Найбільш проблемним, мабуть, буде пільгове пенсійне забезпечення в тих сферах, де шкідливі та небезпечні рівні професійних ризиків залежать від майбутнього технічного удосконалення і роботодавець об’єктивно не може повністю їх усунути. Можливо відповідальність за пільгове пенсійне забезпечення таких професійних категорій слід передбачити в межах державної пенсійної системи.
Відносини в системі недержавного пенсійного забезпечення мають бути договірними, що передбачає добровільну участь і рівність прав суб’єктів цих відносин. Водночас на корпоративні пенсійні фонди покладатиметься обов’язок виплачувати пільгові пенсії у зв’язку з особливими умовами праці, що передбачає поєднання як добровільної, так і обов’язкової участі роботодавця. Всупереч цьому проект Закону “Про недержавні пенсійні фонди” не встановлює чітких критеріїв розмежування названих двох форм. Обов’язковість професійного пенсійного страхування повинна передбачатися не в рамках цілої економіки, а лише в певних галузях для працівників окремих професій.
Створення недержавних пенсійних фондів потребуватиме певних правових гарантій їх надійності, тобто спроможності відповідати за своїми зобов’язаннями перед учасниками та забезпечувати повну реалізацію пенсійних прав громадян. Першою такою гарантією має стати закріплення на законодавчому рівні правової природи фонду як некомерційної організації. Метою його інвестиційної діяльності має бути не збагачення засновників, а реалізація статутних цілей фонду, тобто фінансування пенсійного забезпечення громадян.
Певною гарантією стало б і нормативно-правове регулювання умов та порядку створення недержавних пенсійних фондів: державна реєстрація як самих фондів, так і пенсійних схем, які ними використовуватимуться, а також ліцензування цього виду діяльності. Процедура реєстрації та ліцензування забезпечить реалізацію функцій державного контролю за створенням та діяльністю фондів, що зменшить можливість правопорушень в системі. Слушні й пропозиції економістів щодо необхідності законодавчого закріплення системи економічних нормативів: розміру статутного фонду, норми страхового резервування коштів, мінімального відсотка вкладення активів у державні цінні папери[33].
Однією з гарантій є законодавче закріплення відповідальності засновників недержавних пенсійних фондів перед його учасниками у випадку банкрутства чи ліквідації фонду. На думку С.Сиваша найбільш прийнятою формою б повна солідарна відповідальність засновників. При чому ліквідація недержавних пенсійних фондів можлива лише за умови повного розрахунку з учасниками або при наявності правонаступника за зобов’язаннями фонду перед майбутніми пенсіонерами. Звичайно, що роль держави в системі недержавного пенсійного забезпечення має полягати лише у законодавчому врегулюванні умов та порядку створення цих фондів та контролі за їх діяльністю. Фінансових зобов’язань в сфері недержавного пенсійного забезпечення держава покладати на себе не зобов’язана.
У зв’язку з тим, що основним видом трудових пенсій є пенсія за віком, пропоную розглянути наступні проблемні питання стасовно них.
Доцільно на законодавчому рівні закріпити вартісну величину прожиткового мінімуму і керуватись саме цим одним нормативом як при виплаті соціальних допомог, пенсій, так і при встановлені мінімальної заробітної плати. В усякому разі це внесе ясність як у соціальне законодавство, так і у практику його застосування.
Закріпити це можна, наприклад в Законі “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року.
У частині 3 приамбулі цього Закону написано, що закон гарантує соціальну захищєность пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтированому на прожитковий мінімум. Закон гарантує, але ж на практиці мінімальна пенсія значно нижче ніж прожитковий мінімум. І, що означає “орієнтированому”, треба чітко вказати: “не менш ніж прожитковий мінімум”. Далі ідеться, що пенсії підлягають регулярному переогляду, але не вказано в який строк. Наприклад, цей строк може складати один рік. Тоді це буде звучати так:
“Закон гарантує соціальну захищеность пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, не менш ніж прожитковий мінімум, а також регулярного переогляду їх розмірів раз на один рік узв’язку з підвищенням розміра мінімального прожиткового мінімуму”.
В процесі реформування пенсійної системи дискусійним виявилось питання про можливість підвищення пенсійного віку громадян.
Так, наприклад, С.Сивак вважає, що пенсійний вік повинен враховуватися з настанням старості людини, яка за медичними показниками настає у 65-річному віці, тоді як загальний пенсійний вік в Україні становить 60 років для чоловіків і 55 років для жінок[34].
А втім, середня тривалість життя в Україні скорочується. За даними статистики, вона складає 62 роки для чоловіків і 73 роки для жінок, а частина зовсім не доживає до 60 і 55 років відповідно. Отже зростання кількості пенсіонерів за віком не відбудеться, навпаки, кількість їх зменшується. Люди пенсійного віку складають приблизно 1/5 від загальної чисельності населення України. Той факт, що населення помітно старішає є характерним для всіх розвинених держав. Це свідчить про зниження народжуваності у країні.
Тому з погляду на це, я пропоную зовсім відмінити такий юридичний факт, як настання пенсійного віку. При визначенні права особи на трудову пенсію і використовувати його як підставу, що дає право на соціальну пенсію. А як основний юридичний факт, що обумовлюватиме право особи на трудову пенсію, використовувати лише страховий стаж. Це період, протягом якого громадянин підлягає обов’язковому пенсійному страхуванню за рахунок сплати страхових внесків самих громадян, їх роботодавців або бюджету.
Держава встановлює мінімально необхідний страховий стаж для призначення трудової пенсії, наприклад він може становити 35 років, як що людина в середньому починає працювати з 18 років, то на пенсію вона може вийти в 53 роки. А набувши законодавчо встановлений та мінімально необхідний страховий стаж, громадянин самостійно вирішуватиме питання: продовжувати йому працювати, чи звертатись за пенсією. Адже вік припинення трудової діяльності є індивідуальним і не завжди пов’язаний із законодавчо встановленим пенсійним віком, як підставою виникнення права на пенсію.
Як що людина звертається за пенсією, то вона втрачає право на працю, а якщо продовжує працювати, то не має права звернутися за пенсією.
Але страховий стаж не єдиний юридичний факт, який є підставою для отримання пенсії за віком. Таким юридичним фактом може бути, наприклад, грошова сума на спеціальному рахунку працівника. Вона може бути вказана в Законі “Про пенсійне забезпечення” і складати, наприклад, не менше 15100 гривень. Поясню чому: якщо в середньому людина буде виходити на пенсію десь біля 53 років, а середня тривалість життя складає 70 років, тоді в середньому людина після виходу на пенсію живе 17 років. Якщо мінімальна пенсія складатиме наприклад 74 гривні, то їй потрібно буде 15096 гривень на сплату пенсії. Тоді кожного місяця працівник повинен класти на свій пенсійний рахунок біля 36 гривень. Ця сума може бути переглядена узв’язку з підвищенням мінімальної пенсії. Якщо пенсіонер проживе більше ніж 70 років, тоді пенсію йому буде сплачуватися за рахунок коштів бюджету.
Завантажити реферат