Вступ
Органи внутрішніх справ є одним із елементів системи правоохоронних органів України. Їхня діяльність спрямована на забезпечення громадського порядку на всій території держави. Вона знаходить свій вираз у функціях зазначених органів.
І метою даної роботи є з'ясування їхньої структури, тобто які органи виконують відповідні функції, зрозуміти їхній взаємозв'язок. Так само в цій роботі відбувається виявлення функцій усі системи органів внутрішніх справ. Приведення розгорнутої історичної довідки допоможе зрозуміти становлення органів внутрішніх справ у минулому сторіччі, і які правові акти регулювали і регулюють діяльність цих органів.
Історія створення внутрішніх органів
Корені процесу становлення радянської міліції ідуть у Лютневу революцію в Росії. Після скинення самодержавства царська поліція була ліквідована. Юридичним закріпленням процесу ліквідації стали постанови Тимчасового уряду від 06.03.1917 р. про ліквідацію корпуса жандармів, і від 10.03.17 р. про скасування Департаменту поліції. Була проголошена заміна поліції «народною міліцією». Правовою основою організації і діяльності міліції визначалася в постановах Тимчасового Уряду «Про твердження міліції» і «Тимчасовому положенні про міліцію», видані 17 квітня 1917 року. У своїй постанові Тимчасова постанова намагалася не допустити існування одночасно і народної міліції і збройних формувань трудящих, що існували в цей неясний час. Виниклі під час Лютневої революції Ради робочих і селянських депутатів одночасно з народною міліцією організовували загони робочої міліції й інші збройні формування трудящих, що охороняли фабрики і заводи, і спостерігали за охороною суспільного порядку. У постанові «Про твердження міліції» Тимчасовий уряд указало, що призначення народної міліції відбувається державною адміністрацією. Таким чином, народна міліції, створена відразу після Лютневої революції, стала невід'ємною частиною державного апарата.
Після Жовтневого перевороту, як зараз прийнято говорити, II Усеросійський з'їзд Рад юридично закріпив утворення Радянської держави і закріпив ліквідацію Тимчасового Уряду і його органів на місцях і в центрі. Центральні органи міліції припинили своє існування 2 грудня 1917 року. На місцях усі залежало від волі нових «хазяїнів життя». У багатьох містах і районах міліція Тимчасового Уряду розпускалася, в інших же — здійснювалася її реорганізація під керівництвом напівписьменних політпрацівників.
Правовим підстава організації радянської міліції постанова НКВД «Про робочу міліцію» видане 28.10(10.11). 17 р. У цій постанові не передбачалися організаційні форми міліцейського апарата. Зв'язано це було, насамперед, з поглядами правлячої верхівки на державний устрій. Погляди ці полягали в тому, що зі зламуванням старої державної машини, насамперед, ліквідувалися армія і поліція, а їхньої функції переходили до збройного народу. Такий погляд існував якийсь час після Жовтневої революції. Організаційно-правове вираження ця ідея одержала в тім, що формування робочої міліції відбувалося, як правило, на основі добровільності, і лише в окремих випадках формування відбувалося на основі повинності вводи Радами.
У силу того, що формування робочої міліції не мали постійного штату, вони носили характер масових самодіяльних організацій. Однак реальне положення справ показало нежиттєздатність подібного підходу до організації ОВД. Керівництво партії володіло в той час тверезим розумом і здоровою пам'яттю. Вже в березні 1918 року комісар НКВД поставив перед Урядом питання про організацію радянської міліції на штатних початках. Це питання було розглянуто на засіданні Уряду, і НКВД було запропоновано розробити і внести проект положення про радянську міліцію. 10 травня 1918 року колегія НКВД прийняла наступне розпорядження: « Міліція існує як постійний штат облич, що виконують спеціальні обов'язки, організація міліції повинна здійснюватися незалежно від Червоної Армії, функції їх повинні бути строго розмежовані». 15 травня це розпорядження було розіслано по телеграфі всім губернаторам Росії. 5 червня того ж року, був опублікований проект Положення про народну робочо-селянську охорону (міліції). У ньому уточнювалося і розшифровувалося розпорядження НКВД, що ми цитували. Потім, з'їзд голів губернський Рад, що проходив з 30.07. по 01.08.18 р. «визнав необхідність створення радянської робочо-селянської міліції». 21.08.1918 року СНК розглянув проект Положення про радянську міліцію. СНК доручив НКВД, разом із НКЮ, переробити проект в інструкцію, пристосувавши її (інструкцію) до виконання прямих обов'язків міліції. І, нарешті, 21.10.1918 року НКВД і НКЮ затвердили Інструкцію про організацію радянської робочо-селянської міліції. 15.10.1918 р. ця інструкція була розіслана в губернські і повітові керування міліції. Вона встановлювала організаційно-правові форми міліції для всієї Російської Федерації. Центральним органом радянської міліції стало Головне керування міліції. Воно здійснювало: загальне керівництво діяльністю радянської міліції; видання наказів і інструкцій, що визначають технічну і, обов'язково, політичну сторони роботи; нагляд за діяльністю органів міліції і т.п. Основні ланки апарата міліції складали губернські і повітові керування. Великі міста могли мати свою міську організацію міліції, але з особливого дозволу НКВД. Низова ланка апарата — ділянка на чолі з дільничним начальником, якому підкорялися старші міліціонери і міліціонери. Губернські керування були одночасно органами НКВД і органами губернського Виконкому Рад. У грудні 1918 року ГУ міліції розробило і затвердило Загальну інструкцію міліціонерам, Інструкцію районним начальникам і їхнім помічникам, Інструкцію старшим і черговим по районі міліціонерам, Інструкцію з уживання зброї. Усі нормативні акти були схвалені Першим Усеросійським з'їздом завідуючих губернськими і міськими керуваннями міліції.
Система карного розшуку виникла в жовтні 1918 року, після твердження в складі Головного керування міліції Центрального керування карного розшуку на правах відділу. До цього уг.розшук, безумовно, існував у великих містах, але децентралізовано, і підкорявся місцевим Радам. Центр розшук розробив план реорганізації всієї пошукової справи в Росії, хоча мова йшла фактично про нове створення пошукової системи, оскільки старих кадрів розстріляли, а нових не могло і бути.
Правовою основою створення радянського карного розшуку стало Положення про організації відділу карного розшуку НКВД, видане 05.10.18 р., по якому органи уг.розшуку засновувалися в містах з населенням не менш 40-45 тис. чоловік. При губернських і міських керуваннях міліції створені були відділення карного розшуку. Загальне керівництво системою карного розшуку здійснював НКВД.
Усі питання будівництва апарата карного розшуку ГУ міліції РСФСР вирішувало разом з місцевими Радами. У листопаду 1918 року було спрямовано у виконкоми місцевих Рад.
В складні роки становлення нової «робочо-селянської» влади процес становлення міліції продовжувався. 3 квітня 1919 року СНК РСФСР видав декрет «Про радянську робочо-селянську міліцію», по якому співробітники міліції не підлягали заклику в Красною Армію, залишалися на своїх місцях і вважалися прикомандированими до керувань виконкомів Рад. На НКВД покладався обов'язок тримати в діючій армії 1/3 міліціонерів і 1/5 командного складу міліції. У міліції уводилася військова дисципліна й обов'язкове навчання військовій справі. Частини міліції, що знаходяться в районах бойових дій, за узгодженням реввоенсоветов армій і фронтів з місцевими Радами, могли залучатися до навчання в бойових діях. При цьому вони переходили в підпорядкування до армійських воєначальників. 15 квітня 1919 року НКВД послав на місця циркуляр, що роз'ясняє «нерозумним» практичну реалізацію вищезгаданого декрету від 03.04.19 р. Відповідно до декрету СНК і циркуляром НКВД була зроблена перебудова органів міліції, відповідно до військових статутів. Правове закріплення порядку участі міліції в бойових діях звільнило її від спеціальних мобілізацій, що проводилися раніше.
Завантажити реферат