Українські реферати, курсові, дипломні роботи
UkraineReferat.org
українські реферати
курсові і дипломні роботи

Ентічні та етнографічні назви ураїнської землі

Реферати / Історія / Ентічні та етнографічні назви ураїнської землі

Поняття та термінологія етноніміки

Як людина немислима в суспільстві без власної назви, так і плем’я, народ, нація не може існувати серед сусідів без своєї етнічної назви. Потреба ідентифікації етнічних груп, племен і народів з’являється уже на ранніх етапах людської історії. Найтиповішою причиною цього є насамперед протиставлення “ми — вони”. Відрізняючи представників свого племені від представників інших (чужих) племен, люди надавали їм імена. Серед власних імен прийнято розрізняти кілька груп: етноніми — назви народів, племен, етнічних груп; антропоніми — імена та прізвища людей; топоніми — назви населених пунктів, місцевостей; гідроніми — назви річок, озер, морів. Отже, етнічні та географічні назви є невід’ємною частиною національної свідомості кожного народу. Перші писемні відомості про етнічні назви племен подають “Велесова книга” 1 та “Повість врем’яних літ”. Нестор-літописець подав не тільки назви племен, але і особливості їхнього характеру, побуту, місця локалізації, а також зазначив, що їхнім найбільш загальним іменем було слов'яни (словёни). Методологія Нестора (пояснення імені народу за місцем його проживання: поляни — в полі, бужани — по Бугові тощо) була успадкована пізнішими дослідниками.

1 Автентичність пам’ятки доводять дослідження Володимира Шаяна (Канада), Бориса Яценка (Україна), Бориса Ребіндера (Франція), Олександра Асова (Росія), Сергія Лесного (Канада) та ін.

Крім того, у деяких давніх хроніках використовувалась методологія Біблії — пояснення етнонімів як похідних від імен прабатьків. Такою ж є методологія Геродота, який часто виводить назви народів від особових імен. Подібним є пояснення назв народів у Великопольській хроніці 1295 p.: від вождів Леха, Чеха і Руса походять ляхи (поляки), чехи і руси. Цікаву легенду про походження слов’янських назв (переважно українських) племен подає “Велесова книга”. За 1300 літ до Германаріха, тобто в ІХ ст. до н.е., жив один з прабатьків слов’ян Богумир, котрий мав трьох дочок і двох синів. Від доньки Древи пішли древляни, від доньки Скреви — кривичі, від доньки Полеви — поляни, від сина Сіви — сіверяни, від сина Руса — руси1 1. Науковими дослідженнями в галузі етноніміки у XVIІІ ст. займалися Василь Татіщев, Михайло Ломоносов; в ХІХ ст.— Олександр Востоков, Микола Греч, Федір Буслаєв, Павел Шафарик, Олександр Потебня та ін. У цей час переважала тенденція виводити етноніми від назв річок або від рис характеру, притаманних тому чи іншому народові. Більший інтерес до етнонімів виявляли історики, ніж лінгвісти, тому часом переважали малообгрунтовані концепції, висновки, які швидше грунтувалися на патріотичних почуттях, ніж на наукових фактах. Хоча і в ХІХ ст. було чимало цікавих досліджень, які не втратили своєї наукової цінності й у наш час. Етнонімію можна поділити на дві групи: ті назви, якими сам народ себе називає, і ті, якими цей народ називають інші народи. Наприклад, українська назва німець, німецька — Deutsche; українська назва фін, фінська — Suomaliciset. Самоназви народів прийнято називати терміном автоетноніми (або аутоетноніми, щоб уникнути подібності з авто, що є частиною слів автомобіль, автоматика тощо).< Джерелами вивчення етнонімії є насамперед назви, зафіксовані в писемних пам’ятках: літописах, хроніках, пам’ятках ділового письменства, епічній та пісенній творчості народу, а також дані сучасної етноніміки. При цьому слід враховувати, що слов'янські пам'ятки фіксують тільки пізніші етноніми (починаючи з другої половини ІХ ст.). Тому важливий матеріал містять іншомовні джерела (неслов'янські), які, подаючи етноніми, що існували в їхніх мовах, іноді фіксують і назви, запозичені з мови самих слов'ян. Однак слід враховувати, що іншомовні джерела часто подають назви у викривленому вигляді (фонетично чи морфологічно), бо їхні автори, як правило, узгоджували написання слова з принципами вимови і правопису своєї рідної мови.

1 Яценко Б. Велесова книга. Дослідження, переклад // Русь Київська — 1994.— № 1.

Поселення давніх племен розташовувалися близько до річки, тому й назви часто отримували від назви річок. В античних джерелах це явище досить поширене: “істри звалися так за назвою ріки, асіаки однойменні річці Асіак”. Помпоній Мела пише: “Борисфен омиває плем’я свого імені”. Отже, поняття “рід — ріка” цілком закономірне. Цінними є вказівки Геродота на два варіанти назв: скіфське Пората і грецьке Піретон. Це дає змогу розглядати і відрізняти скіфські назви у зміненій грецькій транскрипції, а також грецькі переклади місцевих назв. Можна виділити і назви, які дали скіфським рікам греки.

ПЕЛАСГИ До перших писемних пам’яток про племена, котрі заселяли Північне Причорномор’я, належать віршовані рядки легендарного поета Гомера. В “Іліаді” він згадує племена кобилодойців та молокоїдів, яких називає убогими, але “над всіх на землі справедливими”. Звичайно, ці назви умовні. Вони вказують швидше на особливості побуту племен, ніж на їхню етнічну назву. Проте Гомеру відомий народ пеласги, яких він називає “божественними”, “богосвітлими”, а Зевса іменує “пеласгійським богом”. Про заселення території України племенами пеласгів у ІV — ІІІ тисячолітті до н.е. висловлювали гіпотези вчені ХІХ ст. (Єгор Классен, Олександр Чертков та ін.)1. Академік Олексій Соболевський ототожнював пеласгів з населенням трипільської археологічної культури і вважав їх предками кіммерійців. Український вчений, археолог Вікентій Хвойка, який відкрив трипільську культуру, був переконаний, що трипільці — це “найдревніші слов’яни”.

1 Див.: Печерна Г: Забуті праці про пеласгів. — С.37

Свою назву трипільська культура отримала від села Трипілля, де вперше були знайдені її пам’ятки. Нині археологи мають певний матеріал, що засвідчує наявність письма у трипільців не тільки на території України, але й у Румунії, Болгарії, Угорщині, Югославії. В Україні трипільські написи досліджувалися і дешифрувалися Миколою Суслопаровим1, Валентином Даниленком, проте результати їхньої праці замовчувалися і були майже невідомі ні науковцям, ні тим більше широкому колу читачів. За кордоном, де подібних пам’яток писемності знайдено більше ста, замовчувати їх немає потреби. Нині дешифруванням трипільської писемності займаються відомі шумерологи. Поки що писемних назв чи самоназв народу трипільської культури не виявлено. Проте встановлено, що мова пеласгів була споріднена з латиною або одним з її діалектів2. Алфавітом пеласгів користувалися й греки. Цей же алфавіт був відомий в Італії та Малій Азії як фінікійський. Діодор Сіцилійський у І ст. до н.е. писав, що ці літери могли б називатися пеласгійськими, оскільки пеласги користувалися ними. Мало гіпотез і щодо назви пеласгів. Олександр Знойко вважає, що ця назва походить від імені божества Пелле — Полель — Аполон, який був богом світла, небесного вогню. Це божество було відоме кіммерційцям та скіфам. Пеласгів також пов’язують з пеларгами в Афінах та лелегами, які мали тотемного птаха лелеку. Деякі дослідники вважають жіноче ім’я Палажка є залишком етноніма пелазка, тобто “пеласгійська жінка”.

Завантажити реферат Завантажити реферат
Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5 

Подібні реферати:


Останні надходження


© 2008-2024 україномовні реферати та навчальні матеріали