Прямий збиток матеріального характеру розраховується у грошовому еквіваленті й звичайно використовується при аналізі злочинів корисливої спрямованості. Для агресивно-насильницьких злочинів, вчинених працівниками ОВС, такий збиток не є очевидним, проте цілком може бути обрахований у вигляді кількості летальних випадків, заподіяних потерпілим тілесних пошкоджень різного ступеня тяжкості, суми витрат на лікування та страхових виплат за непрацездатністю. До непрямого ж збитку відносять кошти, витрачені державою на протидію злочинності й грошовий вираз негативних соціальних наслідків злочинності.
Одним з перших публічну калькуляцію ціни злочинів, вчинених працівниками міліції у сфері службової діяльності, зробив дослідник Національної академії внутрішніх справ О. С. Новаков, який при розрахунку брав за основу загальний розмір збитку, заподіяного всією сукупністю злочинів в Україні за 2001 р., що склало суму в 786, 3 млн грн. З огляду на те, що питома вага злочинів у сфері службової діяльності співробітників ОВС становить близько 0,02 - 0,04 % від загальної кількості злочинів в Україні, була отримана цифра у 314520 грн. як приблизний показник щорічного збитку від „міліцейської” злочинності. При цьому зазначену суму з урахуванням рівня латентності О.С. Новаковим пропонувалося збільшити не менш, ніж у 10-12 разів, що приводило до суми 3,1 - 3,7 млн грн. щорічно.
У 2005 р. харківським дослідником О.А. Мартиненком було запропоновано більш точний розрахунок, що базувався на інформації, наведеної у судових матеріалах. Так, аналіз судових вироків за 2000-2003 рр., винесених стосовно 330 працівників ОВС, дав загальний розмір прямого збитку в сумі 757 721 грн.
Про неефективність системи розслідування таких справ в Україні свідчить і низка рішень Європейського су з прав людини проти держави Україна, у яких констатується порушення державою статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Зокрема, протягом наступних 6 місяців Україна має розробити та подати на розгляд міністрів Ради Європи стратегію внесення змін до законодавства з метою подолання проблеми насильства в міліції. Таке доручення Україні виніс Європейський суд із прав людини в рамках справи Леоніда Харченка проти України. Суд визнав порушення прав цього чоловіка під час його взяття під варту.
Підсумовуючи ціну порушень прав людини з боку правоохоронних органів, то можна сказати, що вона є досить значним збитком для держави, а також іще раз підтверджується те, що наша країна знаходиться ще на досить низькому рівні демократизму.
Незадовільним залишається стан дотримання прав ув’язнених і засуджених осіб працівниками правоохоронних органів. Під час одного з моніторингових досліджень, проведеного Україно-Американським бюро захисту прав людини у 2006 році, 594 із 732 ув’язнених стверджували, що до них застосовувалося насильство працівниками правоохоронних органів. При цьому тільки у 20 випадках із 254 суд звернув увагу на заяви громадян про застосування до них насильства[13, с. 8]
Це виражається в тому, що ні кримінально-виконавче, ні кримінально-процесуальне законодавство не містять спеціальних норм, які б з урахуванням особливостей правового та фактичного статусу особи, засудженої до позбавлення волі, встановлювали порядок подання до суду та розгляду судом скарг засуджених осіб на рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень.
Кримінально-виконавчий кодекс не містить чіткої та детальної процедури подання та розгляду скарг засуджених. Крім того, у ньому не передбачено правових гарантій забезпечення принципу рівності сторін.[13] Про декларативність права на звернення засудженого до суду свідчить той факт, що, відповідно кореспонденція, яку отримують і відправляють засуджені до суду, підлягає перегляду адміністрацією місць позбавлення волі, на що вказує системний спосіб тлумачення ст. ст. 113 Кримінально-виконавчого кодексу України [14].
Отже, для вирішення цих та багатьох інших проблем, пов’язаних дотриманням прав і свобод людини і громадянина в діяльності правоохоронних органів України, необхідне впровадження у національне законодавство, що регулює правоохоронні відносини, норм, які відповідали б сучасним європейським стандартам і, зокрема, зобов’язанням України в сфері дотримання прав та свобод людини; створити національний превентивний механізм з попередження тортур; зважаючи на недоліки діючої системи надання безоплатної правової допомоги в Україні, розповсюджувати в масштабах країни передовий досвід офісів громадського захисту; необхідно активізувати діяльність державних органів у боротьбі та протидії ксенофобії та расизму; використовувати соціологічний моніторинг громадської думки як ключовий метод для оцінки ефективності діяльності правоохоронних органів та ряд інших заходів.
Необхідно усвідомити, що оперативне вирішення, захист і задоволення законних прав та інтересів громадян на сучасному етапі є одним із пріоритетних завдань діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування та правоохоронних органів, відповідальним обов’язком їх посадових і службових осіб, фактором забезпечення суспільно-політичної та економічної стабільності в державі.
3. НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ МІЛІЦІЇ ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА
Пріоритетом розвитку сучасного демократичного суспільства є забезпечення прав людини та верховенство права. Захищати основні свободи та підтримувати суспільний порядок і загальний добробут в демократичному суспільстві за допомогою політики та практики, які є законними, гуманними, і відповідають загальнолюдським цінностям є головним вектором розбудови правової держави. Пройшло більше 20-ти років з розпаду СРСР, але методи «отримання» показань особи, працівниками ОВС не змінились.
Загалом, демократія в суспільстві тримається на двох засадах: верховенстві права та забезпеченні прав людини. Тому основними задачами правоохоронної діяльності по підтримці правопорядку в демократичному суспільстві є демократичний характер здійснення прав людини та забезпечення правопорядку на основі верховенства закону.
Сьогодні в українському суспільстві склалася ситуація, коли найбільш ґрунтовні та професійні рекомендації щодо запобігання катуванням та жорстокому поводженню вже розроблені. Стосовно діяльності МВС такі рекомендації, постійно вдосконалюючись, були сформовані в 2009 році та озвучені під час перших за всю історію МВС України громадських слухань «Права людини в діяльності ОВС України». Дещо пізніше вони були дороблені групою вчених системи МВС, експертів профільного комітету Верховної Ради та правозахисних організацій.
На нашу думку потрібно зупинитися на наступних проблемах в діяльності міліції та шляхах їх вирішення:
Необхідно відновити роботу громадських рад з дотримання прав людини при всіх міськрайвідділах. Натепер відсутній дієвий контроль з боку громадськості за дотриманням прав людини в органах внутрішніх справ. Громадські ради повинні бути фінансово незалежні від органів державної влади, а також активно співпрацювати із засобами масової інформації, це дасть змогу покращити рівень правової свідомості та правової культури населення.
Завантажити реферат