Настільки складне становище у банківському середовищу жадає від підприємств граничної обережності при виборі обслуговуючих банків. Щоб підкреслити складність і відповідальність рішень підприємства при виборі обслуговуючого банку, деякі фінансисти цей вибір порівнюють з вибором партнера у шлюбі.
Міжнародна фінансова практика містить безліч рекомендацій на цей рахунок. Типові вимоги, які підприємство зазвичай пред'являє до потенційного обслуговуючого банку, припускають:
Øзнання банком підприємства, особливостей його бізнесу, галузі, у якій воно функціонує;
Øздатність давати корисні ділові рекомендації;
Øпропозиція різних способів одержання коштів як наявних (касове обслуговування підприємства), так і безготівкових з низькими трансакційними витратами;
Øзакріплення за підприємством постійного банківського службовця, який займається питаннями кредитування підприємства;
Øздатність оцінювати реальні фінансові потреби підприємства;
Øзручне для підприємства місце розташування банку;
Øзабезпечення простоти доступу до посадової особи банку, яка відає позичками;
Øпрагнення банку до удосконалювання обслуговування клієнтів;
Øширокий спектр банківських послуг.
1.2. Вимоги при виборі банку.
Розширення самостійності вітчизняних підприємств при здійсненні зовнішньоекономічних операцій істотно підвищило вимоги до банків, що обслуговують ці операції. Якщо підприємство активно здійснює експортно-імпортні операції, то при виборі обслуговуючого банку необхідно враховувати його здатність ефективно здійснювати найбільш важливі валютні операції. Варто перевірити наявність у нього генеральної ліцензії на ведення валютних операцій, що видає Національний Банк України (далі - Нацбанк). Сьогодні в Україні близько 50 комерційних банків мають генеральну ліцензію, не набагато більше 75 - валютну ліцензію, тобто на законних підставах обслуговувати валютні трансакції фірм здатні менш половини всіх українських комерційних банків. Дуже важливе значення має комунікаційна система, використовувана банком для обслуговування міжнародних розрахунків. Включення банку в систему СВІФТ - Міжнародну систему міжбанківських розрахунків (або подібну їй) - значно підвищує якість і швидкість розрахунків. Усі ці бажані для підприємства якості банку мають сенс при одній умові - достатньої надійності банку. Оцінка підприємством надійності банку в сучасних вітчизняних умовах - завдання дуже складне. Існує безліч способів оцінки надійності банку як фахівцями самого підприємства, так і фахівцями зі сторони. При цьому варто мати на увазі, що незалежний аудитор нейтральний стосовно будь-якої інтерпретації фінансових звітів. Його думка не є остаточним рішенням з погляду доцільності надання кредиту чи інвестування (вкладення) коштів, і її ніколи не слід приймати за таке.
Отже, вибір надійного банку - це, у кінцевому рахунку, проблема підприємства з усіма наслідками, що звідси випливають. Настільки висока відповідальність підприємства за успішний вибір обслуговуючого банку жадає від її фахівців знання елементарних способів самостійної оцінки надійності банку, його рейтингу. З цією метою приводиться одна з таких методик, що дає деяке уявлення про цей предмет.
Як і всякі двосторонні відносини, відносини «фірма - банк» припускають наявність певних критеріїв і у банка стосовно підприємства як потенційному боржнику банку. Ці критерії багато в чому визначають інтереси банку стосовно даного підприємства й у кінцевому рахунку формують значення ІК (інтереси кредитора) у відомому нам балансовому рівнянні.
Світова практика виробила особливі механізми формування кредитної політики будь-якого банку, що ввійшли в науку і практику за назвою «Правило шести "Сі"». Через те що власна кредитна політика фірми займає дуже важливе місце в її фінансовому житті, наводимо короткий зміст Правила шести «Сі»:
1. Character (характер позичальника).
2. Capacity (здатність).
3. Cash (кошти).
4. Collateral (забезпечення).
5. Conditions (умови).
6. Control (контроль).
Характер позичальника означає відповідальність, правдивість і серйозність його намірів погасити усю свою заборгованість. Проясненню характеру позичальника сприяє кредитна історія позичальника, кредитний рейтинг, досвід роботи інших кредиторів з цим позичальником і т.д.
Здатність («здатність запозичати кошти») означає наявність права в позичальника подавати кредитну заявку і юридичне право підписувати договори, статут і інші установчі документи, особисті справи позичальників.
Кошти - наявність у позичальника джерел засобів для погашення боргу. У будь-якого позичальника можуть бути усього лише три (або окремі з них) джерела погашення боргу:
§ потік готівки (прибуток, амортизація і т.д.);
§ продаж чи ліквідація активів;
§ залучення коштів шляхом випуску (емісії) боргових цінних паперів.
Саме наявність джерел в основному і визначає потенційну платоспроможність позичальника.
Забезпечення - наявність у позичальника достатнього капіталу чи якісних активів для надання необхідного забезпечення боргу.
Умови - передбачення тенденції в діяльностіпозичальника, або, в крайньому випадку, негайне реагування на змінуумовдіяльності позичальника.
Контроль - аналіз звітності позичальника, інформації від сторонніх осіб, із преси і т.д.
2. Розрахункові рахунки підприємства у банківських установах
2.1. Порядок відкриття і ведення розрахункових і інших рахунків у банках.
Якщо взаємна оцінка підприємства і банку задовольняє обидві сторони, звичайно такі взаємини оформляються відповідним договором. Підприємство, відповідно до діючого законодавства України, має право відкрити один або кілька рахунків як в одному банку, так і в декількох банках. Основний рахунок підприємства в банку прийнято називати розрахунковим рахунком. На цей рахунок зараховується виторг від реалізації продукції і послуг підприємства, з цього рахунка здійснюються розрахунки по зобов'язаннях фірми, у тому числі і по податковим відносинам і здійснюється видача готівки в касу підприємства. Порядок проведення і види розрахунків регламентуються «Положенням про безготівкові розрахунки України»; порядок оформлення документів для безготівкових розрахунків у банку зазначений у Положенні про розрахункові документи, затвердженому 16 вересня 83 р. №911.
Порядок відкриття рахунків регламентується Інструкцією Держбанку СРСР про розрахункові, поточні і бюджетні рахунки №28 від 30 жовтня 86 р. з доповненнями і змінами відповідно до листів Держбанку СРСР №1009 від 11 серпня 87 р., №301 30 червня 90 р., №320 від 30 серпня 90 р. і іншими.
Крім розрахункового рахунка підприємство має право відкривати в банку поточні, позичкові, контокорентні, валютні, рахунки фінансування капітальних вкладень, депозитні й інші рахунки. Набір рахунків, що відкриваються підприємством, визначається ним самим в залежності від розв'язуваних підприємством фінансових проблем, кваліфікації фінансових службовців підприємства, і можливостей, наданих зовнішнім середовищем.
Завантажити реферат