Друга група складносурядних побудов, котрі являють собою сполучення речень, відрізняється від першої, розглянутої вище, тим, що в подібних конструкціях предикативні одиниці, наділені самостійним значенням, є різними в плані конкретної функціонально-змістової спрямованості утворами, хоч це не виключає наявності об’єднуючої їх комунікативної спільності, яка об’єднує їх.
Це побудови, де перша предикативна одиниця містить якесь повідомлення про дійсність, а в другій одиниці висловлюється щось із приводу повідомлення або наводяться якісь додаткові відомості у зв’язку з ним. Наприклад: У глядацькому залі не змовкає сміх. А тим часом вистава змушує замислитися про багато серйозних речей - і це її найкращий моральний результат; Містечко високо звелося над рівнем моря, й це забезпечує хороший мікроклімат для білокорої гості з північніших широт.
Предикативні одиниці і це її найкращий моральний результат; і це забезпечує хороший мікроклімат для білокорої гості з північніших широт містять висловлювання з приводу повідомлень, які передують їм. Закономірно, що в цих випадках предикативні одиниці, котрі входять до однієї фрази, являють собою різні повідомлення, не злиті в цілісний елементарний, зміст, а утворюють складнішу змістову єдність. Це стосується й тих конструкцій, де приєднуване сурядним зв’язком речення містить інформацію, що має відношення до окремих компонентів попереднього повідомлення. Наприклад: Далеко видно навкіл із вершин, а ми, безсумнівно, маємо право називати вершиною ювілей нашого руху .; Звичайно, перед нами умовний комедійний хід, але й у комедії безліч можливостей, щоб показати цілком реальну сучасну школу . Найкращі фільми на шкільну тему завжди фокусували больові точки морально-соціальної проблематики свого часу .
Компоненти вершини та комедійний, ужиті в перших предикативних одиницях, що мають своє самостійне значення, стають предметом соціального розгляду в наступних предикативних одиницях; одна виражає судження про закономірність уживання слова вершини щодо відзначуваного ювілею; друга слугує для характеристики комедії в плані її можливостей.
До розглядуваного різновиду побудов (котрий являє собою сполучення, поєднання речень) належать також ті, що містять одиницю, яка має пояснювальне значення. З її допомогою дається роз’яснення того, про що повідомлено в попередній предикативній одиниці. Характерним є вживання в цих випадках сполучника тобто (звичайно - після коми), але можливе тут і тире, яке помітніше передає самостійний характер речення; може бути винесене таке пояснювальне речення й в окрему фразу. Порівняйте:
-Підвалини храму Іоанна Хрестителя складені з колотого каменю, - розповідає Р.Багрій. - В’язким розчином для нього слугувала суміш,що вживалася в Стародавній Русі, тобто задовго до 1256 року; Майже зовсім зникли дружні послання, веселі віршовані листи, іронічне листування, репліка в риму на адресу тих, із ким полемізуєш, - тобто все те, що так яскраво, ренесансно розквітало веселої пушкінської пори; Кінець XIX - початок XX століття ознаменувалися в музиці вражаючими досягненнями людського генія в галузі витонченої інтелектуальної творчості: Стравинський, Вебер, Барток, Прокоф’єв, Шенберг. Але паралельно зріс потяг до демократичної, "простої" музики, одразу зрозумілої й одразу доступної вухові середнього слухача, не фахівця. Тобто виникли полярні музичні тенденції.В усіх наведених прикладах речення, котрі починаються з тобто, розташованої після предикативних одиниць зі змістом, який уже "відбувся", й ці наступні одиниці роз’яснюють те, про що мовилося в попередніх повідомленнях, котрі мають самостійне значення (в останньому прикладі зміст пояснювального речення віднесено до сукупного змісту попереднього складного синтаксичного цілого, а не одного речення).
>Таким чином, наявність сурядних відношень у складній фразовій конструкції може свідчити про контекстуальну самостійність предикативних одиниць, між якими ці відношення встановлюються, що, звичайно, має знайти відображення у визначенні меж речень, які входять до певної фрази.
Автономність частин у безсполучникових конструкціях
На основі описаних у літературі властивостей безсполучникових конструкцій можуть бути названі такі їхні типи: 1) безсполучникові речення, що зближуються за семантико-синтаксичними відношеннями своєї структури зі складносурядними реченнями; 2) безсполучникові речення, котрі мають схожість зі складнопідрядними реченнями; 3) безсполучникові побудови, що виявляють риси складного синтаксичного цілого. Прояв у безсполучниковому реченні властивостей складного синтаксичного цілого був зафіксований Н.С.Поспєловим[40] і дістав підтвердження в працях інших дослідників (Н.Д.Арутюнова), котрі виявляли розчленованість безсполучникового речення на "комунікативне автономні" речення, тобто здатні "виступати в мовленні як окреме повідомлення[41]. Поряд із тим, що безсполучникові речення характеризуються як "особливі синтаксичні утвори, більшою чи меншою мірою співвідносні зі складними реченнями’’[42], висловлюється думка й про те, що у сфері безсполучникового речення "відбувається зближення між синтаксисом речення й синтаксисом тексту"[43]’
Як і при розгляді функціонування інших складних конструкцій, аналіз безсполучникових побудов становить інтерес передусім із погляду виявлення аспектів семантико-синтаксичної самостійності інших компонентів у тексті. Розглянемо безсполучникові конструкції, що характеризуються автономністю речень, які входять до неї й тому постають як поєднання речень.
Серед них спостерігається така безсполучникова конструкція: одне речення містить повідомлення про подію, явище дійсності, друге інтерпретує, пояснює те, що може викликати утруднення у сприйняті першого. І хоч ці речення тісно пов’язані, кожне з них має свою, відносно самостійну семантику. Звичайно перші речення містять які-небудь висновки, оцінки, характеристики, їхня спрямованість, узагальнювальна суть може бути не одразу усвідомлена читачем і тому потребує пояснення, розкриття того, що хотів сказати автор. Порівняйте: Хмари ніби повторюють рельєф річки: тут також своя хмарна течія, свої гори; 3 кожною країною прощаються двічі: спершу прощаються з людиною, потім із землею - степом або горами ибо останнім берегом; Морозяне повітря донесло сухий металічний звук - це на рейках клацнули, з’єднуючися, вагони.
Речення 1.Хмари ніби повторюють рельєф річки; 2. З кожною країною прощаються двічі; 3. Морозяне повітря донесло сухий металічний звук мають якраз той характер, про який було сказано вище - вони є аналітичними або містять елементи аналітичності (сухий металічний звук), а ті речення, котрі йдуть за ними, пояснюють, розкривають їхній зміст (1. тут також своя хмарка течія, свої гори . 2. спершу прощаються з людиною, потім із землею . 3. це на рейках клацнули, з’єднуючися, вагони. Суть кожного названого речення характеризується певною автономністю, окремістю мисленого змісту, в ньому вираженого. Після кожною першого речення можна було б поставити крапку, всі вони мають схоже просодичне оформлення кінця - завершувальне, яке закруглює, замикає. В той час як інтонаційно-мелодійний рисунок кінця першої частини власне безсполучникового речення має інший характер -- спостерігається відкрите, протяжне (продовжене) звучання, що зв’язує, наче місток, і тому ніби притягує до себе інтонаційно-мелодійний початок наступної частини. Пор. безсполучникові речення - приказки: Любиш кататися - люби й санчата возити; Зима без снігу - літо без хліба.
Завантажити реферат