Оцінка діяльності учнів на уроках

Оцінка діяльності учнів на уроках

Важливою умовою високої результативності роботи учнів, розвитку ініціа­тиви й активності є оцінка їхньої діяльності. Вона виявляє фізичні, інтелектуальні, вольові можливості учнів та ставлення вчителя до їх діяльності, успіхів, невдач, поведінки.

Учителі-новатори, крім цифрового виразу, широко використовують сло­весні, інтонаційні, мімічні, жестові, пантомімічні форми оцінки.

Вербальні і невербальні підкріплення цифрового виразу оцінки сприяють активізації учнів. Продумано використані словесні схвалення ("добре", "так", "правильно", "чудово", "молодець" тощо), невербальні підтримки у вигляді посмішки, схвальних жестів головою, легкі дотики, заохочувальні жести і т. д. допомагають дітям критично оцінювати свої успіхи, долати труднощі і невдачі. Велике значення при цьому надається колективним оцінкам (оплески, поздо­ровлення, подарунки, нагороди, призи), взаємооцінкам і самооцінкам.

Успіхи, виражені в оцінці, відбивають якість педагогічної праці, результат діяльності вчителя, його вміння висувати завдання, застосовувати відповідні засоби і методи організації фізичного виховання.

Сьогодні успішність із фізичної культури визначається за чотирма критеріями:

• рівнем засвоєння і практичної реалізації знань;

• якістю виконання рухових дій, що є виразом рівня опанування тех­ніки передбачених програмою вправ;

• виконанням нормативів шкільної програми;

• вмінням самостійно займатися фізичними вправами і реалізацією цього вміння в практичній діяльності учня.

Практична діяльність учителя фізичної культури завжди починається з певних вимог, які він ставить перед учнями, і які віддзеркалюють мету й зав­дання фізичного виховання.

Щоб оцінка відігравала активізуючу роль, школярі повинні знати і прийняти загальні вимоги до них, засвоїти їх із першого уроку фізичної культури. Вимога — це вказівка, переконливе прохання, обов'язкове для виконання. Прийнята й осмислена учнями вимога втрачає свою авторитарність, вона стає для них усві­домленою необхідністю. Адже всі вимоги спрямовані на реалізацію інтересів учнів, зміцнення їхнього здоров'я, фізичну досконалість, зрештою, на підготов­ку до життя. Важливо, щоби учні це зрозуміли і відчули. Так можна сформувати певні традиції. Наведемо один із можливих варіантів таких вимог до учнів:

• мати міцні знання, передбачені програмою, і вміти їх застосовувати у процесі самостійних занять;

• опанувати техніку виконання фізичних вправ, що вивчаються на уроках;

• досягти можливого для свого віку і здібностей розвитку сили, ви­тривалості, прудкості, спритності, гнучкості;

• використовувати набуті знання, вміння і навички у щоденній праці та побуті;

• уміти точно і правильно виконувати стройові дії, вивчені на уроках;

• бути організованими під час виконання завдань учителя, виявляти творчість та ініціативу;

• швидко реагувати на команди і розпорядження вчителя чи фізкультур­них активістів;

• самостійно виконувати фізичні вправи задля самовдосконалення;

• брати активну участь у всіх формах фізичного виховання у школі та за місцем проживання;

• мати належну спортивну форму.

У ході занять пряма вимога підкреслюється опосередкованими у формі поради, прохання, довіри, натяку, заохочень. Жодна з них не є універсаль­ною, і тривале шаблонне використання будь-якої призводить до зниження її дієвості. Кожна форма вимоги має свою функцію і повинна використовува­тись учителем залежно від внутрішніх колективних стосунків.

Зрозуміло, що зміст вимог повинен періодично змінюватися залежно від постановки фізичного виховання у школі, традицій, рівня підготовленості учнів, орієнтації на фізичне виховання педколективу і батьків. Тому бажано обговорити ці вимоги в колективі (за активної участі дітей і батьків) і вже потім, яскраво і наочно оформлені, їх варто розмістити на видному, доступ­ному місці (в кутку фізкультури, біля входу в спортзал, у залі).

Такі вимоги — це своєрідна угода між учителем і учнем у спільних діях, тому їх зміст не повинен містити питань, розв'язання яких сьогодні у школі є проблема­тичним або й зовсім нереальним. Інакше виховний, стимулюючий вплив таких вимог можна поставити під сумнів. У процесі підготовки, обговорення і реалізації вимог пам'ятайте вираз відомого педагога-новатора І. Волкова: "Діти все можуть, їх у цьому треба тільки переконати".

Основним принципом оцінювання дітей повинен бути принцип взаємо­поваги і співпраці. Співдружності з деякими дітьми треба домагатися інколи й роками. Шлях до неї лежить через впевненість у можливості досягти успі­ху, що народжується в дитині. Тому спілкування з дітьми не починайте словами "Ти завжди .", "Ти ніколи .", "Ти взагалі .". Слід заборонити як марні (даремні), навіть шкідливі фрази: "Ти ледар", "Попереджую тебе останній раз", "Як тобі не соромно" та ін.

Учитель, який не вміє користуватися похвалою, заохоченням, нетерпля­чий в очікуванні результатів, не вірить у дітей, ставить двійки за двійками, є вкрай небезпечним для школи, він може назавжди відбити бажання дитини займатися фізичними вправами.

Оцінюючи, завжди керуйтеся міркуванням: якщо під час виконання вправ діти припускаються помилок, — у чомусь Ви помилились, а отже, повинні знайти відповідний прийом, що допоможе дитині. Лінивих дітей небагато, ними вони стають, коли не можуть подужати висунуті завдання. Дитячі лінощі — це захист від невміння, некомпетентності вчителя. Учитель повинен пишатися не сильними учнями, а слабкими, котрі під його керівництвом стали сильними.

Тому лейтмотивом кожного уроку повинні стати оптимістичні заклики типу: "Ви молодці!", "У вас все вийде!", ""Ви скоро навчитесь!", "Ще тріш­ки зусиль, і ви станете сильними, спритними!". Такий лейтмотив обов'язковий від першого до одинадцятого класу, незалежно від типу і змісту уроку, наст­рою вчителя. Діти повинні знати і вірити, що вчителя радують їхні успіхи і засмучують невдачі. Свої захоплення і смуток виражайте не тільки словами, а й більшою мірою — усмішкою, поглядом, мімікою, реплікою.

Ґрунтуючись на загальних принципах і положеннях, оцінка діяльності учнів на уроці фізичної культури має свою специфіку. Вона повинна відпові­дати індивідуальним можливостям вихованців і віддзеркалювати ту працю, яку дитина вклала у досягнення не якогось загального нормативу, а індивіду­ально можливого результату. Так, невиконання кількісних показників із незалежних від учня причин (непропорційний фізичний розвиток, тривалі пропуски з поважних причин при позитивних оцінках за техніку, знання) не є підставою для зниження підсумкової оцінки.

Під час оцінювання фізичної підготовленості школярів рекомендуємо вчи­телям враховувати реальні можливості кожного учня на основі попереднього тестування й оцінювати динаміку приросту результатів. Наближення резуль­тату учня від вихідного до запланованого на 50% можна оцінювати як "задовільно", не менше, як на 70% — "добре", не менше, як на 90% — "від­мінно". При цьому планування необхідних результатів здійснюється на основі вихідного тестування вчителем і учнем спільно.