Основні риси розвитку права в 20 – 30 рр.

На початок 1933 р., тобто за неповні п'ять місяців, за цим Законом було засуджено 54 645 чоловік, з них 2110 — до найвищої міри покарання. В першу чергу на підставі цього Закону до кримі­нальної відповідальності притягались діти, які збирали колоски по полях, та голодні селяни, які стригли хлібні колоски. Цей страшний закон отримав у народі назву закону "про "п'ять колосків". Він призвів до загибелі мільйонів людей, але досягнув своєї мети — вирвав із рук умираючого з голоду українського селянина близько 200 млн. пудів хліба.

Цей Закон встановлював кримінальну відповідальність не ті-.льки за розкрадання соціалістичної власності, а й за антиколгоспну агітацію, насильство та загрозу насильства до колгоспників. За вчинення хоча б одного з названих злочинів визначалась міра покарання — позбавлення волі на строк від 5 до 10 років. Постано­вою ЦВК СРСР від ЗО січня 1933 p. застосування Закону від 7 серпня 1932 p. було поширене на заподіяння збитків соціалістич­ній власності ("шкідницьке" проведення оранки і сівби, зловмисна поломка тракторів і машин), а також на будь-який обман у справі обліку колгоспної праці і врожаю.

Надалі, у відповідності з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 серпня 1940 р. "Про кримінальну відповідальність за дрібні крадіжки на виробництві і за хуліганство" Президія Верхов­ної Ради УРСР своїм Указом від 16 листопада 1940 p. внесла доповнення до відповідних статей КК УРСР, які встановлювали відповідальність за хуліганство і дрібні крадіжки на виробництві у вигляді тюремного ув'язнення строком на 1 рік.

Значну увагу кримінальне законодавство приділяло боротьбі з господарськими злочинами, приватно-господарською діяльністю та спекуляцією.

Так, постановою ВУЦВК і Раднаркому УСРР від 14 лютого 1930 р. КК УСРР був доповнений ст. 153-3 про кримінальну відповідальність за масовий або систематичний випуск промисло­вими і торговельними підприємствами недоброякісних виробів та недотримання обов'язкових стандартів. У зв'язку з дальшим широ­ким розвитком торгівлі ЦВК і Раднарком СРСР прийняли постано­ву від 25 липня 1934 р. "Про доповнення кримінальних кодексів союзних республік статтею про відповідальність за обкрадання споживача і обдурювання Радянської держави". У відповідному законодавчому акті, прийнятому ВУЦВК і Раднаркомом УСРР 23 серпня 1934 p., зазначалося, що обважування і обмірювання покуп­ців карається позбавленням волі на строк до 10 років. У відповідності з постановою ЦВК і Раднаркому СРСР від 22 квітня 1932 p. "Про боротьбу зі спекуляцією" ВУЦВК і Раднарком УСРР 25 грудня 1932 p. прийняли постанову "Про зміну ст. 127 Криміналь­ного кодексу УСРР". За новою редакцією цієї статті спекуляція каралась позбавленням волі на строк не менше 5 років з конфіска­цією всього або частини майна.

Низка законодавчих актів поряд з нормами трудового права містила кримінальні санкції. До числа таких законів належать Укази Президії Верховної Ради СРСР від 26 червня 1940 р. "Про перехід на восьмигодинний робочий день, на семиденний робочий тиждень і заборону самовільного залишення робітниками і службо­вцями підприємств і установ", від 17 липня 1940 р. "Про заборону самовільного залишення роботи трактористами і комбайнерами, що працюють на машинно-тракторних станціях", від 19 жовтня 1940 p. "Про порядок обов'язкового переведення інженерів, техніків, май­стрів, службовців і кваліфікованих робітників з одних підприємств і установ до інших".

В умовах масових репресій керівництво держави робило виг­ляд, що воно піклується про захист прав радянських, громадян, зафіксованих в Конституції СРСР, конституціях союзних респуб­лік. Відповідно до цього ЦВК і Раднарком УРСР 2 грудня 1937 p. внесли зміну до ст. 85-1 КК УРСР, яка встановила відповідальність за перешкоджання в здійсненні виборчих прав і доповнила КК ст. 108-1, яка уводила покарання за підробку виборчих документів і неправильний підрахунок результатів голосування.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 липня 1940 p. було встановлено кримінальну відповідальність директорів, голов­них інженерів і начальників відділів технічного контролю промис­лових підприємств за випуск недоброякісної або некомплектної продукції і випуск продукції з порушенням обов'язкових стандар­тів. Закон передбачав для винних тюремне ув'язнення строком від 5 до 8 років. Відповідно до цього Президія Верховної Ради УРСР Указом від 15 березня 1940 p. внесла зміни до ст. 135-3 КК УРСР.

Конституції СРСР і УРСР встановлювали, що загальний вій­ськовий обов'язок є законом. На розвиток цього положення Пре­зидія Верховної Ради СРСР ЗО липня 1940 p. видала Указ "Про відповідальність за порушення правил військового обліку". Було внесено відповідні зміни до КК УРСР, якими встановлювалась кримінальна відповідальність за порушення правил військового обліку військовозобов'язаних на території УРСР.

Певні зміни відбувалися і в галузі кримінально-процесуального законодавства. Істотне значення для поліпшення попередньої під­готовки кримінальних справ мала постанова ВУЦВК і Раднаркому

УСРР від 19 листопада 1934 р. про впровадження інституту підго­товчих засідань. За цією постановою підготовчі засідання мали розв'язувати спірні питання у складних кримінальних справах судів першої інстанції. Судді надавалося право виносити справу на розг­ляд підготовчого засідання в тих випадках, коли він вважав, що її не можна призначити до слухання через суттєву неповноту попе­реднього розслідування, неправильну кваліфікацію злочину та ін.

Але такі доповнення і зміни в кримінально-процесуальному законодавстві ставали нікчемними на фоні масових репресій, які здійснювались саме в цей час і яким передувала своєрідна серйозна деформація кримінально-процесуального законодавства. В резуль­таті цього у першій половині 30-х років було скасовано гарантії прав особи в кримінальному судочинстві.

1 грудня 1934 p. прийнято постанову ЦВК СРСР про надзви­чайний порядок судочинства у справах про терористичні акти, у відповідності з якою попереднє слідство в цих справах обмежувало­ся 10-денним терміном. Обвинувальний акт вручався звинувачено­му за добу до розгляду справи. З процесу виключались "сторони"

— прокурор і адвокат. Касаційне обжалування і навіть подання клопотань про помилування у цих справах не допускались, а вирок

— розстріл — виконувався негайно після його винесення. Постано­вою ЦВК СРСР зводилося нанівець у таких справах значення адвокатури. Таку ж негативну роль відігравала Особлива нарада при НКВС, яка розглядала справи без адвоката. 9 грудня 1934 p. Г.Петровський підписав постанову ВУЦВК "Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу УСРР", де було враховано усі зазначені положення, що стали підставою беззаконня на пода­льші роки.

Постановою ЦВК СРСР від 14 вересня 1937 p. надзвичайний порядок судочинства у справах про терористичні організації і здій­снення терористичних актів поширювався і на розгляд справ про контрреволюційне шкідництво й диверсії.