Втрати, смерть і горе

Якщо ти байдужий до страждань інших, ти не заслуговуєш, звання людини.

Сааді

ВТРАТИ, СМЕРТЬ І ГОРЕ

Тема ставлення людини до смерті має загальнолюдське значення. Тут інтереси медицини переплітаються з інтересами релігії, філософії, мистецтва, психології і т.д. Відповідно до хри­стиянських поглядів, душа людини безсмертна, смерть існує тільки в межах земного (гріховного) світу, а в кожному конк­ретному випадку питання про життя і смерть, у кінцевому рахунку, в руках Творця (Бога). З численних філософських пояс­нень таємниці смерті наведемо матеріалістичне міркування ста­рогрецького мудреця Епікура (341-270 р. до н.е.): "Найстрашніше зло, смерть, не має до нас ніякого відношення, тому що коли ми існуємо, смерть ще не присутня; а коли смерть присутня, тоді ми вже не існуємо".

Смерті завжди передує виникнення кризової ситуації. І дуже важливим є для медичної сестри вміння пояснити паціє­нтові та його родині психологію кризового стану.

Деяка плутанина може легко виникнути зі словом "криза", тому що ми можемо вживати термін "криза", щоб описати три зовсім різні ситуації:

1. Критичну (надзвичайну) ситуацію, в якій що-небудь необхідно робити негайно. Наприклад, коли в будинку вогонь або хтось має інфаркт (сердечний напад), смерть, або аварія.

2. Ситуацію, яка вимагає зміни в способі життя або прий­няття рішення, яке буде довготривалим, таке, як одержання певної роботи, здобуття освіти або пошук супутника життя.

3. Результат неефективних або нерозумних методів опа­нування ситуацією, які використовуються при зіткненні з вище зазначеними ситуаціями. Наприклад, одержання роботи, яка не передбачає навиків або талантів будь-якої особи, що може в результаті призвести до великого невдоволення, нудьги та нещастя.

Що таке криза ?

Криза трапляється, коли людина зустрічається з перепо­нами на шляху до важливої життєвої мети, яка на даний час є недосяжною, використовуючи звичайні методи вирішення проблеми. Коли не можна використати звичні методи вирішен­ня проблем для того, щоб справитися з повсякденними турбо­тами життя, баланс, або рівновага, особистості порушується. Людина відчуває внутрішню напругу, стурбованість, які в ре­зультаті призводять до періоду емоційного розладу.

В літературі сказано, що криза є самообмежуючою і, як правило триває від чотирьох до шести тижнів. Це становить перехідний період, який є періодом підвищеної психологічної вразливості і дає можливість для особистого росту і розвитку. Іншими словами, досвід і життя в кризі має потенціал поліпшення або погіршання емоційного здоров'я людини.

Індивід проходить безперервний процес зустрічей, оволо­діння та вирішення проблеми або кризових ситуацій. Коли хтось справляється ефективно, відбувається розвиток, коли хтось справляється неефективно, розвиток не відбувається. Ре­зультат кризи визначається типом взаємодії, яка відбувається між індивідом та ключовими фігурами в його емоційному оточенні. До цього в значній мірі причетні люди допоміжних про­фесій (професії, які пов'язані з наданням допомоги), особливо медсестри. Якщо ми збираємося бути дієвими в поширенні здо­ров'я та попередженні хвороби, нам необхідно взаємодіяти з людьми до певної терапевтичної міри, коли вони почувають кризу. Бажано, щоб це відбувалося відразу після початку кризи. Люди, які входять у лікарню або в будь-який інший заклад охорони здоров'я, найбільш імовірно, переживають три­вогу, а деякі - кризу. Медсестра - ключова особа в емоційному оточенні пацієнта. Тому медсестра може сильно впливати на психологічне здоров'я пацієнта під час його перебування у лікарні. Отже, ви, як медсестри, повинні знати, як найкраще сприяти здоров'ю пацієнтів.

ТИПИ КРИЗ

Є два типи криз:

Кризи росту (дозрівання)

Кризи дозрівання є нормальними процесами росту та роз­витку. Вони розвиваються протягом тривалого періоду, на­приклад, як перехід з дитинства в юність, який супроводжується суттєвими характерологічними змінами. Це кризи, які більшість людей проходить, якщо вони живуть досить довго.

Переживання, які виникають під час кризи росту: поча­ток школи, одруження, народження дитини, нова робота, до­сягнення певних вікових дат, вихід на пенсію та інші, які є звичними для більшості з нас. Ситуаційні кризи

Ситуаційні кризи відносяться до тих подій, які трапля­ються в оточенні, що може бути стресовим для індивіда і, та­ким чином, спричинити кризу. Ці кризи асоціюються із знач­ною втратою статусу (становища), заощаджень, коханої люди­ни.

Більшість людей переживають цей тип кризи в певний період свого життя. Однак, у кожної людини це відбувається індивідуально. Наприклад, якщо ви живете досить довго, ви переживете смерть своїх батьків. Деякі люди переживають це у віці 5 років або пізніше, в той час як інші люди можуть не пережити смерть своїх батьків до тих пір, поки їм не буде близько 80 років.

ВТРУЧАННЯ В КРИЗУ

Втручання в кризу - це введення ситуаційної допомоги для людини в кризі, яку здійснює медсестра, товариш або сім'я. Воно ґрунтується на одній або більше запланованих діях, Щоб розпочати зміну в стресовій ситуації.

Первинна мета догляду за хворим - повернути назад лю­дину на оптимальний рівень психологічного та фізіологічного балансу в межах обмежень, які накладені кризою.

ФАЗИ КРИЗИ

Криза має наступні чотири фази:

1. Психологічний шок. Емоційний баланс, або рівновага, індидуума порушена. Людина знаходиться в стані оціпеніння, відчу­ває пустоту, тривогу і страх. Виникає відчуття нереальності того, що відбувається, з'являються думки про самовбивство.

Важко вдається зосередитись, людина часто плаче, кричить чи сміється. Для неї характерні зорові і слухові галюцинації, відчут­тя присутності померлого.

2. Заперечення (відчай).

У цій фазі індивід не здатний зіткнутися з реальністю про­блеми або ситуації, що постала перед ним. Під час цієї фази ми чуємо, що люди кажуть так: "Я не можу повірити, що це трапилося", або "Неможливо, щоб це трапилося", або ж "Це нереально". Ця фаза характеризується відчуттям гніву, вини, гострої туги, відчуттям несправедливості того, що відбуваєть­ся. Людина починає уникати оточуючих, порушується пам'ять. Особливо важкі перші 6 тижнів. З часом воно замінюється смут­ком і відчуттям безпорадності.

3. Визнання.

Ця фаза відбувається, коли індивід не може більше запе­речувати реальні проблеми, що постали перед ним. Людина признається собі та іншим: "Так, це трапилося".

4. Адаптація (пристосування).

Адаптація і депресія. В цей період нерідко з'являється без­соння, головний біль, порушення апетиту та інші захворювання різних органів І систем, спровокованих стресом (за пороговим збудженням). У цій стадії індивід визнає проблему або ситуа­цію, він розпочинає активно справлятися з нею або пристосо­вуватися до неї для того, щоб послабити наростання стресу та занепокоєння. Тут потрібна допомога медсестри.

Розглянемо приклад кризової ситуації.