найману працю, а з іншого - знижує попит на робочу силу, якщо аналогічні державні підприємства не зможуть витримати конкуренції і стануть низькорентабельними. Співвідношення цих процесів залежатиме від темпів впровадження іноземних інвестицій і державних заходів щодо захисту вітчизняного виробника. Нині товарна інтервенція пригнічує вітчизняного товаровиробника і призводить до скорочення робочих місць, зниження обсягів виробництва, з якими корелюються рівні доходів і зайнятості. Скорочення заробітної плати, відсутність грошей у населення скорочує і збут продукції. Платоспроможність населення безпосередньо пов’язує попит і пропозицію. Якщо є попит на товари і послуги, то відповідно підвищується рівень виробництва і зайнятості. Природно, що таке погіршення економічних показників призводить до різких зниження попиту на нову роботу.
Завантажити реферат