Продуктивні сили

Як і будь-який інший товар, робоча сила має дві сторони: споживну вартість і вартість. Але робоча сила — товар специфічний.

Капіталіст купує робочу силу, точніше тимчасове розпорядження нею, але її виробниче спо­жи­вання означає включення у процес праці не лише фізичних і духовних властивостей людини, а всієї людської особи з притаманними їй метою, волею, свідомістю, культурними навичками тощо. Це надає вартісним властивостям людської робочої сили особливого харак­теру і по­зна­чаєть­ся на кожній із сторін товару робоча сила. З погляду споживної вартості специфіка цього товару виявляється в тому, що у процесі його споживання він не зникає, а створює нову вартість, більшу від вартості самого товару робоча сила. Отже, в основу визначення споживної вартості товару покладено абстрактну працю (певну її кількість). Конкретна праця не є для капіталіста специфічною вартістю, оскільки вона не впливає на процес самозростання вартості. Тому специфічність вартості товару робоча сила полягає у здатності до такої кількості абстракт­ної праці, яка перевищує необхідні витрати праці на відтворення самої робочої сили.

Російські економісти Я.Певзнер та С-Брагінський стверджують, що робоча сила є предметом купівлі-продажу в умовах рабовласницького та кріпосницького ладу, за капіталізму продаються її послуги на певний, обумовлений контрактом час, а робітник залишається її господарем.

З цим важко погодитися. Адже одна з найважливіших умов перетворення робочої сили на товар - особиста свобода її власника - найманого робітника. Такої свободи не мав ні раб, ні селянин - кріпак. Крім того, за наявності юридичної свободи робітник повинен бути економічно залежним, тобто позбавленим засобів виробництва і засобів існування. В умовах рабов-власництва та кріпосництва ця друга найважливіша умова також не виконувалася.

Непослідовність позиції Я.Певзнера та С.Брагіиського ви­являється ще в одному. «Якщо навіть прийняти тезу, — пи­шуть вони, — згідно з якою наймач купує робочу силу, здат­ність до праці, то необхідно виходити з того, що оцінює він цю здатність не за тим, скільки і чого потрібно робітникові для підтримання його життя і працездатності, а насамперед за результатами праці, тобто за тим, яка плідність праці кожного власника робочої сили зокрема».

Як стверджував К. Маркс, якщо робочу силу розглядати з погляду вартості, то зрозуміло, що, як і будь-який інший то­вар, вона потребує суспільне необхідних витрат на своє від­творення в пев­них суспільних умовах. Мінімальна межа цих витрат — вартість життєвих засобів, що фі­зич­но необхідні робітникові. Водночас для відтворення робочої сили потрібно більше витрат, ніж для створення фізично необхідних робіт­никові життєвих засобів. По-перше, робітник не вічний, і від­повідно відтворення робочої сили повинно включати витрати на утримання його сім'ї. По-друге, для виконання більш складної роботи необхідний певний рівень освіти і кваліфікації робіт­ника, що вимагає додаткових витрат на робочу силу. По-третє, на відміну від звичайних товарів, робоча сила (та її носій — людина) історично розвивається, на величину її вартості впли­ває соціально-історичний елемент. Останній відображає роз­виток робітничого класу, його ма­теріальних і духовних пот­реб у результаті прогресу інших елементів системи продук­тивних сил, еволюції суспільних відносин (оскільки сутність людини — це сукупність суспільних відносин), а також бо­ротьби трудящих за поліпшення свого становища.

На думку Я.Певзнера та С.Брагінського (яка відображає теорію загальної рівноваги, роз­роб­ле­ну в основному А.Маршаллом та Л.Вальраеом), за умов рівноваги попиту та пропо­зиції вар­тість послуг усіх факторів (у т.ч. робочої сили) від­повідає їх граничній продуктивності, тобто внес­ку у вироб­ництво продукту (варторсті). Саме ця вартість і виплачується робітникові — про­дав­­цю послуг праці. Більш конкретно ця величина визначається не тим, як оцінює підприємець по­тре­би робітника для підтримання його життє- і працездатності, а результатами праці, тобто плід­­ністю праці кожного власника робочої сили зокрема. Позитивним у такому підході є спроба оці­нити вартість товару з погляду не лише суспільних витрат виробництва, а й корисності, його ко­ри­сного ефекту.

На жаль, цей конструктивний підхід вони не цілком засто­совують, розглядаючи вартість ро­­бо­чої сили (або послуг ро­бочої сили, послуг праці, на їхню думку). Так, ці вчені підхо­дять до роз­в'я­зання цього питання лише з погляду корисного ефекту праці, нехтуючи при цьому суспільне необхідними вит­ратами виробництва на відтворення робочої сили. Вони зде­більшого розв'язують проблему з точки зору капіталіста, ігно­руючи при цьому інтереси найманого робітника, якому пот­рібні засоби для відтворення власних життє- і працездатності та життєздатності членів його сім'ї.

Намагаючись обгрунтувати більшу доцільність застосуван-ня категорії «вартість послуг праці», Я.Певзнер та С.Брагінсь-Кий посилаються на те, що на підтримання відтворювального процесу сучасна держава змушена витрачати майже третину національного доходу. На наш погляд, цей факт саме й свід­чить про пріоритетність вживання категорії «вартість робочої сили». Він показує, що вартість цього товару (навіть якщо стати на точку зору авторів концепції «факторів виробницт­ва») не знаходить адекватного виміру лише з огляду на його граничну корисність, що вирішальну роль тут відіграє підхід з боку вартості суспільне необхідних витрат для відтворення робочої сили нормальної якості (нормальної щодо рівня роз­витку продуктивних сил, суспільного характеру виробницт­ві»). Щоб постійно відтворювати таку робочу силу, суспільст­во, яке неспроможне зробити це в межах корпоративної влас­ності, в особі держави витрачає значну частину національного доходу на соціальні цілі. Такий підхід слід доповнити оцінкою вартості товару робоча сила з огляду на її корисний ефект.

2.2. Засоби виробництва.

Засоби виробництва - сукупність засобів і предметів праці, які використовуються людьми в про­цесі виробництва матеріальних благ.

2.2.1. Предмет праці.

Предмет праці — це то, на що спрямована праця людини, що складає матеріальну основу май­бутнього продукту.

В переважній більшості предмети праці в сучасних умовах самі являються продуктом попе­редньої праці: ме­тал на машинобудівельному заводі, цемент в будівництві, хло­пок на прядільній фабриці та інше. У кінцевому рахунку усі вони чер­паються з комор природи.

Природа, земля — спільні предмети людської праці. Ті з них, які людина знаходить в самій природі (девствений ліс на корню, камений вуголь в недрах землі, риба в воді і інше), правомірно називати первісними. Піддаваючись перероботці, з часом все більш глибокій, вони перетворюються в сири матеріали або полуфабрикати. З розвітком науково-технічної револю­ціі з’являється можливість створювати якісно нові предметы праці з заздалегіть заданими властивостями, саме такі, які відсутні в самій природі. Але й при цьому первинною основою залишається земля, природа. Зараз, як і в мунулому, повністю зберігають силу слова вы­датного англійського экономіста Уільяма Петті: праця — ботько богатство, земля — його мати.