У юридичній літературі немає однаковості в розумінні змісту кари як сутності покарання. Багато авторів зводять її до страждань і позбавлень, що доставляють покарання засудженому. Так, М.Д. Шаргородский писав: «Покарання є позбавленням злочинця яких – небудь приналежних йому благ і виражає негативну оцінку злочинця і його діяння державою. Покарання заподіює страждання тій особі, до якого воно застосовується. Саме ця властивість, будучи необхідною ознакою покарання, робить його карою».2 Як видно, пріоритет віддається моментам позбавлення і страждання. У курсах радянського кримінального права при визначенні поняття покарання кара не згадується, а упор робиться на державно – примусовий його характер і заподіяння позбавлень винному, а також згадуються цілі покарання.
Б.С. Утевский визначив кару як примус.3 Б.С. Никифоров, критикуючи таке розширювальне тлумачення кари, відзначила: «Кара – це примус до такого страждання, що за своїм характером і тривалості пропорційно, відповідно до зробленого злочинцем злій справі, злочину».4
З критикою викладених точок зору виступив И.С. Ной: «…кара була б розмірна ваги зробленого злочину, якби за вбивство передбачалася лише страта. Але принцип відплати не проводиться в нашому законодавстві, а допустимість застосування страти за вбивство продиктована не розуміннями відплати, а насамперед метою загальної превенції.»5
Також необхідно визначити місце покарання в системі заходів кримінально – правового впливу (див. Додаток 1). Чинне кримінальне законодавство України передбачає ряд заходів кримінально – правового впливу. Вони можуть застосовуватись як до особи, яка вчинила злочин, так і до особи, яка вчинила суспільне небезпечне діяння, що не є злочином.
Серед цих заходів провідну роль відіграє покарання. Його місце в системі заходів кримінально – правового впливу зумовлене тим, що:
а) покарання — це захід кримінально – правового впливу, що застосовується в межах кримінальної відповідальності особи;
б) покарання є основною формою кримінальної відповідальності особи;
в) за своїм змістом покарання є (і має бути) найбільш суворою формою кримінальної відповідальності.
1.2 Значення покарання у боротьбі зі злочинністю
Покарання, маючи конкретні цілі, про які мова йтиме далі, у свою чергу відіграє важливу роль у виконанні тих задач, що стоять перед кримінальним законодавством узагалі. У ст. 1 КК говоритися: «Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської бехпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і бзпеки людства, а також запобігання злочинам (ч.1) Для здійснення цього завдання КК України визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили (ч.2)».
Але необхідно мати у виді, що покарання не є головним засобом боротьби зі злочинністю. Покарання вторинне стосовно злочину, злочинності і їхнім причинам. У боротьбі зі злочинністю основного значення набувають економічні, політичні, организаційно-управлінські заходи, здійснювані державою. Проте, не будучи основним, покарання є не тільки важливим, але і необхідним засобом боротьби зі злочинністю, а з кримінально-правових – найбільш важливим. Саме покарання перериває злочинну діяльність осіб, що вчинили злочин. Воно впливає на визначену частину хитливих у моральному відношенні людей, змушуючи їх під страхом покарання не робити кримінально карних діянь. У зв’язку з цим кримінальний закон диференційовано підходить до реалізації покарання як самого строгого примусового заходу. Він передбачає самі строгі міри покарання за тяжкі й особливо тяжкі злочини. У той же час кримінальний закон передбачає значні пом’якшення для осіб, що виявили дійове каяття після вчинення злочину, усунули заподіяну шкоду, зробили допомогу у викритті інших учасників злочину.
1.2 Відмінність кримінального покарання від інших заходів державно – правового і громадського впливу
1.2.1 Відмінність кримінального покарання від заходів, які засосовуються за провину
Для того, щоб безпосередньо перейти до розгляду цього питання, необхідно спочатку згадати основи права. Як відомо, будь-яке антигромадське діяння, що заподіює шкоду суспільству і яке наказується відповідно до закону є правопорушенням. Усі правопорушення підрозділяються на злочини і провини. Злочини – це суспільно небезпечні правопорушення, заборонені кримінльним законодавством. Суспільна небезпека полягає в тому, що вони завдають шкоди самим умовам існування суспільства, його суспільному і державному ладу, основним правам і свободам громадян і т.д. Протиправні діяння, прямо не передбачені КК, відносяться до іншого виду правопорушень – провинам.
Протиправні провини, у залежності від об’єкта правопорушення, в залежності від характеру завданної шкоди й особливостей відповідних їм правових санкцій, поділяються на адміністративні, дисциплінарні і цивільні правопорушення, передбачені відповідними галузями права.
Чотирьом перерахованим вище видам правопорушень відповідають чотири види юридичної відповідальності: кримінальна, адміністративна, дисциплінарна і цивільно-правова.
Оскільки далі мова йтиме про відмінність покарання від інших заходів державного впливу, необхідно помітити дуже важливий нюанс: покарання і кримінальна відповідальність – це не тотожні поняття. Такий висновок випливає з аналізу законодавства.
Як колишній, так діючий КК передбачають кримінальну відповідальність без призначення покарання і судимості і кримінальну відповідальність із призначенням покарання і судимістю. Такий висновок випливає зі аналізу норм Загальної частини КК, у якій говориться, що неповнолітній, засуджений за здійснення злочину невеликої чи середньої тіжкості, може бути звільнений судом від покарання з застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст.105 КК) Тут мова йде про звільнення неповнолітнього тільки від покарання. Суд у таких випадках виносить обвинувальний вирок, але не призначає покарання. Замість покарання призначаються примусові заходи виховного впливу. Але раз є обвинувальний вирок суду, що вступив у законну силу. Виходить, що на особу покладена кримінальна відповідальність, хоча покарання і не призначене. Такий осуд не має наслідком судимості, оскільки у відповідності зі ст. 88 КК особа, звільнена від покарання, не вважається засудженою.
Виходить, кримінальна відповідальність і покарання – поняття незбіжні, тому що кримінальна відповідальність може бути без покарання. Але покарання не може бути без відповідальності. Отже, поняття кримінальної відповідальності ширше, ніж поняття покарання.
Завантажити реферат