Формування духовності учнів у навчальному процесі

На сучасному етапі проблемою духовності займаються І.Зеліченко і Б.С.Братусь. Ці вчені – психологи вважають, що основним поняттям духовності є дух. І визначають дух – як джерело енергії і саму енергію психологічної діяльності. Дух прагне піднести світ, а психологічним органом рефлексії духу виступає свідомість. [40; 50]

В свою чергу за їх визначенням “духовність - це тяжіння до любові, гармонії, до прекрасного”. [54; 102]

О.І.Зеліченко подає оригінальну концепцію духовного світу, який є вищим щаблем у ієрархії. Духовну кризу автор розуміє як нездатність зробити наступний крок у своєму розвиткові, який виявляється перш за все у дезорієнтації та спустошенні.

Психічними проявами духовності, на думку О.І.Зеліченка, є любов, творчість, пошук, розвиток.

Б.С.Братусь правомірно визнає, що духовність – це сутнісна якість людини, яка втілює в собі активне прагнення знайти найвищий смисл свого існування, співвіднести своє життя з абсолютними цінностями, до духовного універсалу загальнолюдської культури.

Проблема духовності є однією з головних проблем сучасної педагогіки. Це питання висвітлено у працях таких вчених: С.Соловейчика, І.А.Зязюна, Г.М.Сагача, В.М.Сагоновського. Але розуміння цієї проблеми подають кожен по-різному.

С.Соловейчик стверджує, що складовою частиною “духовності” є “дух”. І зазначає, що дух, це:

- основа всього найкращого, що є в людині;

- людське в людині;

- сутність людини, прагнення до правди, добра й краси.

Педагог зазначає, що духа немає поза людиною, дух існує лише в кожній людині. І з цього основною поняття про дух ми можемо конкретно визначити, що таке духовність.

Духовність – це одна з характеристик людини, а головне, вона визначає усі його матеріальні якості, її цінність [32; 13].

Якщо сучасний педагог С.Соловейчик обов`язково пов`язує поняття “духовність” з поняттям “духу”, то такі сучасні педагоги І.А.Зязюн, Г.М.Салач пов`язують духовну людину з розумною. На їхню думку, “людина розумна” на сучасному етапі виявилася нездатною подолати усякі кризи життя , а тому загострився інтерес до людини духовної, яка по-новому ставиться до цих проблем; усвідомлюючи необхідність абсолютних цінностей та ідеалів з метою уникнення глобальної катастрофи.

На думку цих же науковців, без культу духовності людство загине. То що ж таке духовність?

Духовність - це спосіб розбудови особистості, це, образно кажучи, зустрічі з самим собою - своєю душею, внутрішнім "я" [30; 87].

Духовність - це вихід до цих інстанцій формування, конструювання особистості та її менталітету [30; 8]

В сучасній педагогіці виникло таке поняття, як "духовний потенціал особистості". Це поняття треба розуміти, як здатність інтегрувати дії, спрямовані на внесення гармонійної впорядкованості в оточуючий світ.

У своїй подальшій роботі ми будемо користуватись таким визначенням духовності.

Духовність - це індивідуальна вираженість у системі мотивів особистості двох фундаментальних потреб; ідеальної потреби пізнання й соціальної потреби жити, діяти для інших [39; 104].

З визначення можна зробити висновок про структуру духовності. Структурними компонентами духовності ми вважаємо:

- індивідуальну вираженість людини;

- духовні потреби людини;

- пізнавальні потреби людини;

- соціальні потреби людини;

- потреба самоактуалізації людини;

- потреба діяльності людини

Розкриємо суть кожного компонента духовності. Для цього треба визначити, що ж ми розуміємо під поняттям "потреба".

Потреба - це стан нужди в об`єктивних умовах, предметах, без якої неможливий розвиток та існування живих організмів, їх життєдіяльності [33; 102]

Потреби людини треба розглядати як особливий психологічний стан індивіда, як не співвіднесеність в психіці особистості внутрішніх і зовнішніх умов діяльності. Потреба - це джерело активності людини.

1. Індивідуальна вираженість - це життєвий шлях людини у суспільстві, це свідомість і самопізнання людини, це коли особистість, як свідомий суб`єкт розуміє не тільки оточуючих, але й себе у своєму ставленні до оточуючих.

2. Духовна потреба людини - це внутрішній світ людини, її морально-етичні цінності. Це пошук істини і сенсу життя людиною. Це пізнання людиною свого "я", потреба людини слухати класичну музику, читати книги, ходити до театру. Вміння людини оцінювати навколишній світ, людське оточення.

3. Пізнавальні потреби - це рівень розумового розвитку особистості, її жага до пізнання, підвищення свого інтелекту. Потреба людини у навчанні.

4. Соціальні потреби - це соціальний успіх людини, а звідси впевненість в собі у суспільстві. Це ще й потреба у аффіліації, тобто прагнення людини допомогти іншим. Це вміння людини жити в суспільстві за його законами і водночас проявляти інтерес чуйність, допомогу іншим.

5. Потреба самоактуалізації - це потреба в розумінні особистого шляху, це реалізація своїх можливостей і здібностей. Людина, яка досягає рівня самоактуалізації, повністю реалізувавши свої здібності і можливості, постає як свідома особистість. Потреба самоактуалізації це і розуміння людиною своєї мети в житті і шляхів її досягнення.

6. Потреба діяльності - це потреба в організаційній роботі, розуміння задач, які ставить перед людиною суспільство, і в свою чергу виконання обов`язків, які постають перед людиною.

Таким чином, критерії духовності, це:

- орієнтація людини на вищі естетичні цінності, вчинки по совісті;

- ставлення людини до громадської діяльності;

- прагнення особи до пізнання;

- розуміння людиною сенсу буття

Для характеристики критеріїв, об`єднуємо їх у табл. 1.1

Таблиця 1.1

Критерії духовності

Тож з`ясуємо, що ж притаманно для кожного рівня сформованості духовності учнів.

Якщо людина з високим рівнем сформованості духовності, то вона володіє системою умовностей та регламентацій поведінки, має такий рівень культури, при якому спрямовує свою власну природу, свої думки, дії й діяльність на збереження. створення добра, гармонії, прекрасного в житті інших людей ( тобто високий рівень сформованості).