Українські реферати, курсові, дипломні роботи
UkraineReferat.org
українські реферати
курсові і дипломні роботи

Політика та релігія

Реферати / Політологія / Політика та релігія

Ø з часу проголошення державної незалежності України (1991 р.) почався етап відродження української православної автокефалії.

Міжконфесійні суперечки, що точаться вже в умовах незалежності, наочно засвідчують деструктивність "возз'єднання" України і Росії, трагізм багатовікової залежності української церкви від Московського патріархату, діяльність якого була і залишається нині тісно сплетеною з державною політикою спочатку московських царів, а потім — і більшовицьких вождів, під керівництвом яких знищувалася українська церква, її автокефалія.

Слід мати на увазі, що міжрелігійні конфлікти, релігійна ворожнеча та нетерпимість — не винятково українське явище. Боги стародавніх греків постійно ворогували між собою. Уже в цьому Макс Вебер вбачав "несумісність цінностей". Він говорив: "Вибираючи одну із світоглядних позицій або сповідуючи одного Бога, ви ображаєте всіх інших Богів".

Типовим прикладом такого конфліктування може служити багатовікова ворожнеча між іудейською і християнською релігіями або стосунки між іудаїзмом та ісламом. Особливу гостроту в такі розмежування привносить звинувачення кожної із сторін у "відступності" від істини. Саме таку "відступність" покладено в основу внутрішньохристиянського конфлікту (між католиками, протестантами та православними), внутрішньоісламського — між сунітами і шиїтами. Причиною цих і подібних конфліктів виступає той факт, що та чи інша релігійна група свою істину вважає самодостатньою, а отже, і нормативною, тобто такою, що дотримується певних цінностей. Така група претендує на абсолютне й універсальне тлумачення свого віровчення, проявляє зарозумілість і небажання прийняти право іншого на володіння своєю істиною. Це призводить до конфліктів, які виливаються в насильство або набувають латентної форми. У зв'язку з цим виникає немало питань, які прямо пов'язані з політикою. Зокрема, чи має право, наприклад, та чи інша група, у тому числі церква, вважати свої погляди обов'язковими для більшої або меншої частини суспільства, яка ці погляди не поділяє? Чи має право вона чинити, скажімо, тиск на законодавство, намагатися впливати на правові установи і зміст системи суспільного виховання та ін.?

Ретроспективний аналіз появи релігійних конфліктів наочно засвідчує: причиною їхньої появи є партикуляризм, тобто претензії релігійної групи на виняткове володіння істиною і мораллю. Саме це і спричинює насильницьке впровадження кожною релігійною групою своєї віри. Партикуляризм завжди потребує ворогів, з якими можна зіставити свою власну поведінку як еталон мудрості і благопристойності. Вороги потрібні керівникам таких груп, щоб легше було маніпулювати своїми прихильниками і обґрунтовувати свої дії. Якщо ворогів у такої групи не знаходиться, їх доводиться створювати, в тому числі і всередині групи. Релігійний партикуляризм тісно пов'язаний з релігійними груповими переконаннями, нетерпимістю, фанатизмом. Прояв партикуляризму трапляється у вигляді поділу релігій на "істинні" і "хибні", "добрі" та "погані", "корисні" і "шкідливі". Буває, що релігійна ворожнеча виявляється у формі класових та етнічних конфліктів. Ворожнеча стосовно релігійних груп змінюється залежно від того, якою мірою релігійні суперечності пов'язані з політичними, економічними і національними інтересами. У таких випадках останні є лише символом відмінностей, що за ними стоять. Саме такий характер мали події у колишній Югославії, де національно-політичні проблеми прикривалися релігійними прапорами. Такою є сутність колективних відносин між протестантами і католиками в Ірландії. Такі конфлікти можуть набувати особливого загострення.

Сьогодні у світі застосовуються різні типи державно-церковних відносин. Так, за радянських часів церква була відокремлена від держави, проте держава, як про це говорилося вище, постійно втручалася у внутрішні справи церкви, обмежувала простір її канонічної діяльності, а сама церква займала маргінальне становище в суспільстві. Модель державно-церковних відносин в Україні за умов її незалежності є принципово відмінною, оскільки держава і церква визначаються як рівноправні суб'єкти державно-церковних відносин, кожен з яких діє у сфері своєї компетенції, взаємно підтримуючи один одного. При цьому релігійні організації діють у правовому полі держави, яка не втручається в справи церкви.

Держава нормує і закріплює свої відносини з релігійними об'єднаннями, насамперед у Конституції України (ст. 35) і Законі України "Про свободу совісті та релігійні організації". У цих документах відображено основний зміст і характер державно-церковних відносин. У них розглядаються соціально-політичні та організаційні питання взаємодії держави з релігійними організаціями, їхня господарська, благодійницька, і культурно-просвітницька діяльність.

Політика держави стосовно релігії знаходить відображення і в інших окремих законодавчих і підзаконних актах, що регулюють діяльність церков у сфері охорони здоров'я, в сімейно-шлюбних відносинах і т. п.

Основними пріоритетами державної політики щодо релігії та церкви є:

• забезпечення конституційного положення про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, рівноправності всіх офіційно діючих в Україні релігій та права громадян на свободу совісті;

• сприяння релігійним організаціям у виконанні їхніх статутних завдань, участі церков у служінні, що має неабияке соціальне значення, оскільки це сприяє зміцненню моральних підвалин суспільства, розвиткові милосердницької, доброчинної діяльності тощо;

• подолання дестабілізувальних впливів церкви на суспільство, блокування спроб окремих політичних партій, рухів та інших політичних формувань використовувати релігійно-інституційні структури під час виборчих кампаній і т. п.

• сприяння розвиткові релігійної самобутності корінних народів і національних меншин, їхніх стосунків з одновірцями за кордоном.

• сприяння у створенні передумов для стабілізації релігійної ситуації, а зрештою — й утвердження громадянського миру та злагоди в суспільстві.

Заключення

Ретроспективний аналіз причин поділу християнства на католиків, протестантів і православних, а також і міжправославний поділ засвідчує, що в їхню основу було покладено не канонічні догмати, а політику і боротьбу за владу.

Усезростаюча політична активність релігії та її інститутів за відсутності стримувальних важелів з боку держави може призвести до серйозних ексцесів, адже релігійні почуття наділені великою вибухонебезпечною силою, особливо якщо ця сила спрямовується в русло протистояння і конфронтації.

У нових політичних умовах, коли відбувається боротьба за стабілізацію становища в Україні, за гуманізацію і демократизацію всіх суспільних процесів, важливе значення має вироблення науково обгрунтованої політики відносно релігійних організацій, вміння використовувати в потрібному напрямі їхні можливості і вплив на віруючих.

Одним із важливих завдань державних органів є надання допомоги в пошуках спільної платформи по налагодженню співробітництва в рамках Всеукраїнської Ради церков та релігійних організацій, здобуття підтримки з боку національних помісних церков процесу становлення й канонічного оформлення в Україні єдиної Помісної Православної церкви.

Завантажити реферат Завантажити реферат
Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8 

Подібні реферати:


Останні надходження


© 2008-2022 україномовні реферати та навчальні матеріали