Українські реферати, курсові, дипломні роботи
UkraineReferat.org
українські реферати
курсові і дипломні роботи

Основні напрямки реформування АПК України

Реферати / Економіка / Основні напрямки реформування АПК України

Слід зазначити, що у господарствах населення є свої проблеми: сомоексплуатація праці, домінування ручної праці, невеликі розміри виробництва.Проте в умовах слабкої матеріально-технічної бази великих громадських господарств, неврегульованості економічних відносин є загальна потреба розвивати такі господарства. На нашу думку, їх можливості вичерпуються і вони можуть бути оптимальними, коли їх частка в землекористуванні становитеме 17-20%.

Особливу увагу слід звернути на розвиток фермерства як нової для нашої країни форми господарювання. Фермерські господарствавідрізняються від особистих підсобних господарств населення лише більшими розмірами землекористування, що дає змогу застосовувати техніку, працювати ефективніше.

Нині функціонує понад 35 тис. фермерських господарств. Проте ефективність використанняними землі ще надто низька. Займаючи 2,6% сільськогосподарських угідь вони виробили у 1997 р. 0,7% валової продукції. Вони виробляють ан одиницю площі менше продукції, ніж громадські господарства. Такий стан можна пояснити тим, що фермерським господарствам надані гірші землі. Крім того, вони змушені приховувати результати своєї роботи у зв’язку з невдалою податковою системою.

Враховуючи прийняті Президентом України і Верховною Радою України заходи щодо звільнення сільськогосподарських товаровиробників від сплати податків, а на подальшому застосування єдиного податку на гектар землі з урахуванням її якості, фермерам не буде сенсу приховувати від обліку вироблену продукцію.

Ефективність фермерських господарств залежить від розмірів їх землекористування. Вони зросли з 22,6 га у 1995 р. до 27 га у1997 р. Опрацьована методика визначення оптимальних розмірів фермерських господарств, які перебувають у межах 300-400 га.Досягти таких розмірів можна на основі кооперації та оренди землі, земельних часток (паїв). Це дасть змогу фермерству розвиватися як самостійній формі і в конкурентній боротьбі довести свою життєздатність.

На основі поєднання приватної власності на земельну частку (пай) і колективних форм организації виробництва можна зберігти існуючі організаційно-господарські структури. Для цього законодавча база унас є. Законодавством України передбачено створення індивідуальних, сімейних, приватних, колективних, державних, спільних та орендних підприємств, а також господарських товариств: акціонерних, з обмеженою відповідальністю, додатковою, повною і командні.

Тому реформування можна проводити у трьох напрямах.

Перший, коли всі власники є членами колективу, беруть участь у виробництві своєю землею, майном і працею. До нихможна віднести існуючі колективні сільськогосподарські підприємства, акціонерні товариства закритого типу, сільськогосподарські виробничі кооперативи.

Економічні відносини між учасниками колективного, кооперативного чи акціонерного формування повинні відбуватися на основі оплати праці за виконану роботу, розподілу прибутку на основі фонди або орендної плати.

Другим напрямом реформування колективних сільськогосподарських підприємств є створення на їх базі приватного підприємства. Керівник КСП може стати власником своєї частки (паю) , заснувати приватне підприємство та орендувати в інших членів підприємства земельні частки (паї) і майно. При формуванні таких підприємств слід мати на увазі, що більшість людей, вихованих ідеологією колективної участі у виробництві, поки що не завжди сприяють одного власника.

Третім напрямом реформування є створення нового підприємства кількома власниками, а земля й майно орендуються у їх власників. Цьомунапряму відповідають товариства з обмеженою відповідальністю (ЛТД), проте з соціальної точки зору, це теж не досить стабільна система. Він має такі ж проблеми, як і в другому напрямі. Різниця між ними полягає у тому, що там один власник, а в ЛТД – кілька.

Таким чином, найсприятливішими на сучасному етапі будуть формування, які основані на приватній власності на землю і майно та колективних формах організації виробництва, за яких кожний учасник такої кооперації одержує плату залежно від рощміру вкладеного у загальне виробництво капіталу і праці. При цьому не виключені й орендні відносини. Якщо селяни надаватимуть перевагу іншим формуванням, вони законодавчо мають право на безперешкодний вихід з колективних формувань.

Умови ринку вимагають, щоб земля була у власності з правом розпорядження нею. Інакше це не власність. Проте за теперішніх економічних умов ні приватний, ні колективний власник землі, ні державне підприємство не зможуть працювати ефективно. Тоді напрошується питання:”Навіщо така власність на землю, яка приносить збитки?”,і в результаті кожний власник прагнутиме звільнитися від неї.

Тому проблематичним стає питання купівлі-продажу, застави і дарування земельної частки (паїв). На ці способи відчуження, до встановлення нормальних умов реалізації продукції, за яких дотримуватиметься закон вартості, слід було б ввести мораторій на купівлю-продаж, заставу і дарування земельних часток (паїв). Це не стосується власних підсобних господарств населення.

Більш раціонального господаря земля знайде через оренду.Нехай власник віддасть в оренду земельні частки (паї) кращому, більш дбайливому господарю. Чи це буде кооперативне об’єднання, чи існуюче колективне підприємство, чи то буде фермер чи будь-який інший господар. Від цього справа лише виграє.

2.3 Оцінка ефективності діяльності різних форм господарювання в АПК.

Передумовою ставлення ринкових відносин в Україні є реформування державної і колгоспно-кооперативної власності. З позиції становлення різних її форм досліджується проблеми власності. Вивчення власності як категорії мотивації високопродуктивного господарювання і підприємництва, свідчить про те, що становлення риноквих відносин в Україні і створення селянина-власника неможливе без зміни відносин власності. Приватизації можуть підлягати всі сільськогосподарські підприємства системи АПК.

Під приватизацією розуміють перетворення їх в підприємства з колективно-пайьовою власністю, а також господарства, засновані на приватній власності громадян. В результаті приватизації держава втрачає право володіння, розпорядження, користування об’єктами державної вдасності, а державні організації право безпосереднього управління.

Всі види власності – індивідуальна (приватна) ,колективно-акціонерна, державна- співіснують між собою. В період розвитку ринкових відносин велику роль відіграє конкуренція між різними формами власності, яка і формує їх співвідношення у сфері виробництва, обміну і споживання. Отже, конкуренція форм власності сама по собі корисна, бо примушує кожну форму власності вдосконалюватись. Не можна визначити, яка форма власності є найєфективнішою.З позиції організації виробництва, найвищий економічний потенціал у тієї форми власності, яка забезпечує робітникові становище реального господаря виробництва, тобто індивідуальна форма власності.

З розвитком продуктивних сил рівень концентрації виробництва потребує все більших інвестицій, а індивідуальна власність може забезпечити йього тільки при умові об’єднання. Таким чином, відбувається об’єднання індивідуального майна і колективного капіталу до оптимального розміру, якого потребує виробництво. Це і є приватно-колективна форма власності (акціонерна), яка має великий економічний потенціал.

Завантажити реферат Завантажити реферат
Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10 

Подібні реферати:


Останні надходження


© 2008-2024 україномовні реферати та навчальні матеріали