Приватизація

Слід зазначити, що з появою нового досвіду підхід окремих дослідників і міжнародних організацій перетерплює зміни. У звіті Всесвітнього Банку про світовий розвиток за 1997 рік “Держава в мінливому світі” визнається, що “тепер уряду починають усвідомлювати, що ринкові реформи і швидко мінливі технології самі по собі породжують проблеми, зв'язані з регулюванням. Держави не можуть цілком відмовитися від регулювання”. У результаті необхідні “такі підходи до регулювання, що не просто відповідають мінливим потребам економіки і суспільства, але і, що особливо важливо, відповідають реальним інституціональним можливостям країни” .

Вважаючи, що в країнах, “де функції держави не були приведені у відповідність з можливостями, активна промислова політика часто виявлялася шляхом до катастрофи”, дослідники ВБ відзначають, наприклад, що активна роль держави сприяла швидкому розвиткові промисловості в післявоєнній Японії .

Що стосується підтримки підприємництва і розвитку приватної власності, те тут приватизація не є єдиним засобом. У звіті ВБ відзначається, що на Тайваню (Китай) на початку 60-их років обсяг виробництва держсектору складав приблизно половину загального обсягу промислового виробництва, а в Південній Кореї – біля чверті. До середини 80-х років цей показник в обох країнах знизився до 10%, але не завдяки приватизації, а в результаті швидкого росту приватного сектора .

Взаємозв'язок приватної власності і ринкової конкуренції в їхньому впливі на поводження підприємств практично не враховувалася при виробленні політики в країнах з перехідною економікою. У той час як більшість економістів вважало, що ефективність державних підприємств можна підвищити шляхом приватизації (для поліпшення корпоративного керування) і лібералізації ринку (для посилення конкуренції), на шляху приватизації в країнах з перехідною економікою виникло багато проблем практичного і політичного характеру. У результаті приватизація виявилася повільним і складним процесом, серед політиків і аналітиків цих країн розгорілися суперечки відносно темпів роздержавлення підприємств.

Важливим, але часто не відомим громадськості, предметом цих суперечок стала оцінка взаємодії конкурентних факторів і приватизації. Прихильники стратегії трансформації «реформи одним махом», вважають, що конкуренція неефективна в умовах відсутності приватної власності й ефективного корпоративного керування. Вони вважають, що ефективність досягається при концентрації прав власності в руках зовнішнього інвестора. На початку періоду трансформації деякі економісти підкреслювали необхідність швидкої приватизації, вважаючи лібералізацію економіки необхідної, але не достатньої для реструктуризації підприємств. У той же час вони були проти приватизації без лібералізації ринку. З цього погляду, конкуренція і приватизація доповнюють один одного у впливі на роботу підприємств: хід приватизації може бути поліпшений більшою конкуренцією на ринку, але конкуренція не може замінити приватизацію.

На вибір стратегії трансформації докорінно впливає взаємозамінність (або взаємодоповнюваність) факторів ринкової конкуренції і приватної власності. У той час як політика стабілізації і лібералізації, як правило, упроваджувалася швидко, іноді — з невеликими розбіжностями в підходах (як мінімум, серед західних економістів), самим спірним моментом політики в країнах з перехідною економікою стало те, якими повинні бути правильні темпи приватизації.

Досвід України.

Сам термін “приватизація” уперше з'явився в українському законодавстві в 1991 році в “Програмі надзвичайних заходів по стабілізації економіки України і виводу її з кризового стану”, однак Закон “Про приватизацію майна державних підприємств” законодавці “створили” через рік — у березні 1992-го. З тих пір з'явилася величезна кількість усяких нормативних документів, що регулюють цей процес. Більшість приватизаційних законів неодноразово доповнювалося й уточнювалося. Якщо парламентарії не хотіли сприяти якнайшвидшому роздержавленню за допомогою прийняття відповідних законодавчих актів, правові порожнечі відразу заповнювалися указами Президента, що часто починалися зі слів “Про заходи для прискорення .”. Прискорити Президент вимагав, як правило, саме той процес, що парламентарії бажали б “загальмувати”. Так що цілісного і чіткого представлення про процес у вітчизняних “приватизаторів” не було і бути не могло — закони, укази і постанови часто приймалися виходячи із миттєвих потреб. Проте з 1992 року в Україні перемінили форму власності близько 75 тис. підприємств, більш 70% яких складають об'єкти комунальної власності. Точно визначити, скільки чого було продано і скільки від цього було отримано, неможливо. Цифри в звітах ФГИУ “скачуть” коли на 200 тис. грн., коли — на пари мільйонів, така ж плутанина і з кількістю об'єктів. Приблизна сума надходжень за всі роки приватизації — близько 7 млрд. грн., тобто біля $1,3 млрд. Для порівняння: у 2001 році доход компанії Coca-cola склав $20,09 млрд., а McDonald’s — $14,87млрд.

Фінансові результати приватизації в 1992-2001 роках, млн. грн.

Як правило, приватизація підвищує ефективність підприємств, у той час як низький рівень концентрації на ринку — немає. Приватизація зменшує граничний ефект від зниження концентрації на ринку на ефективність роботи компанії, але приватизація конкурентів збільшує його. Подовжній ефект стає позитивним тоді, коли більшість конкурентів приватизована. Він досягає найвищого значення, коли конкуренти компанії знаходяться у власності нерезидентів. Варто відзначити, що граничний ефект усе ще великий у тому випадку, коли конкуренти є резидентами, що знаходяться цілком у приватній власності або ж права власності на них розділені між приватними особами і державою. Результати дослідження говорять, що важливим непрямим ефектом приватної власності є загострення конкуренції на ринку. Конкуренція одних лише державних підприємств може і не змусити них підвищувати свою ефективність. Приватизація підвищує ефективність підприємства, не дивлячись на те, відчуває воно чи конкуренцію ні. Підвищення конкуренції на ринку підвищує ефективність підприємства тільки тоді, коли інші компанії на ринку знаходяться в приватній власності. Таким чином, дійдемо висновку: лібералізація економіки без одночасної приватизації, швидше за все, не набуде належного ефекту; краще не чекати демонополізації галузі, а відразу братися за приватизацію компаній.