Перебудова державного апарату УСРР у зв'язку з утворенням СРСР

Особливістю Положення про судоустрій УСРР 1925 p. було те, що воно регламентувало питання організації і діяльності не лише судових органів, а й Прокуратури УСРР, слідчих, колегії захисни­ків, державного нотаріату, інститутів судової експертизи.

У зв'язку з тим, що до Положення про судоустрій УСРР 1925 p. протягом 1926—1929 pp. було внесено численні зміни і доповнення, ВУЦВК і Раднарком УСРР 11 вересня 1929 p. затвер­дили нове Положення про судоустрій УСРР.

У республіці зберігалася колишня судова система — народний суд, окружний суд, Верховний Суд УСРР. Судовими установами Молдавської АСРР були народні суди і Головний суд АМСРР. Зберігалися також спеціальні суди і арбітражні, судово-земельні, трудові сесії народного суду та ін. Мережа судів у округах визнача­лася за новим Положенням не наркомюстом УСРР, а окружним виконкомом. Народні судді районів обирались окружними з'їздами Рад, а в містах і селищах — пленумами міських і селищних Рад. Народні засідателі мали виконувати свої обов'язки два дні на рік, а не шість, як було раніш.

Детально визначалася структура окружного суду, який скла­дався з пленуму, цивільного відділу, кримінального відділу, надзви­чайної сесії та особливої сесії у справах про неспроможність коопе­ративних організацій. Дисциплінарні комісії було скасовано. У Положенні визначався також склад Верховного Суду УСРР.

До 1925 p. слідчий апарат перебував у подвійному підпорядку­ванні — суду і прокуратури. Тепер, використовуючи досвід РСФРР, увесь слідчий апарат передавався прокуратурі. • Судові виконавці були як при окружних судах, так і при народних.

Положення 1925 р. мало спеціальний розділ, присвячений організації і діяльності Головного суду Молдавської АСРР — най­вищого судового органу цієї республіки.

Окрім єдиної системи судових установ, як і раніше, в Україні діяли спеціальні дисциплінарні суди і військові трибунали.

Для боротьби зі службовими провинами, що не потребували переслідування в кримінальному порядку, ВУЦВК і Раднарком УСРР у лютому 1926 p. прийняли Положення про дисциплінарні суди. При ВУЦВК, окружних виконавчих комітетах діяли окружні дисциплінарні суди, члени яких обиралися окрвиконкомами стро­ком на один рік. Дисциплінарні суди застосовували такі стягнення, як зауваження, попередження, сувора догана, переведення на іншу посаду, відшкодування заподіяних збитків тощо. В 1927 p. дисцип­лінарні суди було скасовано.

Справи про військові і деякі інші злочини, вчинені військово­службовцями, розглядалися трибуналами. Тут діяло загальносоюзне законодавство. 20 серпня 1926 p. ЦВК і Раднарком СРСР прийняли Положення про військові трибунали і військову прокуратуру. Згід­но з Положенням трибунали утворювалися при військових округах, фронтах, арміях, флотах, корпусах, дивізіях. Працювали вони під керівництвом військової колегії Верховного Суду СРСР.

Услід за РСФРР в Україні було створено громадські суди. У 1928 p. ВУЦВК і Раднарком УСРР прийняли постанову про житлові примирні конфліктні комісії, а в червні 1929 p. затвердили Поло­ження про громадські суди і примирні камери, які мали розглядати деякі кримінальні і цивільні справи. Громадські суди утворювалися на заводах, фабриках, у громадських і державних установах. Їхні списки складалися наркомюстом УСРР за згодою з Всеукраїнською радою профспілок, а їх організація покладалася на окружні суди. Обиралися громадські суди загальними зборами робітників і служ­бовців строком на один рік. Вони мали право вдаватися до таких стягнень, як попередження, громадський осуд, штраф до 10 крб.

При сільських і селищних Радах утворювалися примирні каме­ри у складі голови, його заступника і двох членів-засідателів. Голова і його заступник обиралися сільською або селищною Радою стро­ком на один рік, засідателі — загальними зборами виборців. Засі­дання примирних камер відбувалися відкрито. Як і громадські суди, камери накладали такі стягнення, як громадська догана, поперед­ження, відшкодування збитків, примусові роботи на строк до 7 діб, штраф до 10 крб. А головне, підвищилася каральна роль цього органу, він мав право на позасудову репресію.

Зміни відбувалися і в структурі ДПУ. У зв'язку з утворенням СРСР та об'єднанням діяльності союзних республік у питаннях боротьби з контрреволюцією Державне політичне управління на основі затвердженого ЦВК СРСР 15 листопада 1923 p. Положення було перетворено в Об'єднане державне політичне управління при Раднаркомі СРСР. ОДПУ діяло на правах союзного народного комісаріату, керувало через своїх уповноважених ДПУ союзних республік, а також особливими відділами армії. Положення також передбачало утворення при голові ОДПУ колегії, члени котрої затверджувалися Раднаркомом СРСР. Колегія ОДПУ мала право визначати міри покарання "ворогам народу". Це надавало можли­вість використовувати органи ОДПУ у внутріпартійній боротьбі за лідерство в правлячій партії, а також для придушення політичної опозиції та інакомислячих у країні.

На цій основі ВУЦВК і Раднарком УСРР 13 серпня 1924 p. затвердили нове Положення про Державне Політичне Керування Української Соціалістичної Радянської Республіки, за яким "Дер­жавне Політичне Керування УСРР (скорочена назва ДПК) засно­вується при Раді Народних Комісарів УСРР для боротьби з політи­чною контрреволюцією, шпигунством та бандитизмом". Призначу­ваний ВУЦВК голова ДПК при Раднаркомі УСРР водночас був і уповноваженим ОДПУ (ОДПК) СРСР при Раднаркомі УСРР. Міс­цеві органи ДПК УСРР функціонували спочатку при губвиконко-мах, а потім при окрвиконкомах. Діяли й особливі відділи корпусів та дивізій Українського військового округу, транспортні відділи ДПК, органи ДПК з охорони кордонів України. Голова ДПК УСРР входив до складу Раднаркому УСРР і мав право дорадчого голосу.

Роль ДПК УСРР (ДПУ) зростала. Його органи залучалися до вирішення економічних і національних питань. ДПУ брало активну участь у розв'язаному за секретною вказівкою ЦК РКП(б) криваво­му поході проти церкви. У 1922—1923 pp. в Україні органи ДПУ провадили масові арешти священиків і ксьондзів, руйнували церк­ви, костьоли. У 1927—1928 pp. органи ДПУ "викрили" у Шахтин­ському районі Донбасу велику організацію "буржуазних спеціаліс­тів", які нібито діяли за завданням іноземних розвідок. За сфабри­кованою ДПУ "шахтинською справою" половину засуджених було розстріляно, а решту — засуджено на тривалі строки ув'язнення.

Українізація державного і господарського апарату УСРР. Біль­шовики, враховуючи негативний досвід взаємин між центром і периферією перших років радянської влади в Україні, дійшли вис­новку, що на шляху до суспільної одноманітності, яку забезпечува­ла політика русифікації, слід пройти через етап політики, яка отримала назву "українізації". Свого розмаху вона набула після утворення Союзу РСР, коли XII з'їзд РКП(б)' у квітні 1923 p. постановив: ширше залучати місцеві кадри до органів управління союзних республік; видавати закони про вживання рідної мови в усіх державних установах; створювати національні військові форму­вання; розширювати видання літератури національними мовами тощо. Точніше, це була політика корепізації, тобто політика пере­ведення на рідну мову (в Україні — не тільки на українську, а й залежно від складу населення, на російську, єврейську, німецьку, польську та ін.) засоби масової інформації, роботу державних уста­нов, викладання в навчальних закладах, а також залучення до органів влади і правлячої партії місцевих кадрів.