Перебудова державного апарату УСРР у зв'язку з утворенням СРСР

Всі ці перетворення вели в кінцевому підсумку до посилення централізації в управлінні. Особлива роль в цьому належала загаль­носоюзним наркоматам — наркоматам з "безроздільною владою". Надійними провідниками директив союзного центру були і дирек­тивні наркомати.

Практична робота по перебудові держапарату створила умови для вироблення Загального положення про народні комісаріати УСРР, яке було затверджено ВУЦВК 12 жовтня 1924 p. Закріпивши систему органів галузевого державного управління, Загальне поло­ження визначало 11 народних комісаріатів, розподіляло наркомати на загальносоюзні і директивні, визначало статус уповноважених загальносоюзних наркоматів при уряді УСРР, перелічувало предме­ти відання та межі повноважень наркоматів УСРР.

Надалі РНК УСРР здійснювала великий обсяг роботи в галузі керівництва народним господарством республіки. Так, чимало ува­ги приділялося Вищій Раді Народного Господарства УСРР, під керівництвом якої перебувала вся республіканська і місцева проми­словість України. З квітня 1929 p. було затверджено Положення про ВРНГ, в якому докладно визначалася її структура.

У 1927—1929 pp. було прийнято ряд положень про наркомати землеробства, фінансів, торгівлі, соціального забезпечення, юстиції тощо, де чітко визначалися права, обов'язки і структура народних комісаріатів.

13 липня 1927 p. ВУЦВК і Раднарком УСРР ухвалили поста­нову про розширення прав робітничо-селянської інспекції. Рішен­ня наркомату РСІ УСРР ставали тепер остаточними і обов'язкови­ми для всіх державних установ і підприємств. 23 січня 1929 p. було прийнято Положення про народний комісаріат РСІ УСРР. Нове Положення розширило значною мірою компетенцію РСІ, надавало широких повноважень: припиняти незаконні розпорядження та дії посадових осіб, знайомитись під час ревізії з документами і матеріа­лами державних установ і підприємств та ін.

В Україні зростав центральний апарат державного управління. Все більш вагомою в управлінні ставала роль, комуністів, які зай­мали керівні посади. Запроваджувалась практика беззаперечного підпорядкування директивам вищих органів, поступово формували­ся елементи алміністративно-командної системи.

Місцеві органи державної влади УСРР. Характерною рисою цього періоду було перш за все завершення розпочатої ще в 1922 p. реформи адміністративно-територіального устрою УСРР, головною метою якої був пошук найбільш ефективної системи контролю за місцевим управлінням. Найскладнішим завданням цієї реформи став перехід від чотириступеневої системи управління (губернія — повіт — волость — село) до триступеневої (округ — район — село). Відбувався такий перехід поступово. Спочатку було підготовлено проект скасування в УСРР волостей і повітів та утворення замість них районів і округів. 12 квітня 1923 p. ВУЦВК ухвалив постанову "Про новий адміністративно-територіальний поділ України", якою скасував волості і повіти, затвердивши поділ на 53 округи і 706 районів. Одночасно зменшувалась кількість сільрад.

Зміни в адміністративно-територіальному устрою знайшли своє відображення і закріплення у відповідних законодавчих актах про місцеві органи влади. У 1923 p. ВУЦВК затвердив положення про губернські з'їзди Рад та губвиконкоми, про окружні з'їзди Рад та окрвиконкоми, про районні з'їзди Рад і райвиконкоми, а також положення про сільські Ради. Цими актами було закріплено систе­му місцевих Рад та їхніх виконкомів, визначена організаційна стру­ктура різних ланок місцевих органів, а також форми і методи їхньої діяльності. Аналіз проведеної роботи було дано в постанові ВУЦВК "Про підсумки і чергові завдання районування України" від 4 ли­стопада 1923 p.

Наприкінці 1924 p. визріли умови для завершення адміністрати­вно-територіальної реформи УСРР. Це питання було винесено на розгляд IX Всеукраїнського з'їзду Рад, який відзначив, що адмініст­ративно-територіальна реформа, розпочата в 1922 p., викликана зав­даннями поліпшення і скорочення держапарату і наближення його ;ю населення. З'їзд вказав на необхідність завершити цю роботу переходом до триступеневої системи управління. Відповідно до пос­танови з'їзду Рад Президія ВУЦВК своїм рішенням від 3 червня 1925 p. скасувала губернії як адміністративно-територіальні одиниці. Відтепер територія Української СРР розподілялась на 41 округ, 680 районів, 10314 сільрад. У тому числі було створено 12 національних районів і 549 національних сільрад: російських, німецьких, польсь­ких, єврейських та ін. У зв'язку зі скасуванням губерній ВУЦВК і Раднарком УСРР 17 березня 1926 p. прийняли рішення про ліквіда­цію губвиконкомів. Проте остаточно перехід до триступеневої систе­ми управління в УСРР завершився лише на початку 1929 p. Подаль­ший розвиток господарського будівництва потребував активнішої діяльності місцевих Рад. Тому курс на "пожвавлення Рад" було проголошено основним і найгострішим завданням моменту.

Одним із найважливіших засобів пожвавлення Рад стала органі­зація виборчих кампаній до Рад. 10 вересня 1924 p. ВУЦВК і Радна­рком УСРР затвердили Положення про виборчі права громадян та порядок проведення виборів, у якому було дано вичерпний перелік осіб, що користуються виборчими правами, і осіб, позбавлених таких прав. У листопаді 1925 p. ВУЦВК і Раднарком УСРР ухвалили нове Положення про виборчі права громадян, де узагальнювався вже набутий досвід, були внесені деякі уточнення. Але і після цього коло осіб, що були позбавлені виборчих прав, залишалось значним. Вибо­ри були нерівними, багатоступеневими, з відкритим голосуванням. Взагалі можна сказати, що фактично виборів не було. Кандидати, висунуті більшовицьким керівництвом, завжди одержували більшість голосів в умовах відкритого голосування.

Питання, пов'язані з пожвавленням Рад, обговорювалися на нарадах з радянського будівництва при Президії ЦВК СРСР, а також при Президії ВУЦВК. У лютому 1925 р. у Харкові на сесії такої наради була заслухана і обговорена доповідь голови ВУЦВК Петровського про заходи до поліпшення роботи Рад. Резолюції цієї наради знайшли своє відображення в постановах IX Всеукраїнсько­го з'їзду Рад, ВУЦВК, Раднаркому УСРР.

Хоч Ради і вважалися повновладними органами, працювали вони під постійним контролем і наглядом партійних органів. ЦК КП(б)У ще у жовтні 1922 p. видав циркуляр, за яким для керівни­цтва роботою радянських і господарських органів при виконкомах створювалися комуністичні фракції, куди входили всі комуністи — члени виконкомів. Взагалі в перші роки непу парткоми дуже часто брали на себе функції радянських установ. IX з'їзд КП(б)У встано­вив, що комуністичні фракції радянських органів (від губвиконкомів до волвиконкомів) повинні стати дійсними та постійними керівниками і провідниками рішень партії в своїх установах.

Поліпшення роботи місцевих Рад, піднесення їхньої ролі в господарському і культурному будівництві було неможливим без перебудови комнезамів, котрі відігравали важливу роль на селі. В період переходу до непу КНС були фактично організацією влади на селі, нерідко підміняли собою сільради. В 1921—1922 pp. ВУЦВК і Раднарком УСРР закріплювали таке становище комнезамів, нада­вали їм ряд адміністративних функцій.