Можливо, надмірні кепкування кассінського "Лязароні" зачіпали багатьох українців, викликали нарікання, змушували інколи "з'ясовувати стосунки". Тим, хто не розумів жартів, у п'ятому числі редакція адресувала свої "кілька слів". У статті, написаній жваво й ущипливо, говорилося: "Легше медведя скакати навчити, корову газету читати, собаку легше відучити від гавкання за порядними людьми, несолену зупу з'їсти маляру, . як тут у таборі, серед української громади, гумористичну часопись видавати. Стара бо то вже правда: мудрим науки, а веселим гумору не треба . а сатира? І не введи нас во іскушеніє! Тут треба бути дуже обережним, бо у таборі з'явився такий звичай: "мускулами і м'язами" "мацаються по пиці". Нема тієї християнської засади: хто на тебе каменем, ти на нього - хлібом, а про теперішнє нема що й говорити . Редакція, одначе, думає, що то винні нерви: краще таке оминати і грати на бандурі, аніж на "розстроєних" нервах грати. Редакція не бере на себе обов'язок шановну громаду поучати, але перестерігає мудрою засадою: "не нарушай поважних осіб, звірят і речей ." [11].
Як бачимо, загальним гаслом цих видань, де працювали здебільшого самі полонені (в редколегії, як дописувачі, репортери, автори художньо-публіцистичних творів, на технічних посадах - у друкарні) став життєвий принцип: "Хто має вуха - хай слухає, хто має розум - хай думає, хто має очі - хай дивиться, щоби не впасти знов у кайдани кріпацтва й неволі"[12]. Українська громада у "задротяній" ситуації теж не втрачала здатності до критично-веселих роздумів. Так, у таборах для інтернованого вояцтва армії УНР видавалася у 1921-1924 рр. ціла низка сатирично-гумористичних часописів, хоча не всі вони досі віднайдені. Принаймні, у спогадах чи оглядах тогочасної преси зафіксовані такі назви: "Аванс", "Блоха", "Будяк", "Гримаса", "Жало", "Характерник", "Кайдани", "Комарик", "Колючки", "Око", "Окріп", "Полин", "Сич" тощо. А в 1920 р. полонені галичани у Тухолі подбали про "незалежний орган нежуристів" із своєрідною назвою "Взад" і сатиричний рукописний часопис "Хрунь".
Журнал "Колючки" (Тарнів, Каліш, Варшава, 1921, 1926, 1929, 1931) на своїх шпальтах подавав віршовану хроніку життя втікачів - "Одісею Реп'яшка", всебічно розглядав "фізіономіку" таборового гурту, у шаржах і карикатурах змальовував тодішнє еміграційне життя, знаходив місце для дописів, телеграм, оголошень. Завуальовані Сорокопуди, Дрозди, Блазні, Немо, Акселі, Марцінчики, Не-Шевченки, Кихтики та їм подібні дбали тут про виразні сюжети, відточені порівняння-кпини, дошкульні політичні акценти. Цей "орган вільної думки" засвідчував прагнення служити "високим ідеалам правди, свободи і світлої будучини людськости". А тому констатуючи необхідність долати важкий і "невеселий" шлях, сповнений страждань і муки, болю в душі й тривог у серці, редакція закликала цих "виснажених, знесилених, без світлої віри, без сподіванок, надій і мрій" українських вояків не полишати думок про "могуче сонце" правди, шукати втіху в оточенні.
Сатирично-гумористичний журнал "Окріп" (Александрів Куявський, 1921) друкував із продовженням своєрідну, не позбавлену дотепів "Історію України", пропонував вибрані "Сценки з натури", на тему військового побуту була створена п'єса-мініатюра на одну дію "Максим Халява". Автори публікацій обирали собі жартівливі імена: Дімі, Бум-та-ра-ра тощо. Звертаючись до читачів, редколегія наголошувала на факті об'єднання преси двох українських дивізій - 4-ї і 6-ї, а тому особливо відзначала свій загальнотаборовий характер: "Вже священий вогонь під "Окропом" розводять і підтримують однаково обидві дивізії. З цього часу не жевріє, а просто палахкотитть величезне полум'я: не згасить його"[13].
Аполітичний часопис "Аванс" (Вадовиці, 1920 - 1921) з'явився, щоб "дати розвагу нашому вояці", але прагнув робити це досить обережно, висміюючи "різні хиби військового товариства". Цій меті підпорядковувалися "Гімн запорожця" Олеся Нечуя, "Мрії за дротом" Безрадного, статті "Наші перспективи", "Консолідація", а також повідомлення у рубриках "Що чувати в світі", "Радіо та телеграми", "Поштова скринька". Окремим додатком вийшов випуск "Волохівщина", де через історично-народний образ козака Волоха редакція намагалася осмислити проблеми політичної і національної кон'юнктури.
У літературно-військовому журналі "Тернистий шлях" (Петроків, 1921) знайдемо кілька сторінок під рубрикою "Розвага" (карикатури, сатирична поема "Вугріяда"). У двотижневику "Народня справа" (Тарнів, 1921) постійними стали фейлетони. Видання українських культурно-освітніх організацій у таборах "Український сурмач" (Щипіорно, Каліш, 1922 - 1923) мало постійний розділ "Малий фейлетон" (як правило, за підписом Сікос), де особливо вирізнявся гумористичний нарис "Задротянська республіка". У літературно-війському журналі "Наша зоря" (Ланцут, Стрілково, Каліш, 1920 - 1923) присутні рубрики й підзаголовки "Замість фейлетона", "Гумористика: про що балакають в таборі", "Кутик гумору", байки і вірші ("Архип і Мотря" Гр.Павловського, поезії Кузьми Дрючка й Очковтирателя).
Двотижневий журнал, орган молодої генерації "Нове слово" (Каліш, 1921), окрім серйозного публіцистично-історичного матеріалу, пропонував читачам сатиричне оповідання з ілюстраціями "Примітивіада" В.Стартенка. Орган українського співочого товариства в Ченстохові "Кобза" (1921), хоч і присвячувався національній пісні, не забував про карикатури на тему "Наші і Кошиць". "Сторінку гумору" провадив аполітичний місячник "Спортсмен" (Каліш, 1922), що видавався об'єднанням інтернованих спортсменів таборів Польщі. Щоденна непартійна демократична газета "Українська справа" (Варшава, 1922) чи не щономера пропонувала "Малий фейлетон", часто віршований, де можна зустріти роздуми на болючі теми Слобожанина й Л.Грабуздовича (Павла Зайцева).
Щоденник "Українська трибуна" (Варшава, 1921 - 1922) під "провідним керівництвом" Олександра Саліковського при участі видатних українських сил (до суцвіття яких належали Симон Петлюра, Олександр Лотоцький, Модест Левицький, Євген Онацький, Микола Вороний, Андрій Ніковський) теж традиційно використовував відділ "Малий фейлетон" і дружні шаржі. Серед матеріалів тут звертають увагу фейлетон про біженців "Великий гріх" (ч.[14]) Дмитра Геродота, "О любви к отечеству" і "Поділили!" Чикал-бея (Л.Чикаленка), "Листи з Ченстохова" Ченстохівця, карикатури "Типи інтернованих" (ч.23) художника В.Цимбала.
Завантажити реферат