Органи захисту більшовицького радянського режиму

У ході революції поряд з іншими владними структурами старого державного апарату було ліквідовано міліцію Тимчасового уряду, старий суд та прокуратуру, правоохоронні органи УНР. Замість них радянська влада організувала робітничо-селянську міліцію, надзви­чайні комісії для боротьби з контрреволюцією, новий суд та інші органи захисту революційного режиму. Значною мірою це були структури тоталітарно-репресивної системи, що вже формувалася.

Судові органи УСРР. Окремі спроби Рад створити власні суди в Україні спостерігалися ще до перемоги жовтневого збройного повстання в Петрограді. У листопаді — грудні 1917 p. будівництво судів за ініціативою більшовиків розгортається в Україні набагато ширше, а суди, що створювалися, отримують більш чітке організа­ційне оформлення. На початку грудня в Одесі комітет охорони міста при виконкомі Ради заснував два революційних трибунали із слідчими комісіями при них. У середині грудня створюються шля­хові дисциплінарні суди при районних комітетах Південно-Західної залізниці та Головний дисциплінарний суд залізниці. Наприкінці грудня тут же, в Одесі, було створено військово-морський револю­ційний трибунал.

Радянське судове будівництво посилюється у січні і на початку лютого 1918 р. В цей період воно не мало змоги спертися на радянське законодавство внаслідок його незадовільного стану. На­віть ті закони, які видавалися, не завжди своєчасно надходили на місця. Хоча 10 січня 1918 p. вже було оприлюднено постанову Народного Секретаріату України від 4 січня 1918 р. "Про введення Народного суду", застосування цього законодавчого акта в практи­ці судового будівництва розпочалося пізніше, в багатьох місцях лише у середині лютого. У Києві народний секретар юстиції лише 19 лютого наказав дореволюційним судовим установам припинити свою діяльність.

Ревкоми організовували слідчі комісії для боротьби з політич­ними противниками. Наприкінці січня 1918 p., після встановлення радянської влади в Києві, було створено слідчу комісію при Київ­ському ревкомі з метою переслідування прибічників Центральної Ради. У середині січня було організовано слідчу комісію при Оде­ському ревкомі.

Нерідко слідчі комісії тимчасово (до створення народного суду) виконували функції суду. Іноді такі слідчі комісії створювали­ся для допомоги народному судді, на якого постановою Народного Секретаріату від 4 січня 1918 p. покладався обов'язок здійснювати попереднє слідство. На селі судові функції часто здійснювали сіль­ські та волосні сходи.

До особливостей постанови Народного Секретаріату від 4 січня 1918 p., які не сприяли правосуддю, слід віднести те, що вона відкидала не тільки апеляційне, а й касаційне оскарження рішень та вироків народного суду і тому не створювала касаційної інстан­ції.

У постанові Народного Секретаріату від 4 січня 1918 p. зовсім не було висвітлено питання організації та діяльності революційних трибуналів. У зв'язку з цим народний секретар з судових справ оприлюднив 23 січня 1918 p. Положення про революційні трибуна­ли, в якому коротко розглядалися питання організації та процесуа­льні форми діяльності революційних трибуналів. Впроваджувався ще більш спрощений у порівнянні з постановою від 4 січня 1918 p. порядок судової діяльності.

Для обміну досвідом 26 січня 1918 р. у Харкові був проведений з'їзд судових комісарів, а 15 березня — конференція всіх повітових комісарів юстиції. Норми постанови Народного Секретаріату від 4 січня 1918 p. уточнюються новими постановами народного сек­ретарства з судових справ. Одна з таких постанов від 20 січня вилучає з підсудності народного суду, по-перше, житлові справи, які передаються на розгляд створюваних при Радах житлових камер;

по-друге, земельні справи, які підлягають розгляду в селянських земельних комітетах; по-третє, справи, пов'язані з соціальним стра­хуванням, які повинні розглядатися в лікарняних касах, страхових органах, примирливих камерах. Що стосується трудових спорів, то вони тепер мають розглядатися у відділах праці місцевих Рад.

Наприкінці 1918 р. в процесі утвердження радянської влади відновлювалися радянські судові органи.

19 лютого 1919р. Раднарком УСРР видав декрет про суд, яким скасував усі суди, організовані Центральною Радою, Гетьманщиною та Директорією. 20 лютого було затверджено Тимчасове положення про народні суди та революційні трибунали УСРР, яке в основному повторювало положення, сформульовані за рік до цього в постанові Народного Секретаріату від 4 січня 1918 р. "Про введення Народного суда" та Положенні про революційні трибунали, прийнятому народ­ним секретарством з судових справ 23 січня 1918 p. Після видання декрету про суд від 19 лютого 1919 p. діяльність місцевих ревкомів та Рад по скасуванню усіх нерадянських судів і організації нових, радянських судів стала ще активнішою. Таку ж діяльність по віднов­ленню радянської судової системи було знову проведено в Україні після розгрому армій Денікіна наприкінці 1919р.

У діяльності радянських судів на перший план висувалася їх роль як органів придушення опору класових противників. Тому в системі судів центральне місце належало революційним трибуналам. Тимчасове положення від 20 лютого 1919 p. запроваджувало револю­ційні трибунали по одному на губернію. Число членів трибуналу встановлював губвиконком, але воно не могло бути меншим 15. Справи розглядалися у складі 5, а з березня 1920 p. — 3 членів трибуналу. Попереднє слідство у справах, підсудних ревтрибуналам, здійснювали особливі народні слідчі. Для виконання в трибуналах функцій обвинувачення та захисту створювалися колегії обвинувачів і колегії правозаступників. До компетенції трибуналів відносилися справи про "контрреволюційні злочини", державну зраду, шпигунс­тво, злочини за посадою, спекуляцію, а також справи про інші злочини, які передавалися на розгляд трибуналів за постановами губвиконкомів. У 1920 p. компетенцію трибуналів було розширено, їм передавалися справи про бандитизм, розбої, грабежі, розкрадання та деякі інші злочини. Трибунали мали право присуджувати винних до різних мір покарання, аж до розстрілу. Для розгляду скарг на вироки трибуналів був створений Верховний касаційний суд, а нап­рикінці травня 1919 p. — Верховний революційний трибунал Украї­ни, який розглядав справи особливої важливості як суд першої інстанції.

У Червоній армії діяли революційні військові трибунали.

Згідно з Тимчасовим положенням від 20 лютого 1919 p. ану­лювалися повітові та міські суди, передбачені постановою Народ­ного Секретаріату від 4 січня 1918 p., а дільничний суд було перетворено в єдиний народний суд. Число народних судів в кож­ному адміністративному районі (місті, повіті) та район діяльності народного суду (судова ділянка) визначалися в містах міськими Радами, а в повітах — повітовими виконкомами.Для вирішення в касаційному порядку справ, підсудних народним судам, створюва­лися ради (з'їзди) народних суддів. Рада народних суддів складалася з усіх народних суддів повіту, який утворював судовий округ.

Відповідно до Положення Раднаркому про народний суд від 26 жовтня 1920 р. в Україні створювалися губернські ради народних суддів. Вони мали постійний склад: голову ради народних суддів, його заступника та від двох до п'яти постійних членів, які обирали­ся з'їздом народних суддів.