Тому мінімальні запаси, витрати і засоби в розрахунках формуються за рахунок власних джерел, а зверху цього — за рахунок позикових, тому в сільському господарстві кредити банку мають більше значення, ніж в інших галузях.
2. Для успішної роботи підприємству будь-якої організаційно-правової форми необхідне постійне надходження грошей, або, як говорять економісти, фінансових ресурсів.
Аграрні товаровиробники залучають позикові фінансові ресурси: кредити банків, засоби інших підприємств, облігаційні позички тощо.
Система кредитування – це сукупність кредитних відносин та інфраструктурних ланок, в яких здійснюються ці відносини.
Кредитування сільськогосподарських виробників – це форма економічних відносин між суб’єктами кредитної угоди з приводу передачі в тимчасове користування вартості та повернення її.
Особливості кредитування сільськогосподарських товаровиробників:
|
Природно-кліматичні фактори |
Соціально-економічні та політичні фактори |
|
1. Неможливість організації поточного виробництва, що потребує значних обсягів кредитів, з різними термінами погашення |
1. Значне відставання аграрного виробництва від інших галузей народного господарства у рівні фондоозброєності праці, що потребує значного обсягу інвестиційного забезпечення галузі в тому числі кредитного характеру |
|
2. Наявність сезонного розриву між вкладенням коштів та їх надходженням від реалізації виробленої продукції, з терміном погашення до півтора року |
2. Надмірний моральний і фізичний знос засобів виробництва, що викликає потребу у значних довгострокових вкладеннях |
|
3. Безперервність процесів відтворення в аграрному виробництві, які не можуть бути зупинені і тому потребують постійного та своєчасного вкладення коштів та своєчасного надання кредитів |
3. Недостатній рівень забезпечення аграрного сектору авансовими платежами, що збільшує потребу в кредитному забезпеченні галузі |
|
4. Необхідність тримати в обороті значний запас сировини та матеріалів, що уповільнює швидкість обігу коштів і потребує відповідних форм кредитного забезпечення необхідного обсягу оборотних засобів |
4. Випередження темпів росту витрат виробництва над темпами зростання реалізаційних цін, в результаті чого виник диспаритет цін, ліквідація якого потребує значної фінансової підтримки галузі з боку держави |
|
5. Використання значної частки продукції як сировини для продовження процесу виробництва, що потребує специфічного кредитного забезпечення як за формою так і за терміном. |
5. Вилучення значної частки доходів сільського господарства платежами в бюджет і особливо в позабюджетні фонди |
|
6. Потреба в швидкій переробці або реалізації виробленої продукції, яка не може довгий час зберігатись, що потребує гарантованих видів оплати |
6. Зростання заборгованості за реалізовану сільськогосподарську продукцію, що потребує вдосконалення системи розрахунків та збільшує потребу в додатковому фінансовому забезпеченні |
|
7. Відмову переробників сільськогосподарської продукції, брати участь у формування фінансових ресурсів аграрних підприємств, що викликає фінансової підтримки кредитного та безоплатного характеру |
|
|
8. Висока ризиковість |
|
|
9. Специфічність застави та зміни її ціни (землі, майна) |
|
|
10. Невідповідність ступеня ризику та прибутковості у сільському господарстві порівняно з іншими галузями народного господарства. |
Кредитне обслуговування сільськогосподарських товаровиробників здійснюється державними та комерційними банками, які діють на основі ЗУ „Про банки та банківську діяльність”, а також спеціалізованим „Державним акціонерним аграрним банком” він засновується Кабінет Міністрів України на акціонерних засадах. Розмір його статутного фонду забезпечується джерелами кредитування в обсягах необхідних для здійснення кредитного обслуговування товаровиробників АПК.
Суб’єкти кредитної угоди – кредитор та позичальник.
Форми кредитних позичок поділяються:
· За предметом угоди – на фінансову і товарну. Фінансова кредитна позичка характеризується тим, що носієм вартості є національна або іноземна валюта. Товарна кредитна позичка характеризується тим, що носієм вартості є товар.
· За суб’єктами кредитних відносин – на банківський, державний, комерційний та іноземний. Банківський – (Стельмащук. ДРЕ, ст. 187). Державний: бюджетний – надається комерційним банкам з Державного чи місцевих бюджетів, під державні або регіональні цільові програми розвитку с/г виробництва, затверджені Кабінетом Міністрів України або відповідним органом регіонального управління. Посередниками в розподілі виділених кредитних ресурсів виступають комерційні банки, які видають відповідні кошти позичальникам, виконавцям програм, через спеціальні кредитні рахунки; цільовий НБУ – надається НБУ комерційним банкам під державні програми розвитку сільськогосподарського виробництва, які затверджені ВРУ. Посередниками в розподілі виділених кредитних ресурсів виступають комерційні банки, які видають відповідні кошти позичальникам, виконавцям програм, через спеціальні кредитні рахунки. Комерційний – це форма кредитування, яка виступає як продаж товарів з відстрочкою платежу. Іноземний – надаються товаровиробникам АПК іноземними юридичними або фізичними особами під гарантії Уряду, під банківську гарантію та відповідно до зовнішньоекономічних договорів.
· Залежно від мети – задоволення потреб виробництва поточного або інвестиційного характеру.
· За терміном – короткострокові, терміном до 1,5 року та довгострокові, терміном 1,5 роки і більше.
· За предметом кредитної угоди – фінансовий або грошовий, товарний та компенсаційний. Фінансовий – надається позичальнику будь-яким банком, резидентом або нерезидентом, у будь-якій валюті, згідно чинного законодавства та нормативних актів. Товарний – надається будь яким кредитором у вигляді товарів, відповідно до укладеного кредитного договору. Компенсаційний – надається у будь-якій формі, яка відповідає чинному законодавству, а повертається в товарній формі на умовах, визначених кредитною угодою.
Завантажити реферат