Право (друга половина 1950-х — перша половина 1960-х pp.)

Для певних категорій трудящих був встановлений 6-годинний робочий день, наприклад для осіб, що були зайняті на підземних роботах.

Закріплювалися гарантії щодо надання щорічних відпусток підліткам. Значно збільшилася тривалість відпусток, що надавалися вагітним жінкам (з 77 до 112 днів).

Зростає роль матеріальних та моральних стимулів до праці. У 1954 p. створено Комітет з питань праці та платні — спеціально для упорядкування платні.

З 1957 p. підвищили платню для тих робітників та службовців, які мали низьку зарплату. Для них був визначений мінімум платні.

Були скасовані прибутковий податок і податок з холостяків для самітних і тих громадян, які одержували низьку платню чи стипендію.

СлиГмати на увазі, що в цей період платня всіх трудящих зросла також за рахунок скорочення робочого часу.

У деяких виробництвах виплачували додаткову грошову вина­городу за вислугу років і бездоганну трудову діяльність.

У серпні 1956 p. було поновлено почесну форму винагород­ження — Ленінську премію, яка присуджувалась за найбільш видат­ні праці в галузі науки, техніки, літератури та мистецтва.

25 квітня 1956 p. було скасовано судову відповідальність робіт­ників та службовців за самовільне залишення підприємств і установ та за прогули без поважної причини. Поняття самовільного зали­шення роботи зникає тому, що поновлюється право громадянина за власним бажанням розірвати трудовий договір) Ступінь суспіль­ної небезпеки прогулів без поважної причини в нових економічних та політичних умовах зменшився, тому до прогульників застосову­вали заходи дисциплінарного чи громадського впливу.

Положення про права фабзавкомів і місцевих комітетів від 15 липня 1958 p. спрямовувало профспілки на активну участь в роботі по охороні праці. На них покладався спеціальний контроль за виконанням адміністрацією законодавства про працю. Новий порядок розв'язання трудових спорів, уведений в дію 31 січня 1957 p., мав гарантувати і виробничу, і захисну функцію фабзавко­мів та місцевих комітетів. Але перш за все підвищувалася їх роль в контролі за виконанням планів, керівництві соцзмаганням.

Поліпшуються, на жаль дуже повільно, умови життя громадян, які припинили трудову діяльність за віком чи хворобою, непрацез­датних осіб та осіб, які втратили годувальника.(Помітною подією в удосконаленні соціального забезпечення цієї категорії громадян став Закон про державні пенсії, прийнятий у липні 1956 p. Він закріплював загальні принципи та порядок призначення громадя­нам пенсії.

Закон мав ряд позитивних якостей. Перш за все він уніфіко-вував критерії, якими належало керуватися при призначенні пенсії:

вік, трудовий стаж, середній розмір платні. При цьому показник віку і розмір трудового стажу були знижені. Громадяни одержували право на пенсію за старістю: чоловіки — при досягненні ними 60-ти років та при стажі роботи не менш 25 років, жінки — при досягнен­ні ними 55 років та при стажі роботи не менш 20 років.

Обов'язково враховувалися умови праці. Для осіб, які були зайняті на підземних роботах або працювали в інших тяжких умо­вах, ці показники знижувалися.

Визначалися мінімум та максимум розміру пенсії. Пенсії ни-зькооплачуваних трудящих підвищувалися, розміри невиправдано високих пенсій знижувалися. Усувався розрив в розмірах загальних та підвищених пенсій.

Колгоспне право. До 1953 p. було досягнуто довоєнного рівня сільського господарства, але воно не забезпечувало зростаючих потреб населення у продуктах харчування, а промисловості — у сировині. Сама організація сільського господарства мала ще чимало недоліків. І це стримувало економічне піднесення країни. Вересне­вий (1953 p.) пленум ЦК КПРС вперше на весь голос повідомив про катастрофічний стан сільського господарства, до якого призвели об'єктивні причини. До останніх відносилось порушення найваж­ливіших принципів господарювання, передусім принципу матеріа­льної зацікавленості безпосередніх виробників і сільгоспартілей в результатах праці, принципу поєднання особистого та громадського господарювання з підпорядкуванням особистого інтересу громадсь­кому, а також обмеження прав і самостійності колгоспів у веденні артільного господарства, безініціативність колгоспників.

Колгоспне право цього періоду, як і раніш, виходить з хибного уявлення, що сільськогосподарська артіль — єдино правильна форма ведения господарства. Тому основна увага приділялася норма­тивному регулюванню організації та діяльності колгоспів.

Продовжувався процес укрупнення колгоспів при тому, що кількість колгоспів зменшувалася також за рахунок перетворення частини колгоспів в радгоспи.

Усе виразніше визначаються негативні наслідки укрупнення колгоспів у тих випадках, коли воно ведеться непродумано, про людське око. Один з них — виникнення так званих безперспектив­них сіл, їх запустіння, загибель, другий — гігантоманія, порушення гармонічної єдності між розмірами об'єднаного господарства та можливостями цілеспрямовано управляти ним, послаблення уваги до особи — члена великого господарства, в якому особа губилася.

Розширюється коло об'єктів колгоспно-кооперативної влас­ності. Виходячи з того, що колгоспи отримали можливість самос­тійно використовувати сільськогосподарську техніку, держава від­мовляється від виключного права власності на трактори, комбайни та інші сільгоспмашини, уводить їх до цивільного обігу і продає за готівку колгоспам. Початок цим новим відносинам в УРСР поклала травнева (1958 p.) постанова про подальший розвиток колгоспного ладу та реорганізацію МТС, перетворення їх у РТС*. До речі, МТС було ліквідовано за ініціативою УРСР. Наприкінці 1958 p. 1637 МТС України було перетворено у 731 РТС. Колгоспи УРСР прид­бали в МТС 108000 тракторів, 43 000 зернових комбайнів та інших технічних засобів на 4,3 млрд. крб. Ціни на техніку були дуже високими. Отже, ця акція хоча й зміцнила технічний стан колгос­пів, але знесилила їх у. фінансовому відношенні.

З 1955 p. з відмовою від надмірної централізації у плануванні сільського господарства колгоспи отримали право планувати власне виробництво самостійно, разом з МТС (доки ті існували), щоб краще використати свої землі та інші конкретні умови, які були в їх господарствах. Разом із тим план мав ураховувати необхідність здобуття такого обсягу товарної продукції, який би задовольняв потреби країни. Уся вироблена продукція, за винятком тієї, яку колгосп здавав державі у вигляді обов'язкових поставок, натуроп­лати МТС та закупок, надходила у розпорядження колгоспу.

За рішенням вересневого (1953 p.) пленуму ЦК КПРС з колгоспів було знято їх заборгованість на 1 вересня 1953 р. по обов'язкових поставках продуктів тваринництва, картоплі та овочів. Були підвищені заготівельні та закупівельні ціни на основні сільсь­когосподарські продукти.

У 1958 p. внаслідок реорганізації МТС обов'язкові поставки сільгосппродукції були скасовані і встановлена єдина форма заго­тівлі сільгосппродукції — закуповування її у колгоспів. Закупівельні ціни були знову підвищені.

Поліпшилася оплата праці колгоспників у громадському гос­подарстві: усувалися низькі норми оплати за трудоднями, зрівнялів­ка в нарахуванні трудоднів, невірні їх витрати (наприклад, високі витрати трудоднів на утримання управлінського апарату). Праця колгоспника, як і колгоспу в цілому, оцінювалася не за середніми показниками, а диференційовано: розрізнялися передові та відста­ючі, заохочувалися добрі працівники. Нові єдині розцінки за трудо­днями повніше ураховували характер праці, кваліфікацію працівни­ка, кількість та якість виробленої ним продукції. Впроваджувалася грошова оплата праці колгоспників. Передбачалося регулярне що­місячне авансування і додаткова оплата праці*.